“В Росії відбувається кухонна революція”. Інтерв’ю “Шелтера” з Вадимом Денисенком

– Днями The Guardian, посилаючись на джерела, знайомі з певними внутрішніми обговореннями в Росії, щоб це не значило, а також з посиланням на західного посадовця, неназваного, високопоставленого, написали про те, що Кремль наразі не планує оголошувати нову масштабну хвилю мобілізації, попри навіть те, що вони дійсно втрачають людей на фронті.

Натомість ставку робитимуть на контрактників, на добровольців. І я бачила ваше інтерв'ю на радіо NV, де ви зазначили, що 75% росіян хочуть закінчення війни Росії проти України.

І тут я окреслю для нашої аудиторії, що, звісно, важливо розуміти, що вони хочуть завершення не миру, а завершення війни на своїх умовах, неприйнятних для України. Тим не менше, як думаєте, скільки у росіян ще людського ресурсу для війни? І чи може настати момент, коли навіть з огляду на грошові виплати, великі зарплати, не буде кому воювати і вони так само будуть тікати з країни, чи їх будуть пакувати і вже Росія буде думати, як їм налагодити цей процес, а не дискредитувати різними способами ТЦК в Україні?

– Відносно дискредитації чи не дискредитації ТЦК в Україні – це окрема взагалі тема. І тут питання, хто кого дискредитує ще. Але якщо говорити про Російську Федерацію, то на сьогоднішній день ми маємо наступний момент.

Перше, Росія планує робити мобілізацію, що б там The Guardian не писав. Просто The Guardian вважає, що мобілізація – це повторення 2022 року, коли одномоментно вицепили 300 тисяч людей і яких відправили без особливих виплат.

На сьогоднішній день з того, що я знаю, в Кремлі відбулося як мінімум кілька нарад з цього приводу, де всім відповідним представникам регіональної влади і відповідних органів влади була донесена цифра про те, що Росія хоче мобілізувати протягом наступного часу до 800 тисяч людей. З моєї точки зору, це абсолютно міфологічна цифра. Вони не мають можливості навіть в теорії провести таку мобілізацію.

Але те, що 300-500 тисяч людей, вони протягом наступних кількох місяців можуть мобілізувати, на жаль, це правда.

Прийнято політичне рішення про те, що тут не буде оголошуватися офіційна мобілізація, як це була в 22-му році, а вони будуть рухатися за принципом контрактної системи, коли люди будуть отримувати повістки через "госуслуги". Це аналог нашої "Дії". І далі вони змушені будуть приходити у військкомати і далі змушені вони будуть іти до російського війська. І таким чином російська влада вважає, що вона зможе провести цю мобілізацію.

На відміну від України, в Росії існує достатньо жорстка система з повістками. Ти, отримавши повістку, якщо ти не прийшов до військкомату у відповідний час, далі в тебе починаються проблеми в той момент, коли ти залишаєш будь-який електронний слід.

Якщо в тебе є карточки для виплат будь-які банківські, – вони блокуються. В тебе з'являються проблеми з правами, якщо ти маєш права автомобільні. В тебе з'являються проблеми із водінням автомобіля. В тебе з'являються автоматично проблеми на будь-якій роботі, якщо ти маєш легальну роботу і так далі, і так далі, і так далі.

І плюс до тебе обов'язково прийде дільничний поліцейський, який тебе знайде, якщо ти знаходишся в цей момент дома. Тому там все набагато складніше буде ухилятися від тієї повістки, яка до тебе може прийти.

Паралельно з тим, вони недаремно в кількох незначних регіонах, – незначних з точки зору політичного і економічного впливу на ситуацію в Росії, – провели тестування так званої бусифікації. Недаремно в Пензенській області місяць чи півтора вони проводили рейди місцевих воєнкоматів, які проводили, по суті, повний аналог нашої бусифікації. Це було тестування цієї системи: вони перевіряли, як працює поліція, як працюють злагодження військкоматів і поліції, з однієї сторони, а з іншої – вони перевіряли, яка буде реакція населення на подібні дії.

Тому коли The Guardian пише, що в Росії не буде мобілізації, – так, справді не буде мобілізації зразка 2022 року, але те, що після виборів вони різко планують наростити кількість мобілізованих, які справді підписуватимуть контракт, – це теж абсолютна правда.

