
політик
Україна і Польща: п’ять принципів примирення
Сьогодні суперечки про минуле майже витіснили пам’ять про ті моменти, коли українці і поляки боролися разом.
1. Мертві мають право на ім’я і могилу.
Право на пошук, ексгумацію та гідне поховання жертв українсько-польського протистояння не може заперечувати жодна зі сторін.
Не може існувати політичних причин, через які родина не має права дізнатися, де похована близька їй людина.
Пошуки, ексгумації, ідентифікація та перепоховання мають відбуватися відповідно до законів обох держав, наукових стандартів і релігійних традицій.
2. Кожна нація має право на власну історичну пам’ять, але це право має бути взаємним.
Польща має право критично оцінювати українських історичних діячів і формулювати власне бачення минулого.
Але це не може означати права ігнорувати злочини, скоєні поляками проти українців, і пам’ять про тисячі українських жертв.
Так само Україна має право на власну оцінку своїх історичних постатей.
Водночас ми повинні бути готові чесно говорити і про темні сторони діяльності людей, яких вважаємо героями.
Але робити це маємо не в рамках радянських і російських пропагандистських міфів, створених для дискредитації та дегуманізації всіх, хто боровся за незалежність України.
Нам потрібен власний, сучасний, науковий і чесний погляд на минуле.
3. Ми повинні пам’ятати не лише про конфлікти, а й про союзи.
Сьогодні суперечки про минуле майже витіснили пам’ять про ті моменти, коли українці і поляки боролися разом.
Один із найважливіших прикладів – 1920 рік, Варшавська угода між Українською Народною Республікою та Польщею, союз Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського та участь українських військових у війні проти більшовицької Росії.
Ми не повинні пам’ятати лише про те, коли українці і поляки вбивали одне одного.
Ми зобов’язані пам’ятати і про те, коли разом боролися проти спільного ворога.
4. Українська історична пам’ять має бути частиною європейської історичної пам’яті.
Росія представила своє вторгнення в Україну як нібито боротьбу з "нацизмом" і "бандерівщиною".
Українці блискуче зруйнували цю пропагандистську конструкцію.
Самоіронічні означення на кшталт "бандеро-м**каль" або "ж*до-бандерівець" стали способом висміяти російську пропаганду і показати, що сучасні українці є політичною нацією, яку Кремлю не вдалося розділити за етнічною, мовною чи релігійною ознакою.
Але наша інтеграція до європейського історичного простору потребує ще одного кроку.
Ми повинні показати не лише героїзм української боротьби за свободу, а й місце України в історії Європи.
Нагадувати про роль сталінського Радянського Союзу в початку Другої світової війни. Про спільний поділ Польщі нацистською Німеччиною і Радянським Союзом. Про історичне коріння сучасних російських закликів знову ділити Україну між сусідніми державами.
Українська історія – це частина європейської історії.
5. Потрібно повернутися до формули "прощаємо і просимо пробачення".
Ця формула стала основою великих європейських примирень, насамперед польсько-німецького.
Але для її відновлення між українцями і поляками потрібно змінити сам центр історичної дискусії.
Перенести увагу з героїв – на жертв. З політичних суперечок – на людські імена. З конкуренції національних правд – на гідність конкретної людини.
Автор

Микола Княжицький політик
Усі матеріалиУкраїнський журналіст, народний депутат України 7-го, 8-го та 9-го скликання. Автор Закону про мову, та ініціатор повної заборони РПЦ в Україні. У минулому – керівник медійних компаній та телеканалів Тоніс та СТБ, УТ-1, Газети 24, голова редакційної ради телеканалу ТВі. Був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.