“Ми будемо великою за розміром Болгарією”: Зісельс про майбутнє місце України в Європі

Якщо ви розумієте ідентичність, ви тоді розумієте, куди ми рухаємося. Бо навіть в Європі є дуже різні країни. Ми ніколи не будемо Польщею, і Німеччиною не будемо, і Францією не будемо. Вам зараз не сподобається, що я скажу: ми будемо великою за розміром Болгарією. Я можу це довести з точки зору ідентифікаційної колективної моделі.

Не можна помацати, що таке колективна ідентичність. Але по різних зовнішніх маркерах можна зрозуміти схожість цих внутрішніх ситуацій. Ми не можемо рухатися туди, куди ми хочемо. Ми можемо рухатися тільки туди, куди йде наша ідентичність. Еволюційно. Причому у нас немає розумного руху у майбутнє, бо цим не управляє ні президент, ні парламент, ні Кабінет міністрів. Еволюція нас штовхає в певний простір, тому що ми змінилися всередині так, що ми нібито зробили цей вибір. А насправді це еволюція нас так змінила, що ми зробили цей вибір.

Я сказав – велика за розмірами, за потужністю, за армією, але Болгарія. Чому? У нас є спільні зовнішні маркери, які всі можуть побачити. По-перше, православ'я – і Болгарія, і ми – православні країни. Вид релігії – це важливий маркер. Далі – постколоніальні країни. Вони були колонією Туреччини, ми – колонією Росії. Це дуже важливий чинник, бо саме він дає оцей комплекс жертовності. Сотні років бути в колоніальній залежності породжує у більшості людей комплекс жертовності. А що це дає? Це адаптація під будь-які зовнішні умови. Ми здатні витерпіти будь-що, бо в нас величезний досвід терпіти різну владу, різне військо і так далі. Але в цьому можна трошки самообмежитися. Ми не повинні тепер терпіти те, що нам не подобається, бо ми вже достатньо сильні для цього. Ми тоді були слабкі.

І ми, і вони – слов'янські країни. Це дуже важливий формат ідентичності. І коли ми набираємо ці маркери, ми розуміємо, що в нас схожі ці ідентифікаційні матриці, і вони ведуть нас у майбутнє. Саме вони детермінують наше майбутнє.