– Чи правильно я собі міркую, що дуже нескоро відбудуться процеси в Росії, якщо відбудуться взагалі, коли невдоволення саме мобілізацію прихованою виллється у щось більш серйозне? Тобто для цього там, наприклад, потрібно мобілізувати людей або бусифікувати, як ви кажете, у Москві, у Пітері, а поки це в Пензенській області, то вони будуть собі влаштовувати так званий російський тихий бунт.

– В Росії відбувається те, що я називаю кухонною революцією, коли великі маси людей, це з десятки мільйонів переходять з розряду лоялістів і індиферентних в розряд опозиції до влади.

Але це не означає, що ці люди виходять на вулиці і починають бунтувати. Ці люди на сьогоднішній день прийняли для себе рішення, що будуть знаходитись на кухнях. Вони збираються в колі там родичів, близьких друзів і обговорюють про те, як все погано.

Той, хто застав пізній Радянський Союз, пам'ятає, що саме такі процеси відбувалися там. Але будь-яка революція має свої закони і має свої правила. Кухонна революція – це обов'язковий етап будь-якої революції. І от зараз вони її проходять.

Для того, щоб перейти на наступний етап, потрібно, щоб відбулося там ряд, збігся, точніше, цілий ряд факторів, яких поки що в Росії немає. Немає в Росії лідера, немає ідеї, немає структур, немає, в принципі, за великим рахунком, пасіонаріїв, які готові битися на вулицях із поліцейськими, немає зрадників зі сторони влади, що є дуже важливим. Я не перераховую всі, але це є цілий ряд речей, без яких будь-яка революція неможлива.

І плюс до всього іншого, революція завжди відбувається тоді, коли, з однієї сторони, ці кухонні до революції дозрівають, з іншої сторони є ідея і лідери і структури, які підготували уже і бійців, які готові на вулицях виступати, і підготували переговори із майбутніми зрадниками зі сторони влади.

Чи такі процеси зараз відбуваються в Росії? У мене відчуття, що цього ще немає. Нема ключового – немає ідеї. Просто ідея "Путін, уході" – це ідея, яка не зовсім працює.

Має бути якогось вищого порядку ідея, тому що коли Путін піде, то у нас буде що? У нас буде щастя, у нас буде радість, у нас буде багате життя, чи ми там вступимо в Євросоюз або ще що-небудь. Тобто якоїсь такої надідеї навіть в опозиції на сьогоднішній день немає.

– А оця ідея "Путін, уході" серед суспільства є? Тому що тривалий час був період, коли ми дивилися різні опитування з Росії...ясно, що велике питання, наскільки вони є репрезентативними, але тим не менш, коли росіяни відповідали, що, цар сказав, значить, треба робити, а зараз… це відходить виключно у так званих депресивних регіонах?

– У депресивних якраз найбільша підтримка Путіна. Але кількість людей, яка вважає, що зміна Путіна дорівнює вікнам можливостей, безумовно росте.

Чи є вона критичною зараз в російському суспільстві? Думаю, що ще ні, але я думаю, що різке погіршення життя, яке відчувають велика маса росіян з однієї сторони, а з іншої – абсолютне розуміння того, що безкінечна війна дорівнює безперспективність і вона дорівнює правлінню Володимира Путіна. Те, що ця теза починає приходити в голови і усвідомлюється реально мільйонами людей – це факт.

Моя точка зору, що станом на кінець 26-го року, на початку 27-го, ми будемо мати ситуацію 50 на 50, де буде 50% за Путіна, і 50% оцієї от латентної, скритої, але антипутінської опозиції.

– Поясніть цей цікавий Стокгольмський синдром, що в депресивних регіонах, де найбільша кількість людей мобілізована, зберігається підтримка Путіна.

– Не обов'язково, що там найбільше мобілізовано. Інгушетія чи Дагестан, на відміну від Бурятії чи Туви – це не ті території, де найбільше мобілізовано. Там не завжди все є однозначним.

Але переважно це регіони, які мають достатньо низький рівень освіти і низький рівень політичної впливовості. І вони завжди традиційно знаходяться на периферії і дуже рідко виступають якимись лідерами в опозиційності.

