Як вік стає невидимим фільтром для роботи в Україні: "Шелтер" провів експеримент

Формально роботодавці говорять про нестачу людей, але на практиці кандидати 50+ і 60+ часто стикаються з мовчазними відмовами: їхні резюме переглядають, але на співбесіди не запрошують.

"Шелтер" вирішив перевірити, як насправді роботодавці реагують на резюме тих, "кому за 60".

Експеримент "Шелтер": два однакові резюме і різна реакція роботодавців

Ми підготували два практично ідентичні резюме на посаду офіс-менеджера, секретаря. "Кандидатка" має досвід роботи з документацією, клієнтами, відвідувачами, організовує робочі процеси, відповідальна, уважна, комунікабельна. Веде ділове листування, планує зустрічі та прийом відвідувачів.

Також вона працювала продавцем у магазині, диспетчером, адміністратором у салоні.

Тільки в одному випадку "кандидатка" вказала вік 33 роки, а в іншому – 63. Ми розмістили ці резюме на відомих сайтах пошуку роботи.

На резюме "кандидатки", якій 33 роки, дзвінки з пропозиціями роботи почали надходити буквально через 10 хвилин. Наприклад, пропонували стати помічницею директора фірми, яка займається ремонтами. Щоправда, офіс розташований у промзоні. Зарплата – 30 тисяч гривень.

Була пропозиція спробувати себе у сфері продажу нерухомості.

"Ми всього вас навчимо, перші два місяці будемо навчати і платити невелику зарплату, а потім уже будете заробляти на відсотках від продажу житла", – пообіцяли під час розмови.

Запрошували попрацювати у відомій компанії, яка займається продажем ювелірних виробів. Також пропонували роботу адміністраторки у стоматологічній клініці: відповідати на дзвінки клієнтів, зустрічати і проводжати пацієнтів, вести запис на прийом.

А ось дзвінок з пропозицією для "кандидатки" старшого віку пролунав лише один раз – через тиждень після публікації резюме на сайті роботи. Жінка, яка телефонувала, повідомила, що вони відкривають офіс у Києві.

"Ми даємо рекламу про продаж наших товарів, люди будуть вам телефонувати, і ви маєте проводити для них консультацію. Потім потрібно буде складати звіт і допомагати директору", – зазначила вона.

"Вам буде важко"

Люди старшого віку, з якими поговорив "Шелтер", розповіли, як їх не брали на роботу.

Наприклад, 58-річна Наталія, переселенка з Херсонської області, згадує, що пробувала влаштуватися швачкою.

А 62-річна Олена згадала, як хотіла влаштуватися комірницею в компанію, яка торгувала м’якими іграшками. І хоча в описі вакансії йшлося, що готові взяти пенсіонера, їй усе-таки відмовили.

"Мене навіть не запросили на співбесіду. Власниця фірми, з’ясувавши мій вік, сказала, що мені буде важко. Пообіцяла передзвонити, але, звісно, більше на зв’язок не виходила", – розповіла "Шелтеру" жінка.

Зараз вона працює консьєржкою і отримує лише шість тисяч гривень.

А ось 65-річному Володимиру, можна сказати, пощастило. У минулому він науковий працівник, кандидат біологічних наук. Дослідження вже залишилися в минулому, і він шукав роботу охоронцем або сторожем, щоб мати підробіток до своєї скромної пенсії.

Побачив оголошення про роботу сторожа, зателефонував, розповів про себе. І з’ясувалося, що фірма займається дослідженнями тварин. Його запросили стати завідувачем відділу і запропонували нормальну зарплату.

"Тепер я займаюся улюбленою справою і відчуваю, що ще потрібен", – не без гордості розповів "Шелтеру" Володимир.

"Їх просто не запрошують на співбесіди"

За словами засновниці та керівниці БФ "Життєлюб" Тіни Ніколової, проблема з працевлаштуванням людей старшого віку в Україні починається значно раніше, ніж після виходу на пенсію.

За її словами, з відмовами на ринку праці стикаються вже люди віком 45+. У проєкті допомагають працевлаштовуватися людям 50+, але щодня звертаються й ті, хто після 45 років уже не може знайти роботу за фахом саме через вікову позначку.

"Роботодавці часто мають упередження, що дорослі люди менш функціональні, погано навчаються, не володіють цифровими навичками і не можуть конкурувати з молодшими кандидатами. Але це дискримінаційний стереотип. У сучасному світі більшість дорослих людей так само користуються смартфонами, програмами, гаджетами і можуть працювати на рівні з молодшими", – каже експертка.

Вона наголошує: в умовах кадрової кризи Україна не може дозволити собі ігнорувати людей старшого віку. Через війну та міграцію країна втратила значну частину молодих фахівців, тому середній вік працівника фактично зростає. Роботодавці вже не мають великої черги кандидатів і змушені уважніше дивитися на різні вікові групи.

