Річниця Волинської трагедії: куди несуться польсько-українські відносини?

Майже через 80 років після тих подій історична пам'ять знову опинилася в центрі політичного порядку денного, ставши каталізатором найсерйознішої кризи у відносинах Києва та Варшави від початку повномасштабного вторгнення Росії.

Показово, що напередодні роковин трагедії російські медіа почали активно поширювати матеріали про нібито "розсекречені архіви" ФСБ щодо Волині, використовуючи максимально емоційну лексику та просуваючи тезу про нібито неможливість українсько-польського партнерства. Український Центр протидії дезінформації та незалежні аналітики назвав це черговою інформаційною операцією Кремля, спрямованою на поглиблення історичних суперечностей між двома союзниками. На це інформаційне тло наклалися повідомлення про зростання кількості словесних образ і окремих випадків агресії щодо українців у Польщі, коли приводом для конфліктів ставали питання про Степана Бандеру чи УПА.

Втім, нинішня криза виходить далеко за межі історичної дискусії. Україна та Польща сьогодні пов'язані значно тісніше, ніж будь-коли раніше: спільною безпекою, багатомільярдною торгівлею, масштабною військовою співпрацею та мільйонами українців, які живуть і працюють у Польщі. Саме тому нинішнє загострення вже давно перестало бути суперечкою істориків, сьогодні це питання безпосередньо впливає на безпеку східного флангу НАТО, європейську політику щодо України та здатність двох країн протистояти спільній загрозі з боку Росії.

Чому тема Волині знову стала одним з головних подразників у відносинах Києва та Варшави, хто виграє від цієї ескалації та чи здатні дві країни повернутися до формули стратегічного партнерства – розбирався "Шелтер".

Пам'ять розбрату

Ще два десятиліття тому Києву та Варшаві вдалося знайти політичну формулу, яка дозволила не перетворити Волинську трагедію на постійне джерело конфлікту. У 2003 році президенти Леонід Кучма та Олександр Квасневський (президент Польщі 1995-2005) під час відзначення 60-х роковин трагедії закликали до взаємного примирення, наголосивши, що історична пам'ять не повинна ставати заручницею поточної політики. Саме цей підхід упродовж багатьох років дозволяв двом країнам, попри гострі дискусії навколо історії, будувати стратегічне партнерство.

Цього року ситуація кардинально змінилася. Щодо причин нинішнього загострення консенсусу немає навіть серед експертів. Польський журналіст Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький вважає, що українська влада мала враховувати чутливість історичних питань для польського суспільства. На його думку, рішення президента Володимира Зеленського щодо почесного найменування військової бригади було прогнозовано сприйняте у Польщі негативно й лише посилило напруження.

Колишній голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович натомість переконаний, що нинішня криза має іншу природу. На його думку, історична пам'ять лише стала зручним інструментом внутрішньополітичної боротьби в Польщі.

Як аргумент він наводить реакцію польських політиків на закон про Національний пантеон. За його словами, робота над ним триває майже чверть століття, ще з часів президентства Віктора Ющенка. Закон покликаний створити єдиний простір пам'яті про понад тисячолітню історію української державності, однак у Польщі його також сприйняли як недружній крок.

"Саме тому я вважаю, що нинішній скандал є штучно створеним і використовується насамперед для вирішення внутрішньополітичних завдань у самій Польщі", – пояснює В’ятрович.

Погіршення атмосфери підтверджують і соціологічні дослідження. За даними Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського, частка поляків із негативним ставленням до українців зросла до 43%. На цьому тлі дедалі частіше фіксуються словесні конфлікти та окремі випадки агресії щодо українців у Польщі.

Журналіст Потоцький каже, що проблема вже давно перестала існувати виключно в політичному чи інформаційному просторі.

"Я бачу це невдоволення, тому не думаю, що все можна пояснити лише активністю російських ботів чи пропаганди в соціальних мережах. На жаль, це вже відображається і в реальному житті. Я бачу незадоволених поляків, бачу, що ця напруженість існує", – зазначає Міхал Потоцький.

Економіка говорить

Якщо політичні відносини між Києвом і Варшавою сьогодні переживають черговий період напруги, то економіка демонструє протилежну тенденцію – дві країни ще ніколи не були настільки взаємозалежними. Повномасштабна війна фактично інтегрувала українську економіку до польської швидше, ніж це змогли б зробити роки переговорів чи десятки міжурядових угод. Польща стала для України не лише найближчим союзником, а й головними воротами до Європейського Союзу.