Я не можу сказати, що це якась унікальна історія. Крім того, я повторюся, поки немає якоїсь надідеї і немає еліт, які просувають цю надідею, особливо в розрізі цього конкретного регіону, то говорити про те, що там ця ідея з'явиться сама по собі, це достатньо дивно було б.

– За яким принципом зараз відбувається мобілізація в Росії? Хто визначає і чому саме ці регіони от там беруть більшу кількість мобілізованих? Бо я чітко пам'ятаю на початку 22-го року, що багато медіа писали, зокрема російських, про значну кількість мобілізованих у тому ж Дагестані. Ви зараз говорите, що це не основна кількість, тобто не з цього регіону. Чи є взагалі зараз ця логіка?

– Звичайно, логіка є. Вона доноситься з адміністрації президента вниз до губернаторів. І кожен з них відповідає за те, скільки з того регіону буде забрано людей.

Відносно Північного Кавказа було прийнято рішення про те, що в цих регіонах, де можуть відбуватися певні заворушення, потрібно трошки зменшити квоту на мобілізацію. І ця квота більш-менш дотримується. Тому тут нічого нового немає.

У 22-му році, якщо були якісь історії, то в Дагестані вони були пов'язані – ці виступи в Дагестані – були пов'язані не стільки з мобілізацією, стільки з тим.. Що таке Дагестан? Дагестан – це 20 народів, кожен з яких свариться із своїми сусідами.

– Тепер поговоримо про російську опозицію. "На сьогодні єдина структура, яка теоретично могла би виставити вагому кількість людей, які могли би не побоятися виходити на бійки з силовиками, – це саме ура-патріоти і частина тих фронтовиків, які рано чи пізно повернуться з війни", – ваша цитата з інтерв'ю Радіо NV. Одразу питання: чи можемо ми назвати прізвища цих ура-патріотів, їхню ідеологію, якщо вона в них є, і якщо дійсно потенційно фронтовики могли би зчинити цей бунт. Чи є в них до цього певна мотивація?

– Мотивація завжди або з'являється, або зникає, тут залежить від того, який буде контекстом, бо до цього ж треба дійти.

Відносно ура-патріотів, ідеологія там дуже проста – це великая Росія, тобто там немає чогось такого нового. І Путін, який багато років боровся із лібералами, знищуючи взагалі будь-який потенціал цих самих лібералів, справді добився того, що всі ліберали знаходяться зараз по суті у внутрішній еміграції.

Пасіонаріїв, які готові до вуличних дій, немає. Вони або в еміграції, або во внутрішній еміграції. Еміграції фізичні або внутрішні еміграції. Але політичні процеси не передбачають вакууму.

І тому, підтримуючи патріотичні почуття, російська влада не могла не наступити на граблі і не створити собі конкурента у вигляді ура-патріотів.

І ці ура-патріоти у них поступово окреслюються в певне, поки що ще тяжко це назвати політичне коло, але в протиполітичне коло вони вже починають окреслюватись. Ну і їхніми лідерами є найвідоміші військові блогери, перш за все.

Чи оформляться вони колись в щось більш серйозне? Поки що говорити складно, але те, що це доволі великий прошарок суспільства, те, що це, як мінімум, там 17-18% людей, – це теж абсолютно правда.

І що ми помічаємо з 2026 року, особливо активно? Це те, що велика їхня частина переходить достатньо чітко в антипутінську риторику. І більше того, як би це парадоксально не звучало, але вони переходять в антивоєнну риторику навіть.

Чому? Тому що вони вважають, що нинішнє військове політичне керівництво Росії своїми діями призведе до колапсу в Росії. І тому краще зараз зупинити війну, якимось чином викинути Путіна і потім зібравшись силами і піднакопивши можливості, зробивши роботу над помилками війни нинішньої, приступити до наступного етапу війни. Маємо таку ситуацію.

Але я повторюся, поки що це не політичне об'єднання, це протиполітичне об'єднання, яке, можливо, колись буде оформлено саме в політичну рух.

– Але оці імперські настрої там зберігаються?

– Вони зберігаються і в лібералів. Тобто наша проблема…

– Ліберальних насамперед, я би так сказала.

– Ні, я не можу сказати, що насамперед, там в трошки іншій формі, але проблема в тому, що ідеологія руського миру підтримується абсолютною більшістю росіян. Тобто там 97-98% росіян живе в ідеології руського миру. І це для нас є найбільшою проблемою. Це є головною відмінністю від 1991 року, з яким так люблять більшість наших експертів порівнювати нинішню ситуацію.

