Зачарованість політичними можливостями соцмереж, здається, давно позаду. Після того, як їхнє системне використання зробило мало не вирішальний внесок у перемогу молодого чорношкірого сенатора з Іллінойсу на президентських виборах 2008 року, настало помітне охолодження і навіть тривога. Залучення до політики широких мас, які отримали доступ до миттєвої комунікації, стало інструментом популістів, причому нерідко вельми радикального ґатунку. Саме їм найефективніше вдається працювати з емоційними тригерами публіки, не надто переймаючись моральними обмежувачами, експлуатуючи страх, схильність до конспірології, недовіру до чужинців, прагнення зірвати на комусь свою злість. Світле, добре, вічне програє "шакалячим експресам" в Інтернеті з нищівним рахунком.