“Навряд РФ готова до реальних поступок”. Лінкявічюс в інтерв’ю “Шелтеру” розповів, коли НАТО задіє 5 статтю

- Литва давно попереджала Європу про небезпеки, що походять від Росії. Чому, на вашу думку, до цих попереджень часто не дослухалися?

- Існує багато пояснень, але я вважаю, що це схоже на людську природу. Коли люди живуть у комфорті та мирі, їм здається, що щось відбувається, але не з ними. Це десь далеко. Можна співчувати, шкодувати, але не виникає бажання залучатися чи діяти, тому що це не зачіпає особисто.

Те саме відбувається і з державами. Існувала ілюзія, що ця загроза є чимось далеким і не надто актуальним. Але настав момент, коли люди зрозуміли, що це вже стосується їх особисто.

Підрив засад тієї системи, на якій побудовані верховенство права та міжнародний порядок, змінив сприйняття.

- Як вважаєте, остання ситуація в Румунії (мова про російський дрон, який влучив у багатоповерхівку в румунському місті Галац, - ред.) може щось змінити?

- Відверто кажучи, я думаю, що зміни сталися б лише в тому випадку, якби це була навмисна атака. Наприклад, якщо б були реалізовані заяви Медведєва про те, що об'єкти виробництва дронів, які підтримують Україну, є "легітимними цілями".

У такому випадку могла б бути задіяна стаття 5 НАТО без жодної можливості уникнути цього.

Але якщо це сталося помилково, що теж можливо через близькість до зони бойових дій, то ймовірність таких інцидентів досить висока.

Якщо це не було навмисною атакою, я не думаю, що стаття 5 буде застосована. Проте якщо напад буде свідомим, ситуація буде зовсім іншою. Це моя особиста думка.

- Якою має бути відповідь НАТО в такій ситуації?

- Відповідь не обов'язково повинна бути прямою військовою. Вона може бути асиметричною.

Наприклад: запровадженням додаткових санкцій, потенціал яких ще далеко не вичерпаний, збільшенням військової допомоги Україні без додаткових обмежень, вжиттям заходів для захисту прикордонних регіонів, щоб уникнути подібних інцидентів у майбутньому.

Я вважаю, що військові структури також повинні працювати над цим питанням, хоча поки що цього зроблено недостатньо.

Усі хочуть діяти обережно, щоб не допустити подальшої ескалації. Це зрозуміло. Але з іншого боку, бездіяльність також є формою ескалації.

Якщо ви не реагуєте, ви фактично заохочуєте продовження та посилення агресії без будь-якої ціни чи покарання. Саме так мислить Росія.

На жаль, це досі не всі на Заході повністю усвідомили.

- Навіть зараз?

- Зараз ситуація краща. Я пам'ятаю часи, коли був міністром закордонних справ до анексії Криму. Тоді ця тема практично нікого не цікавила.

Тепер усім не байдуже. Хтось підтримує словами, хтось - справами.

- Утім, іноді складається враження, що європейські країни втомилися від війни в Україні. Чи поділяєте ви цю думку?

- Це залежить від того, яку саме країну ви маєте на увазі.

Зараз я перебуваю в Швеції. Вона може бути прикладом для інших. Тут існує майже повний суспільний консенсус щодо підтримки України. Відбуваються масштабні акції та демонстрації підтримки.

Щопонеділка на одній із центральних площ Стокгольма проходить мітинг на підтримку України. Там виступають депутати парламенту, представники уряду та інші діячі.

Я сам виступав там, мабуть, десять разів за останні три роки.

Йдеться не лише про слова. Пакети допомоги перевищують мільярд євро. Швеція постачає Україні дуже важливе озброєння.

Тому все залежить від конкретної країни. Хтось робить більше, хтось менше. На мою думку, країни Північної Європи та Балтії загалом роблять більше.

- Яку роль Україна може відігравати в майбутній архітектурі безпеки Європи?

- Я не можу уявити європейську систему безпеки без України.

Не лише через нинішні страждання та жертви, а й через унікальний досвід, здатність чинити опір, мобілізуватися та захищати себе.

Україна зробила чіткий цивілізаційний вибір на користь Європи - не лише географічно, а й політично та ціннісно.

Тому Україна повинна мати свій голос, роль і місце в майбутній системі безпеки.

Водночас інтеграція до Європейського Союзу - складний і технічний процес. Він вимагає великих зусиль, переговорів та адаптації законодавства.

Це не відбувається миттєво, хоча всі хотіли б пришвидшити цей процес.

Тому потрібно терпляче й послідовно рухатися вперед, враховуючи нинішні обставини.

- Росія сьогодні є найбільшим викликом для безпеки Європи?

- Так.

І Європа потенційно могла б бути одним із найважливіших глобальних гравців. Вона становить приблизно шосту частину світової економіки, є дуже розвиненим і багатим регіоном.

Проте Європа не завжди бере активну участь у врегулюванні криз та політичному посередництві.

Причина полягає в тому, що їй часто важко виробити спільну позицію через складну систему ухвалення рішень.

Наприклад, щодо розширення, місій НАТО чи санкцій часто потрібен консенсус усіх учасників. Це проблема не Росії, а внутрішнього механізму самої Європи.

Це питання потрібно вирішувати.

Зараз стало дещо простіше після зміни позиції Угорщини. Наскільки стійкою буде ця зміна - покаже час.

Але якщо хтось думає, що тепер можна розслабитися, це було б великою помилкою.

- На вашу думку, чи готова Росія сьогодні до переговорів та мирного завершення війни?

- Я не думаю, що Росія готова до реальних поступок. Можливо, вона готова до певного перепочинку. Їй потрібен час для відновлення сил, стабілізації економіки та перегрупування.

Зараз Кремль хоче представити ситуацію своєму населенню як перемогу і заявити, що поставлені цілі досягнуті.

Але дуже важливо не звільняти Росію від юридичної відповідальності за скоєні злочини.

Також не можна скасовувати санкції до того моменту, поки не буде виплачено репарації за завдані збитки.

Однак у Росії розуміють, що це може не статися.

Іноді дискусії у США створюють враження, що там хотіли б повернутися до співпраці з Росією як зі звичайним бізнес-партнером, не порушуючи теми воєнних злочинів чи відповідальності.

Я вважаю, що це неправильний підхід і сподіваюся, що Європа не перейме таке ставлення.