– І правильно я розумію, що якщо конкретного об'єднання поки немає, то ми і не маємо таких очевидних прізвищ, кого би ми могли назвати і сказати: "От ця людина є представником цієї ура-патріотичної хвилі".

– Ні, ну я ж вам говорю, що найбільш яскравими їхніми провідниками є воєнкори. Всіх воєнкорів ми так чи інакше знаємо. Всі кашеварови і так далі. Всі їхні прізвища для нас відомі.

Але це величезний спектр, який часто на одному квадратному кілометрі в туалет не буде ходити разом. Тобто це з однієї сторони Стрєлков, з іншої сторони це може бути який-небудь Кац, який 100% є фсбшником, засланим на певні території.

– Тобто навіть якщо з'явиться сила сформована з ура-патріотів, Z-тканосців – вони можуть піти проти Путіна, але це не означає, що це добре для України?

– Наша велика проблема полягає в тому, що з 2022 року ми живемо в логіці швидкого розвалу Російської Федерації на невідомо скільки частин і про те, як просто от як картковий будиночок Росія розвалиться за лекалом 1991 року. Хоча одним слово – це неможливо.

– Я так не вважаю 100%.

– Я не про вас, я говорю в цілому. Але це перший момент.

Другий момент, відповісти на питання, що буде після смерті Путіна теоретично можна, але там теж не буде лінійної відповіді, тому що там буде цілий ряд варіантів.

Тому якщо мене спитати, що це означає? Це означає те, що, в принципі, у нас з'являється вікно можливостей. І є два приклади, які дуже чітко можуть пояснити логіку розвитку подій.

Є негативний приклад – це історія США-Іран, яку ми переживаємо от просто у нас на очах, коли вбивство Хаменеї різко погіршило взагалі можливості США і Ізраїлю в цьому конкретному часовому відрізку.

Є смерть Йосипа Сталіна в 1953 році, яка, багато хто вважає, що була організована, в тому числі Берією. І, в принципі, хрущовську відлигу, як би це дивно не звучало, і розрядку із Заходом, розпочав не Хрущов, а розпочав Берія, коли, в принципі, по суті, прийшов до влади відразу після смерті Сталіна на короткий проміжок часу.

Хто міг подумати, що керівник НКВД і людина, яка не те щоб по лікоть, а по горло в крові розпочне період розрядки, покращення стосунків із Заходом?

Будь-яка зміна в Росії – це в теорії може бути для нас вікном можливостей. Чи буде воно позитивним для нас, чи ні, над цим треба працювати зараз. Для цього треба а – повчати Росію, б – працювати відповідним службам, які, я думаю, що працюють. Але паралельно з тим, не потрібно мати ілюзію відносно розвалу Росії, відносно того, що чарівним чином вона почне розчинятись в повітрі, а які-небудь калмики розпочнуть свою велику революцію десь в Елісті.

Ну і коли ми приймаємо всі ці речі про поневолені народи, це доволі смішно виглядає.

– Ви ідею поневолених народів не розділяєте, правильно я розумію? Тому що ми мали на "Шелтері" інтерв'ю з Валерієм Пекарем, і він саме відстоює оцю думку, що нам просто зараз потрібно бити в ту точку, працювати з цими поневоленими народами, тому що це єдина можливість якось вплинути.

– Це можна говорити довго, можна говорити коротко. Якщо коротко, в Росії є тільки дві з половиною республіки, в яких теоретично можливий сепаратизм. Я говорю, теоретично можливий, його немає. Це Чечня, але вона живе за своєю логікою і вона точно найближчим часом не збирається воювати за свою незалежність.

Це Республіка Саха, Якутія, яка має мільйон населення і території трошки більше, ніж пів Європи. І навряд чи вона має можливості і спроможності для того, щоб зараз відділятися. І є Татарстан – еліти якого частково готують до думок про, скажемо так, більшу автономізацію, але не про сепаратизм.

І от коли от я слухаю от людей, які розказують про те, як з Татарстану, як з Казані почнеться велика революція, я всім хочу запропонувати подивитись, скільки людей здає їхній єдиний держіспит, аналог нашого НМТ, татарською мовою.

