“Це 50 на 50: виживеш ти чи ні”: які типи укриттів є в Ізраїлі та чи підійдуть вони Україні

"Шелтер" поцікавився, які типи укриттів є в Ізраїлі, чи ходять туди місцеві мешканці та чи варто Україні орієнтуватись на цей досвід?

У 1951 році, за три роки після створення Держави Ізраїль, у країні ухвалили Закон про цивільну оборону. Відповідно до нього, усі житлові будинки та промислові споруди Ізраїлю повинні мати доступ до бомбосховища. При цьому закон дозволяв компроміс: сусідні будинки можуть користуватися одним укриттям.

Ізраїль оновив правила будівництва у 1992 році, після ракетних ударів Іраку під час війни в Перській затоці. Відтоді кожна новобудова обов'язково має містити укріплені кімнати – мамади чи мамаки. Це рішення ухвалили, щоб люди могли сховатися за лічені секунди. Для старих будинків, зведених до 1992 року, ці вимоги не діють, але для них створили окремі програми зміцнення та добудови.

Типи укриттів в Ізраїлі

Мамад – це окрема кімната із залізобетонними стінами у квартирі. Площа цієї кімнати має бути щонайменше 9 кв. м, а висота стелі – 2,5 м. Стіни мамада будують із залізобетону завтовшки від 25 до 30 сантиметрів. Кімнату також обов'язково обладнують герметичними металевими дверима, залізними віконними ставнями та спеціальними фільтрами для захисту від хімічних атак.

У багатоквартирних будинках мамади будують один над одним – так вони додають стійкості усій будівлі. Ці кімнати захищають від вибухової хвилі, уламків і навіть рятують під час землетрусів. Однак від прямого влучання ракети мамад вберегти все ж не зможе.

Фактично мамади – це звичайні житлові кімнати, в яких ізраїльтяни перебувають під час загрози обстрілу. В інший час – це спальні, вітальні та дитячі кімнати. Також існує поняття "мамак" – це одна укріплена кімната на весь поверх багатоповерхівки. Їх облаштовують переважно в студентських гуртожитках або будинках з малогабаритними квартирами, де просто неможливо зробити мамад у кожному помешканні.

Для мешканців будинків, побудованих до 1992 року, є міклати. Це класичні бомбосховища з броньованими дверима, які можуть бути розташовані як у підвалі самого будинку, так і на вулиці як окреме громадське укриття. Громадські укриття використовують у кварталах зі старою забудовою, де будинки взагалі не мають власних підвалів та укриттів.

Ізраїльтяни мають можливість облаштувати мамади навіть у своїх старих квартирах. У цьому їм допомагає програма реновації ТАМА 38, згідно з якою будівельна компанія безкоштовно добудовує мамад до кожної квартири в будинку. Натомість мешканці дозволяють їй звести зверху ще кілька поверхів, щоб продати там житло і покрити свої витрати. Для початку таких робіт потрібна згода 75% власників квартир у будинку.

Якщо тривога застала людей на вулиці, вони можуть скористатися мігунітом. Це переносні залізобетонні "коробки", які не мають фундаменту і не вкопуються в землю. Їх встановлюють на зупинках громадського транспорту, у парках і навіть на пляжах, щоб люди могли швидко сховатися від уламків та вибухової хвилі.

Користування, утримання та доступ до укриттів в Ізраїлі

Ізраїльський військовий журналіст Сергій Ауслендер розповів "Шелтеру", що загалом люди в Ізраїлі навчені та дисципліновані. Особливо ситуація змінилася після цьогорічних ударів з боку Ірану. Сам журналіст має мамад у квартирі – це кімната сина, де під час загострень спить на матрацах вся родина. 

Водночас українка Юлія, яка проживає в ізраїльському місті Хайфа, поділилась з "Шелтером", що в її районі в укриття ходить мало хто. Вона пояснила, що літні люди переважно залишаються дома або виходять в під'їзд, бо фізично не в змозі добігти до укриття за лічені хвилини.

Юлія живе у будинку старого типу, де немає ні підвалу, ні укріплених кімнат, тому під час активної фази війни вони з родиною ходять до громадського бомбосховища. Воно розташоване на території школи, всього за кілька хвилин пішки від їхнього дому.

Жінка зазначила, що бачить в укритті одних і тих самих людей, і здебільшого це батьки з дітьми та молодь. У громадські бомбосховища, за її словами, люди самостійно приносять необхідні для них речі. Як і українці, ізраїльтяни часто вимушені ночувати в укриттях.

"Чоловіку моєму вставати зранку на роботу, і йому важко цілу ніч бігати (до укриття, – ред.), а потім йти на роботу. Він каже: "Я буду спати там". Ми приносимо там матраци, все, чай там собі заварюємо. Діти хочуть їсти – можемо погодувати дітей. Ну, ми ночуємо там. Деякі люди бігають цілу ніч з дітьми. Але ж ти не набігаєшся. Якщо це балістика, як ти набігаєшся з сонною дитиною?" – каже Юлія.

