Війна, яку веде сьогодні Кремль, не просто тупа, безглузда й кривава – вона ще й максимально дивна

Я можу назвати штук 20 кричущих дивацтв – як про Україну, так і про Росію, – які не піддаються жодному адекватному поясненню.

Більшість таких дивацтв дочекаються кінця війни, але одне – про Росію – я все ж озвучу.

У Росії втрати загиблими наближаються до пів мільйона, а можливо, коли ви читаєте ці рядки, вони вже досягли або навіть перевалили цю позначку.

Втрати часом можуть бути виправдані, якщо вони приносять дивіденди, але це не про сьогоднішню Росію і не про війну, яку вона веде.

Мені категорично незрозуміло, чому після невдалого кавалерійського наскоку на Київ російське керівництво вирішило рік за роком спалювати свою армію в лоб на найбільш захищених та найбільш укріплених рубежах України.

Історія мало бачила подібного, якщо взагалі бачила, коли гігантську армію беруть і методично, рік за роком, в**бують об стінку з мізерними для себе успіхами.

Мені можуть опонувати, мовляв, українці теж у 2023 році наступали в лоб прямо на найбільш укріплені позиції.

Це так, але тільки після цього українці зробили висновки, засвоїли урок, і далі ми бачимо Курську операцію (тобто зміну напрямку), роботизацію, пошук нових воєнних рішень.

А до цього були Харківський бліцкриг, оборона Києва, звільнення Херсона через вибивання мостів та ізоляцію і багато іншого.

В України є дивацтва в інших площинах, але точно не в оперативному мистецтві, тут вони продемонстрували те, що знає будь-який котик: сунув лапку у вогонь – вдруге не треба.

І не треба говорити про совкових генералів – навіть радянські генерали розуміли й уміли не тільки в буквар воєнного мистецтва, а й у матерії вищого ґатунку.

Але Бог з ними, з цими генералами, ще дивнішим виглядає те, чому армія-то з цим погоджується.

Гаразд рядові – вони обісцяні, замордовані й залякані, але офіцери молодшої та середньої ланки – чому?

У них не виникає питань – елементарних, базових питань, – що при фронті й театрі понад 3000 км і напрямках, які або погано захищені, або вразливі, обирати, раз за разом, рік за роком театр і напрямок, який максимально захищений, – це, м'яко кажучи, цілеспрямована стратегія знищити свою армію.

Українці повільно відходили всі ці роки назад, методично створюючи нові рубежі й водночас знищуючи та перемелюючи російську армію.

Дивлячись на ці пів мільйона вбитих, закрадається та сама думка, про яку пишуть деякі Z-тники: що це не війна, це жертвоприношення.

Війною в справжньому сенсі це дійсно складно назвати – тому що те, що робить Росія, ну, так просто не роблять же, навіть коли ви совки і ви не вмієте воювати.

Бо якщо людина взяла шпагу й почала сама себе нею штрикати, проколюючи руки й ноги, ви не скажете: ну, мовляв, вона просто фехтувати не вміє – совки, розумієте...

Про це взагалі було сказано багато лірики, а ще більше – всіляких розумних доводів і спроб раціонально пояснити, але це все дарма.

Кремль – це сотні людей, якщо зовсім топи, і тисячі, якщо решта обслуги, Генштаб ще, а також старші й молодші офіцери – це десятки тисяч людей.

І нікому не спадала елементарна думка, що не можна армію в**бувати вщент і спалювати людей сотнями тисяч в лоб, прямо об укріплення ворога?

Єдиний випадок, який ми бачили, коли хтось намагався лівнути з цієї м'ясорубки жертвоприношення, – це Пригожин Женя та його вагнерівці.

Чим усе це закінчилося – відомо, але незрозуміло, чому іншим із цим усім норм.

І мова тут не про людинолюбство, а про банальний утилітаризм – вам потрібна ж армія, економіка й техніка – тим паче якщо у вас є амбіції.

А в Росії вони є.

Але Росія на всіх парах мчить у прірву й не думає зупинятися, і гаразд там керівництво – довб**оби, але чому решті з цим норм?

Історія знає багато воєн – вдалих і невдалих, виправданих і не дуже, довгих і кривавих, швидких і коротких, – але війна, яку веде сьогодні Кремль, не просто тупа, безглузда й кривава, вона ще й максимально дивна.

Джерело