Так от, я хочу всім пояснити, що протягом останніх років одна дитина на весь Татарстан здає іспит татарською мовою.

І я думаю, що це відповідь на багато історії з приводу того, як завтра в Казані чи в якихось інших містах розпочинається національна революція. Логіка розвалу або логіка розвитку Росії зразка 2026 року повністю інша від того, що було в 1991 році.

Якщо ми дійдемо до етапу 1985 початку перебудови, потім ми пройдемо етап 1988-89 років, коли великі республіки частково починають відділятися. І це не про Україну, це про країни Балтії, про країни Закавказзя і почнуться певні рухи в таких країнах, як майбутніх країнах, як Україна, в республіках на той час, то тоді вже можна буде, а потім що треба буде обов'язково пройти етап 1990 року, коли все зникло з полиць, а потім треба пройти етап ГКЧП 1991 року.

Якщо ми йдемо за аналогією, хоча аналогій ніколи прямих не буває, але там можна хоть прослідкувати певні логіки того, як розвалювався Радянський Союз. Ну, хоча б в цьому контексті, хоча причини розвалу великих систем дещо інші.

На сьогоднішній момент говорити про те, що в Росії є логіка сепаратизму так званих поневолених народів, на жаль, це міфологія. На жаль, це, чесно кажучи, повне нерозуміння тих процесів, які відбуваються в цих маленьких республіках.

– Хочу ще з вами обговорити нову книгу Гундяєва, називається вона "Война. За пределами видимых причин и следствий" і написана, ймовірно, саме для того, щоб пояснити росіянам, чому ж їм треба воювати на СВО, так званій, або і вмирати за російського диктатора і незрозуміло за що. Але там, звісно, не обговорюється оцей грошовий аспект, а він, як на мене, нині є ключовим, чому росіяни дійсно йдуть воювати. І тут одразу ж питання, наскільки ця історія взагалі переконає росіян?

– Я скажу одразу, я не читав досі цю книжку. Я можу тільки судити з того, що я читав про цю книжку.

– А, пане Вадиме, я так само. Це треба міцні нерви мати, щоб це читати повністю.

– Ні-ні, вона в мене в планах є. Я її прочитаю обов'язково, але з того, що я можу зараз судити, повторюся, я не читав повністю книгу, але можна скласти про неї певне враження.

Тобто там є кілька, як і будь-яка подібна річ, яку пише патріарх великої церкви, будь-якої великої церкви в будь-якій частині світу, великої маю на увазі за своїми охопленнями людей. Вона має багатошарову структуру.

Перша структура – виборча, тобто вона вийшла в момент підготовки до виборів.

І треба розуміти, що ці вибори в Російській Федерації – це вибори, які є таким собі плебісцитом підтримки дій Путіна щодо воєнної кампанії.

Більше того, там два тижні тому в Кремлі відбулася нарада, на якій Кирієнко попереджав всіх присутніх про те, що жодна людина, яка не буде прямо, відкрито і дуже активно топити за СВО, не матиме шансів прийти до Державної думи. Це була, в принципі, от обов'язкова вимога до того, що ці люди можуть бути в Думі тільки тоді, коли вони відкрито, прямо і багато будуть говорити про підтримку війни. І тому Гундяєв, в принципі, тут спрацював саме таким чином.

Другий момент – не треба забувати про те, що Гундяєв розуміє, що після цих виборів, точно так же, як після виборів 24-го року президентських, цілком імовірні достатньо великі чистки по всій вертикалі влади і йому потрібно убезпечити себе від будь-яких чисток, а він є частиною цієї вертикалі влади, тому що так чи інакше, але проти нього ведуться певні інтриги, тобто проти нього ішли певні наїзди. Він їх достатньо непогано зумів згладити, але тим не менше йому потрібно уберегтися на майбутнє. І тому він зробив цю історію. Це такий безпековий фактор.

І нарешті є третій – внутрішньоцерковний фактор, тому що попри все його головним конкурентом являється Шевкунов. На сьогоднішній момент керівник Кримської єпархії чи митрополії, хто він там зараз, я забув. Людина, яку помилково називають духовником Володимира Путіна. Це брєд сивої кобили. У Путіна не може бути духовника як такого.