Одна з головних проблем, за її словами, полягає в тому, що кандидатам 50+ і 60+ часто навіть не відмовляють напряму – їх просто не запрошують на співбесіди.

"Люди надсилають резюме, і з ними ніхто не зв’язується. Їм нічого не пояснюють. Вік спрацьовує як невидимий фільтр", – каже вона.

Експертка згадує випадок, коли в оголошенні на посаду діловода роботодавець встановив вікове обмеження. Коли вона зателефонувала і запитала, чому так, їй відповіли, що офіс розташований на п’ятому поверсі без ліфта, тому "людині після 40 років, напевно, буде важко щодня підніматися сходами".

Водночас, за її словами, досвід показує, що люди старшого віку часто прекрасно справляються з адміністративною роботою. Вони уважні до документів, відповідальні, посидючі, краще розуміють людей і можуть створювати в колективі стабільну атмосферу.

"У мене був кейс, коли знайомий шукав офіс-менеджера і принципово хотів молоду дівчину. Він скаржився, що попередні працівниці були неуважні, забували завдання, поспішали піти раніше. Я запропонувала йому взяти на стажування жінку 65 років. Спочатку він відмовлявся, але за тиждень сказав, що вона ідеально підходить для цієї посади: навела лад у документах, у процесах і навіть в атмосфері колективу", – розповідає експертка.

На її думку, проблема полягає не лише у роботодавцях, а й у культурному образі старшого віку в Україні. У рекламі, кіно та медіа люди 60+ найчастіше постають як "бабусі" чи "дідусі", пов’язані з пенсією, городом, поліклінікою або пасивним життям. Натомість майже немає образу сучасної людини старшого віку, яка працює, навчається, подорожує, користується технологіями, відкриває власну справу чи продовжує професійно реалізовуватися.

"Нам потрібен новий архетип дорослої людини – активної, сучасної, професійної, успішної. Люди старшого віку мають бути видимими в рекламі, кіно, ток-шоу, медіа. Поки молоді покоління бачать після 50 лише образ нефункціональної старості, вони несвідомо переносять це у робочі рішення. Культурний фон дуже сильно впливає на сприйняття", – підсумовує вона.

Для людей 50+ і 60+ робота – на "невидимому фронті"

Завідувач відділу досліджень ризиків у сфері зайнятості населення Інституту демографії НАН України Олександр Цимбал вважає, що проблема зайнятості людей старшого віку в Україні не зводиться лише до відкритої дискримінації. За його словами, роботодавці рідко говорять прямо, що не хочуть брати людей 50+ чи 60+. Натомість вони часто пояснюють свої рішення нібито раціональними аргументами: старші працівники можуть бути менш витривалими, повільніше адаптуватися, гірше працювати з новими технологіями.

Однак дослідження, яке провів Інститут демографії, показало: ці припущення майже ніколи не перевіряються щодо конкретної людини. Роботодавець не оцінює реальні навички кандидата, не пропонує тестове завдання чи адаптований формат роботи, а часто просто відсіює людину за віком.

Ще один важливий висновок – старший вік в українській культурі часто сприймається як те, що краще не демонструвати. Людей 55+ чи 60+ можуть брати на «невидимі» позиції, але значно рідше – на роботу, де вони є обличчям компанії: ресепшен, адміністрування, обслуговування клієнтів, переговори.

Саме тому, за словами Цимбала, працівників 55+ чи 60+ можна побачити на кухні, у підсобних роботах, у прибиранні, але значно рідше – на ресепшені, в обслуговуванні клієнтів, у ролі офіціантів, адміністраторів чи представників компанії на першій лінії контакту.

Компанія ніби боїться показати клієнту, що у неї працює людина 60+. Цимбал називає це одним із найнеприємніших відкриттів дослідження: старіння в українському суспільстві часто сприймається не як нормальний життєвий процес, а як ознака занепаду.

Водночас бар’єр існує і з боку самих людей старшого віку. Частина з них заздалегідь погоджується з думкою, що після певного віку професійних перспектив уже немає. За словами Цимбала, перелом часто настає ще у 45–54 роки, коли люди починають відчувати втому, вигорання і втрату сенсу в роботі. Пенсія для багатьох стає символічним фінішом: людина ніби отримує право сказати "я своє відпрацювала".

При цьому Цимбал звертає увагу на парадокс: після пенсії деякі люди починають займатися справами, які їм справді цікаві, і можуть бути продуктивними, активними, підприємливими. Але до пенсії вони часто сприймали роботу як обов’язок, а не як простір для себе.

У підсумку ринок праці втрачає великий ресурс. Бізнес скаржиться на дефіцит кадрів, але водночас не завжди готовий переглядати власні вікові стереотипи, адаптувати робочі місця та оцінювати людей 50+/60+ не за паспортом, а за реальними навичками й можливостями.