Саме через польський кордон сьогодні проходить значна частина українського експорту, імпорту, гуманітарних вантажів і військової допомоги. У 2025 році двосторонній товарообіг майже досяг 13 млрд доларів. Україна експортувала до Польщі продукції приблизно на 5 млрд доларів, тоді як польський експорт до України перевищив 7,9 млрд доларів. Польща залишається найбільшим окремим ринком збуту українських товарів і водночас одним з ключових постачальників продукції для української економіки. Для Києва це означає стабільний доступ до європейських ринків, для Варшави стрімке розширення власного експорту та зміцнення позицій польських виробників на українському ринку.

Втім, справжня глибина економічних зв'язків вимірюється не лише торговельною статистикою. Після початку великої війни українці стали невід'ємною частиною польської економіки. Сьогодні в Польщі перебуває близько двох мільйонів громадян України. Вони працюють не лише в будівництві чи логістиці, як це було десять років тому, а дедалі активніше займають місця в медицині, освіті, інформаційних технологіях, транспорті, сфері послуг і промисловості. Для країни, яка вже багато років стикається зі старінням населення та дефіцитом робочої сили, українці стали одним із головних чинників підтримки економічного зростання.

Польські економісти дедалі частіше говорять про українців як про фактор макроекономічної стабільності. За оцінками державного Банку розвитку Польщі (BGK), їхня присутність забезпечує від 0,5% до 2,4% додаткового щорічного приросту польського ВВП. Водночас українці сплачують до бюджету та фондів соціального страхування більше коштів, ніж отримують у вигляді соціальних виплат. Іншими словами, для польської економіки вони вже давно перестали бути виключно гуманітарним питанням і перетворилися на важливий економічний ресурс.

Не менш показовим є й інший процес. Український бізнес дедалі активніше інтегрується в польську економіку. Саме Польща стала головним напрямком релокації компаній після 2022 року. За даними Reuters, майже кожна десята нова компанія, зареєстрована у Польщі у 2024 році, була заснована українцями. Український бізнес відкривав логістичні компанії, ІТ-проєкти, виробництва, торговельні мережі та поступово виходить за межі української діаспори, конкуруючи на польському ринку нарівні з місцевими підприємствами.

Натомість, польські компанії продовжують працювати у фінансовому секторі, роздрібній торгівлі, фармацевтиці, логістиці, виробництві будівельних матеріалів, меблів і продуктів харчування. Більше того, саме польські підприємці дедалі активніше готуються до майбутньої відбудови України, розглядаючи її не лише як політичний обов'язок, а й як одну з найбільших економічних можливостей у Центральній Європі найближчого десятиліття.

Безпека, яку почали рахувати

У 2022 році Польща була одним з найрішучіших союзників України. Однак за чотири роки політична риторика змінилася. На початку липня міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш детально підрахував обсяг наданої Україні допомоги. За його словами, загальна вартість військової підтримки вже становить близько 16,5 млрд злотих (майже €4 млрд), причому переважну частину цієї суми Польща передала ще у 2022–2023 роках.

Самі цифри не викликають суперечок, адже масштаб польської підтримки беззаперечний. Проте показовим став сам момент, коли допомогу почали публічно оцінювати у грошах. Те, що у 2022 році вважалося інвестицією у власну безпеку, зараз перетворюється на предмет політичних торгів і внутрішньої боротьби. Частина польських політиків все частіше говорить про українську підтримку як про борг, за який Київ має відповідати поступками в історичних, економічних чи технологічних питаннях.

Найяскравіше це проявилося у дискусії навколо передачі Україні останніх польських винищувачів МіГ-29. Варшава пов'язала це питання зі співпрацею у сфері українських безпілотних технологій. Хоча сторони по-різному трактують зміст цих домовленостей, сама історія стала симптомом нової моделі відносин, в якій безпека дедалі частіше оцінюється через принцип взаємної вигоди.

Парадокс полягає в тому, що стратегічні інтереси двох держав нікуди не зникли. Польща продовжує рекордними темпами переозброювати армію, будує систему "Східний щит" на кордоні з Білоруссю та Калінінградською областю і цього року витрачає на оборону майже 5% ВВП, найбільше серед країн НАТО. Водночас саме Україна сьогодні стримує російську армію, накопичує унікальний бойовий досвід і розробляє технології сучасної війни, які вже вивчають союзники.

Попри це, суспільні настрої в Польщі змінюються. Зростає кількість поляків, які негативно ставляться до українців, а тема України дедалі більше стає елементом внутрішньої політичної боротьби. У результаті політична логіка починає переважати над стратегічною.