Але це людина, яка мала можливості певний час вести достатньо активні і в тому числі публічні дискусії з Володимиром Путіним, в тому числі і відносно ролі Росії взагалі в світобудові. І Шевкунов дозволяв собі завжди певні вольності і, в принципі, вважав собі не погоджуватись з Володимиром Путіним.

Якщо я правильно розумію те, що написано в книжці Гундяєва, знову ж таки, я повторюсь, я її не читав, а тільки читав анотації, то це така собі заочна дискусія із тим самим Шевкуновим і взагалі будь-якою внутрішньоцерковною фрондою, яка може собі дозволити дещо по-іншому дивитися на процеси, ніж на них дивиться Володимир Путін.

Тому оце от три ключових аспекти, з моєї точки зору, чому ця книга з'явилась і з'явилася саме зараз. Це той рідкісний момент, коли час має дуже велику роль.

– Тобто я правильно розумію з вашої відповіді, що це не щось, що спрямоване на мобілізацію росіян, її покращення, а це більше така внутрішньо підкилимна історія.

– Якщо на Паску в Росії приходить приблизно 2% від дорослого населення, то, і переважно це люди літнього віку. Ми не можемо говорити про те, що це воцерковлена країна.

– Та звісно, але я думала, пане Вадиме, що це, знаєте, історія про те, що видимість, що якраз таки на Паску приходять, а потім ні. І приходять і чують оце от все про священную войну і так далі.

– Це фоновий шум, який підтримується церквою, але це ні в якому разі не мобілізаційні заходи. Єдиний мобілізаційний захід – це гроші, які платяться за контракти. Тобто це ключовий мобілізаційний захід. Якщо він зберігається, значить, в принципі, існує вірогідність, що в тій чи іншій формі мобілізація буде рухатись. Якщо він зникає, виникає велика соціальна проблема і велика соціальна напруга.

– Хочу поговорити з вами про вибори до Держдуми Росії. На жаль, квазіголосування будуть проводити і на тимчасово окупованих територіях України.

Ми розуміємо, що це буде здебільшого під примусом. І я вже бачила заяву першого заступника голови Херсонської облради Юрія Соболевського, який закликав чоловіків до цих виборів виїхати якимось чином з тимчасово окупованих територій.

Я нагадаю для нашої аудиторії, що з 18 по 20 вересня пройдуть ці вибори, тому що пан Юрій Соболевський вважає, що це квазіголосування використовуватимуть для того, щоб українців зафіксувати чоловіче населення і потім погнати їх на фронт, щоб створити певну мобілізаційну пастку.

Чи можемо ми зробити висновки, що зараз вибори на ТОТ саме і проводяться здебільшого для того, щоб знайти людей, чоловіків і погнати їх на фронт проти своєї ж країни?

– Ні, знайти – це не зовсім коректна фраза, тому що вони і так всі знайдені і їх і так всі відомі, відомо, хто вони є і де вони знаходяться, якщо вони знаходяться на окупованих територіях. Але те, що після виборів мобілізація зросте і те, що, в принципі, мобілізація на окупованих територіях піде в певній прогресії, на жаль, це теж правда.

Але ці вибори, якщо ми говоримо безпосередньо про тимчасово окуповані території, потрібні Росії для того, щоб показати, що ці території повністю інтегрувалися до Російської Федерації. Там стоїть окремий план по тому, яка має бути явка і скільки має проголосувати за "Единую Россию". Там, наскільки я розумію, це буде не менше ніж 65% явка і в районі 70% голосування за "Единую Россию".

Що, з точки зору Путіна, Путін буде демонструвати всім, що ці території повністю підтримують діяльність Росії і що Україна остаточно втратила ці території.

Ми тут повинні говорити про те, що, на жаль, реакція України більш ніж в'яла. І по суті жодної компанії інформаційної і не тільки інформаційної, яка б повинна була сприяти тому, щоб в усьому світі розуміли, що ці вибори є нелегітимними, вони є вигаданими, що це є фейк абсолютний і так далі, на жаль, не ведеться.

Ми маємо на сьогоднішній день, коли залишилось скільки там залишилось, місяць, правильно? Сьогодні 17 – рівно місяць у нас до виборчої кампанії.

По суті якоїсь компанії, яка б була направлена на іноземні аудиторії, на українські аудиторії на окупованих територіях, на там певні юридичні речі, які можна було б робити там, починаючи від попередження, що всі ті, хто беруть участь навіть в ролі агітаторів, отримують достатньо серйозні терміни. Тобто нічого подібного, на жаль, не відбувається.

