Чому люди ігнорують заклик виявляти щодо інших добро та милосердя

І нібито немає тут нічого незрозумілого, і нібито слухають цей заклик дуже багато людей… Але справді чують його не всі, не у всіх він відгукується в серці, не у всіх всередині запалюється той благодатний добрий вогник – прагнення допомогти ближньому, виявити щодо когось "милість серцем". Чому?

Через те, що люди не помічають тих, хто потребує допомоги? Чи через те, що вважають, нібито допомога потрібна спершу їм самим? А, може, у їхньому серці беруть верх гординя чи осуд, які оцінюють і керують, кому "варто" виявляти допомогу, а кому ні? А ще, можливо, що хтось милосердя вважає рисою слабохарактерної людини або міркує, що милосердя не на часі і відкладає його на потім?    

На жаль, здебільшого головна причина подібних думок у тому, що люди перестають бачити в тих, хто довкола, своїх ближніх, перестають помічати і цінувати добро, адже зло й негаразди стали для них звичайним та більш очевидним явищем.

Під час війни, дійсно, оголилися всі нерви і болі нашого суспільства. Всі ми проходимо тяжкі випробування на міцність, але водночас – на людяність. Чи не кожен із нас має власний непростий досвід переживання найтяжчих моментів: втрати рідних та близьких, поранення чи каліцтва, полону чи катувань, вимушеної евакуації або міграції, втрати житла, майна, роботи чи засобів до існування, невідомості щодо долі рідних, страху за життя батьків чи дітей, самотності, хвороби тощо.

Загадайте, що вам допомогло пережити важкі моменти, що врятувало, підтримало, що додало сил? Допомога, підтримка. І найчастіше – це були неочікувані і пам’ятні для вас вияви милосердя від інших, навіть незнайомих вам людей. Їхня небайдужість, співчуття, доброта і милосердя були на той момент найціннішими для вас.

Довкола – безліч людей, які потребують підтримки. Не лише матеріальної, а найперше – психологічної, моральної, духовної, душевної. Добра порада, щира усмішка, увага, турбота, тиха присутність, молитва – на перший погляд, це прості речі. Але вони можуть стати дуже вагомими, значущими і важливими для когось, адже велике добро завжди починається з малого.

Ми щоразу, щосекунди свого життя робимо вибір: пройти повз чи зупинитися, змовчати чи запитати, відвести погляд чи придивитися, проігнорувати чи допомогти, піти геть чи покликати на допомогу. Ми самі приймаємо рішення: чи привітатися, чи подати руку, чи поступитися місцем, чи підказати дорогу, чи поділитися кавою, чи пригостити смаколиком, чи подякувати, чи похвалити, чи побажати доброго дня і тихої ночі, чи зробити щось приємне для іншої людини – чи пожертвувати власним часом, словом, дією?

Роблячи вибір серцем, чинячи з почуття добра і милосердя, ми допомагаємо не лише комусь, а й собі. Бо коли ми виявляємо милосердя, ми відчуваємо у своєму серці тиху радість і мир. Так благодіє добро, так благодать Божа входить у наше серце. Саме милосердя робить людину людиною, створену за образом Божим. "Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний" – закликає кожного з нас Господь (Лк. 6: 36) і обіцяє: "Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть" (Мф. 5: 7).

Джерело