“Київ міг контролювати “червону кнопку” Єльцина”. Про найбільшу фальсифікацію, яка призвела до втрати України ядерного статусу

Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна мала вирішити долю радянського ядерного спадку. Водночас офіційну позицію Київ сформував ще до розпаду СРСР. 16 липня 1990 року Верховна Рада затвердила Декларацію про державний суверенітет, де чітко прописала відмову від прийняття, виробництва та набуття ядерного озброєння. З 1992 року до Києва почали активно приїздити американські та російські делегації. Вашингтон наполягав на повному знищенні арсеналу, тоді як Москва вимагала передати всю зброю РФ.

Під цим тиском у першій половині 1992 року Україна оперативно вивезла всі тактичні ядерні боєприпаси на російські заводи для утилізації. Згодом Київ передав Росії й стратегічне озброєння через приєднання України до радянсько-американського Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Фінальну крапку Верховна Рада поставила 16 листопада 1994 року, приєднавши Україну до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Чи могла Україна залишити собі ядерну зброю та мати доступ до "червоної кнопки"?

Юрій Костенко, з жовтня 1992 року міністр охорони навколишнього природного середовища України, а з 3 липня 1995 по 8 травня 1998 року міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, який брав участь у переговорах щодо ядерного роззброєння, у коментарі "Шелтеру" вказав, що "найголовніша міфологема Кремля" полягала в тому, ніби Україна прагнула набути контроль за ядерною зброєю для її використання як військового стимулу агресії. За його словами, всі рішення найвищих органів влади спрямовували державну політику на те, "як найкраще здійснити ядерне роззброєння і знищення третього ядерного потенціалу світу для нової незалежної української держави".

Костенко розповів, що Верховна Рада ухвалила "романтизоване рішення" про майбутній без'ядерний статус у Декларації про державний суверенітет у 1990 році "без відповідного обґрунтування, а суто на хвилі емоцій".

Як пояснив ексміністр, рішення ухвалили в першу чергу тому, що після Чорнобильської катастрофи у світі наростав загальний протест проти атома – як мирного, так і військового. Він нагадав, що після Чорнобильського вибуху у світі було зупинено будівництво понад ста нових ядерних блоків, а сама трагедія зрештою змусила СРСР та США підписати перші угоди про ліквідацію ракет середньої та малої дальності.

Костенко наголосив, що Україна могла контролювати всю ядерну зброю, зокрема стратегічну, адже система наведення стратегічних носіїв на ціль розроблялася українським військовим інститутом "Хартрон". Він згадав, як під час закритого засідання РНБО у 1992 році директору цього інституту поставили питання, чи може Київ самостійно контролювати блокування сигналу тодішнього президента Росії Бориса Єльцина на запуск ракет.

Однак, як уточнив Костенко, політичних домовленостей між тодішнім президентом України Леонідом Кравчуком та Єльциним так і не було.

Голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко у коментарі "Шелтеру" зауважив, що раніше висувався аргумент, ніби у Києва не було вибору, оскільки ядерна зброя контролювалася з Москви, а її утримання коштувало занадто дорого.

Проте, як наголосив народний депутат, пізніше в західній пресі на підставі нових архівних даних з'явилися статті, які доводять, що Україна мала спроможності підтримувати навіть стратегічну ядерну зброю. Крім того, Мережко зазначив, що тактична ядерна зброя не потребувала таких коштів, специфічної інфраструктури чи технологічних спроможностей, як у випадку стратегічної зброї.

Водночас Мережко додав, що проблема була скоріше дипломатична, а не технічна. За його оцінкою, тоді американці та росіяни тиснули на Україну, а для молодої держави було важливо мати підтримку та міжнародне визнання з боку США.

Будапештський меморандум: як не повторити помилок минулого із гарантіями безпеки?