А крім всього іншого, не треба забувати, що як тільки проведуться ці вибори, Росія а – почне говорити про те, що ці люди повністю підтримали Росію. Хоча ми всі розуміємо, що це неправда, але б – вони також почнуть вимагати проведення виборів в Україні. Чому? Тому що вони скажуть, що під час бойових дій ми могли забезпечити вибори на окупованих територіях. Чому Україна під час бойових дій не може забезпечити вибори на своїх територіях?

І цей аргумент вони будуть в обов'язковому порядку пробувати використовувати.

– Про тимчасово окуповані території ми поговорили. А навіщо росіянам взагалі ці квазівибори? Тому що, це як вибори Путіна ми називаємо, а не вибори президента Росії. Так само тут з Держдумою.

Якщо це ілюзія демократії, то для чого знімають партію "Яблуко", яку багато хто у медіа називає антивоєнною? Хоча, знов таки, це дуже велике питання, чи є вони антивоєнними взагалі.

І скільки я себе пам'ятаю, як у тому мемі, коли ще до повномасштабного вторгнення аналізувала цю історію, то завжди оці всі партії "Яблука", партія ще якась, це теж такі петрушки, які створюють певну таку ілюзію.

– Росія – це плебісцитарна автократія, тобто з точки зору політології будь-які вибори – це плебісцит на підтримку тої чи іншої ідеї, яку зараз втілює в життя автократ. Зараз це плебісцит на підтримку війни.

Відносно "Яблука" я вже вам говорив про те, що прийнято рішення про те, що до Думи не прийде жодна людина, яка не буде активно підтримувати війну. І спочатку партія "Яблука" задумувалась як такий собі спаринг-партнер, хлопчик, який для биття, для інших патріотичних партій, які повинні були б витирати об них ноги.

Але вся соціологія відразу показала про те, що як тільки зареєстрували партію "Яблука", за неї стали, готові були голосувати в районі 9%. Я можу гарантувати, що якби вибори відбувалися і вони відбувалися чесно, "Яблуко" набрало б не менше 15%.

Їхній максимальний потенціал 22-23, але вони б набирали не менше 15%.

І це, безумовно, напружувало достатньо серйозно багатьох в Кремлі. Плюс до всього іншого автором ідеї про те, щоб "Яблуко" зареєструвати, щоб воно було "хлопчиком для биття", був Кирієнко. Проти нього достатньо серйозно включилися його недруги. І Кирієнко зрозумів, що йому потрібно максимально швидко вирішити це питання. Тому було прийнято рішення про зняття "Яблука" із федерального списку. Тому от маємо от таку от історію.

– І також цікаво вже поговорити не тільки про Росію, а і про нас. Україна оголосила, вірніше, Україна запропонувала Росії морське перемир'я.

Навіщо? Чи можна тут взагалі говорити саме про те, що ця ідея несе певний інформаційно-психологічний вплив, показати, що росіяни негодовороспроможні вкотре, ніж реально розблокувати море? Тому що я припускаю, що було з самого початку зрозуміло, що росіяни на це не підуть.

– Будь-які переговори з росіянами в тому форматі, в якому Україна їх зараз проводить, є нерезультативними. Тому що формат Україна – Росія – США, на жаль, вичерпав себе в усіх питаннях, крім обміну полоненими, що дуже важливим. І насправді тільки ради цього можна залишати цей формат. В принципі, в усіх інших питаннях ці переговори матимуть результати нуль.

Чому? Тому що Росія не має бажання йти на переговори. Сполучені Штати Америки не можуть запропонувати щось таке Росії або натиснути так на Росію, щоб вона змушена була піти на переговори. І Україна не має можливостей завдати такого удару, який би змусив їх зараз сідати за стіл переговорів.

Тому, коли ми говоримо про морське, енергетичне, будь-яке інше перемир'я, в значенні довготривалого перемир'я, ми повинні розуміти, що нам потрібно змінювати формат переговорів, тому що в цьому форматі ми вичерпали все, що можна було вичерпати на сьогоднішній день.

А після всього того, що відбувається і буде відбуватись в Ірані, роль США в наших переговорах буде зменшуватися.