За стан укриттів у підвалах багатоквартирних будинків відповідають будинкові комітети. Зокрема, вони зобов’язані стежити, щоб мешканці не захаращували сховища своїми речами. Як розповів Ауслендер, у будинку його батьків мешканці самі принесли туди матраци, провели Інтернет і зробили запаси води.

Він уточнив, що мерія має спеціальних офіцерів з безпеки, які перевіряють стан укриттів і можуть виписати "чималий" колективний штраф на весь будинок, якщо сховище перетворюють на склад речей. Водночас за громадські укриття повністю відповідає мерія, а в бізнес-центрах чи хмарочосах – керуюча компанія будівлі.

Журналіст підкреслив, що загальні укриття в будинках переважно зачинені в мирний час, щоб там не селилися безхатьки, але коли воєнна ситуація напружена, голова будинкового комітету бере ключ і відчиняє двері для всіх.

Натомість бомбосховище, в яке ходить Юлія, працює інакше: "Воно відкривається автоматично. Ніхто не відкриває ключем. Це відкриває міська рада, десь там кнопка у них є, і вони відкриваються всі автоматично при загрозі. Ніхто не бігає з ключами".

Вуличні ж сховища (мігуніти) відкриті завжди, і через це, за словами Ауслендера, там іноді виникають проблеми з чистотою.

Порівняння воєнних реалій та перспективи для України

Українка Юлія акцентувала на тому, що мамади у квартирах не можуть гарантувати ізраїльтянам безпеку, оскільки вони не рятують від ударів балістичних ракет.

"До нас уже прилетіли ці ракети, і загинули люди у нас в місті. Це (мамаки – ред.) від уламків. Іран раніше не запускав балістику. Ти можеш сховатись, але це 50 на 50: виживеш ти чи не виживеш. Зараз оця війна, яка була, вона не спасла людей. Ні в Тель-Авіві, ні в Петах-Тікві, ні в Хайфі – нічого не спасає. Треба тільки в підземні великі бомбосховища спускатись і все. Навіть підземні паркінги не спасають", – уточнила жінка.

Сергій Ауслендер погодився, що прямий приліт балістики здатний знищить мамад. Однак, за його словами, навіть якщо сам будинок складеться від удару, мамади зазвичай залишаються цілими, і рятувальникам легко дістати з них людей.

У цьому контексті постає питання: чи доцільні мамади в Україні, яку Росія регулярно обстрілює саме балістичними ракетами?

Ауслендер категорично застеріг українців від спроб самостійного перепланування: "Самотужки обкладати стіну цеглою в старій панельній дев'ятиповерхівці немає сенсу – від прильоту умовної ракети на кшталт "Іскандера" панельний будинок просто складеться, і це не врятує".

Суттєва різниця між реаліями війни в Україні та Ізраїлі помітна у тривалості повітряних тривог та поведінці цивільних. Якщо в українських містах загроза може тривати безперервно годинами, то в ізраїльських – лічені хвилини. До того ж в Україні, попри постійні обстріли, люди намагаються підтримувати звичний ритм: працюють, навчаються, відвідують заходи та гуляють.

Натомість жителька Хайфи Юлія розповідає, що в Ізраїлі сирени лунають суто за секторами, а під час активних бойових дій життя в небезпечних регіонах практично завмирає.

Ауслендер підтвердив, що ізраїльська система оповіщення є багаторівневою та секторальною, а загроза обстрілу зазвичай минає швидко: "Буває, що ми ще не вийшли, а вже приходить повідомлення про наступну хвилю ракет. Але такого, щоб тривога безперервно тривала по 10 годин, у нас не було".

Розмірковуючи над можливістю запозичення ізраїльського досвіду, він вказав, що Україні потрібна системна і комплексна державна робота.

"Виховання має починатися з дитячого садка та школи. Оскільки сусідство з Росією у вас нікуди не дінеться, ця загроза з вами тепер дуже надовго, якщо не назавжди. Тому потрібно запускати соціальну рекламу, залучати відомих акторів, лідерів думок. Це має бути постійна інформаційна кампанія", – вважає журналіст.

Другим важливим моментом Ауслендер називає будівництво, наголошуючи, що держава має будувати укриття. Він переконаний, що у прифронтових містах, як-от Суми чи Херсон, мобільні бетонні коробки мають стояти "буквально на кожному кроці".

Станом на початок червня моніторинг секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні щодо стану і функціональності укриттів у країні виявив недоліки у 93% перевірених укриттів.

Водночас для того, щоб зводити нові будинки вже з індивідуальними укриттями, Сергій Ауслендер вважає за необхідне змінювати будівельні норми та правила на законодавчому рівні.

У березні цього року президент України Володимир Зеленський підписав закон № 4778, який запроваджує обов'язкове будівництво укриттів для всіх нових об'єктів житлової та інфраструктурної забудови. Цей документ є частиною комплексної реформи системи цивільного захисту.

Нюанс полягає в тому, що цей закон набуває чинності з вересня, тому результати цих змін українці зможуть побачити ще не скоро.