5 грудня 1994 року Україна, РФ, Велика Британія та США підписали Будапештський меморандум, за яким країни-підписанти зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України, а також утримуватися від будь-яких проявів агресії проти неї. Уже 2 червня 1996 року країна офіційно втратила ядерний статус. Однак отримані запевнення не захистили Україну: у 2014 році Росія вторглася до Криму та Донбасу, а у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення.

У лютому 2025 року президент Володимир Зеленський в інтерв'ю Пірсу Моргану сказав, що великого вторгнення не відбулося б, якби Україна не відмовилася від свого ядерного арсеналу. Цікавим є те, що англійська та українська версії Будапештського меморандуму різняться. В англійській версії західні партнери зобов’язалися надати Україні аssurances – "запевнення", а в українській – "гарантії". Восени 2025 року глава МЗС РФ Сергій Лавров цинічно заявив, що Москва нібито не порушувала умов Будапештського меморандуму, бо він буцімто передбачає лише гарантію незастосування проти України ядерної зброї.

Отже, як Україні не припуститися подібних помилок з документами у майбутньому та що має бути прописано у дійсно надійних гарантіях безпеки?

Відповідаючи на ці запитання, Олександр Мережко зазначив, що йдеться не про документи та їхній текст.

На його думку, на сьогодні такою гарантією є Стаття 5 договору Північноатлантичного Союзу, яка передбачає, що напад на одного учасника НАТО є нападом на усіх його членів і викликає відповідь усіх держав-членів Союзу.

Юрій Костенко звертає увагу на те, що після підписання Будапештського меморандуму Україна мала законний семирічний термін для ліквідації чи передачі свого ядерного арсеналу, який мав закінчитися лише у 2001 році. Однак країна позбулася всієї ядерної зброї значно раніше – вже у 1996 році.

Костенко погодився, що повномасштабне вторгнення РФ у 2022 році стало прямим наслідком ядерного роззброєння України.

– зазначив він.

Якими є перспективи України потрапити під "ядерну парасольку" або відновити ядерний арсенал?

На початку 2025 року президент Зеленський заявив, що Захід має повернути Україні ядерну зброю, якщо її вступ до НАТО затягнеться "на роки й десятиліття". Водночас він наголосив, що найбільшою гарантією безпеки для України є членство в НАТО. У відповідь спецпосланець США з питань України Кіт Келлог зазначив, що шанс Києва повернути собі ядерну зброю "знаходиться десь між мізерним і нульовим".

Восени 2024 року німецький таблоїд Bild повідомив, що Україна нібито здатна всього за кілька тижнів виготовити першу ядерну бомбу, а британська газета The Times написала про можливість створення елементарної ядерної бомби з використанням плутонію за кілька місяців. Офіційний Київ ці повідомлення одразу спростував, а Зеленський підкреслював, що Україна ніколи не говорила про створення ядерної зброї. Навесні 2025 року президент Франції Еммануель Макрон заявив про готовність обговорювати з європейськими союзниками розміщення в їхніх країнах французької ядерної зброї.

Чи має Україна реальний потенціал для відновлення ядерного статусу, і наскільки реалістичним є сценарій європейської ядерної парасолі?

Юрій Костенко називає розмови про здатність України створити власну ядерну зброю за лічені тижні чи місяці некомпетентністю або свідомою грою на користь Росії.

Костенко пояснив, що для створення ядерних боєголовок в першу чергу необхідно розв’язати питання зі збагаченням урану.

Але, на думку Костенка, Україна має унікальне вікно можливостей на тлі того, що Європа активно порушує питання створення власної "ядерної парасолі" замість американської.

Крім того, як зазначив Костенко, Україна має необхідні ядерні матеріали, зокрема запаси плутонію у відпрацьованому паливі на Чорнобильській АЕС, які теж можуть стати українським внеском.

Олександр Мережко також згадав про ініціативу Макрона. Він підкреслив, що Велика Британія та Франція, які володіють ядерною зброєю, одночасно є й країнами-гарантами України за Будапештським меморандумом, тому Києву варто зважати на цей фактор.