“Я був переговорником між Андрієм Білецьким і Валерієм Залужним”. Інтерв’ю “Шелтера” з Сергієм Кривоносом

– У нас велика кількість питань, які нам треба обговорити, тому що ситуація в країні змінюється щохвилини. Я не знаю, яка буде ситуація на момент, коли ми вийдемо в етер, і що за актуальні питання будуть на той момент. Але зараз найактуальніше питання – це перестановки у нашому вищому командуванні та в Міністерстві оборони. Хотілось би дізнатися вашу думку з цього приводу.

– Гарне питання. Дякую. Передбачити, як воно станеться, занадто складно. Ми можемо тільки прогнозувати за певними показниками, але треба розуміти, що у нас цих показників більше ніж достатньо. І найбільша проблема, що стосується зміни керівника Міністерства оборони, – це аби Міністерство оборони не дало збій.

Як показує досвід попередньої діяльності всіх міністрів під час повномасштабної війни, коли мінялись міністри, мінялася їхня команда. І в цей час, коли змінювались команди і поки нова команда заходила, вона входила в курс справ, розбиралася з питаннями постачання зброї і іншого майна для Збройних сил, бували збої в постачанні. Цей термін міг бути там від двох до чотирьох місяців.

А з урахуванням того, що наразі у нас ситуація на фронті реально серйозна, то не хотілось, щоб зміна політичного керівництва Міністерства оборони відбилася таким, можливо, негативним відбитком на спроможність Збройних сил утримувати фронт. Оце, мабуть, найбільша проблема.

Що стосується прізвищ, заміни, президент прийняв рішення, ми можемо казати, це добре чи недобре, час покаже. І уже рішення прийняте, і вже назад його точно не відмотати.

Що стосується того самого Федорова, президент Зеленський ніколи не відмотає назад що стосується його призначення на посаду міністра оборони. Зараз, дивлячись, як працює нове керівництво і як воно намагається максимально швидко ввійти в курс справ, то в мене є достатньо серйозна надія, що в них все складеться.

І в певних моментах я готовий допомагати і допомагаю там по певним питанням. Але проблема в чому полягає? Люди, які сприймають, що коли приходить нова людина, вони чергові чарівники і вони можуть змінити те, що не змінювалось довгий час. І не змінювалось не тому, що люди цього не хотіли, а тому, що люди часто не могли.

Бо міністр оборони – це та людина, яка мусить працювати у тісній співпраці не тільки з військовим керівництвом, що стосується головнокомандувача Збройних сил, а в тісній співпраці з президентом, Кабінетом міністрів, Міністерством фінансів, Міністерством економіки, ну і Нацбанком. Оце, мабуть, я вже не кажу про спецслужби. Оце тоді буде потужна робота і це дасть результат.

– З того, що я чула, тому що перед нашим інтерв'ю я готувалась, я обдзвонила всіх своїх знайомих, всіх комбатів, всіх сержантів. Ми з ними спілкувались щодо заміни Сирського на Драпатого, про різницю в ставленні до них і по тому, як вони бачать, які будуть наслідки.

З того, що я почула, вони говорять, що завжди зміна командувача, головкома – це завжди турбулентність на фронті.

– Кинемо ложку негативу в нашу велику бочку оптимізму-меду?

– Так.

– Ну добре. Дивіться, ситуація та, що напружує реально, – це в першу чергу Суми.

Сумська область і ситуація навколо Сум – це реально те, що ворог хоче наростити свої зусилля. Плюс два таких потужних напрямки, які вкрай стратегічно важливі для ворога, бо особисто Путін поставив завдання – це Краматорськ і Слов’янськ.

Наступне – можлива активізація на Куп'янському напрямку. Ну і ми не виключаємо, я вже не кажу проблемні питання, що стосуються Гуляйпільського і Оріхівського напрямку і в тому числі і Запоріжжя.

І в наших інформаційних джерелах ми практично не бачимо, як системно ворог знищує те саме Запоріжжя, утюжить його КАБами. Взагалі в інтернеті у нас, в інформаційному полі, взагалі про це тиша.

Це найбільша проблема. І ворог, дивлячись на ситуацію, зможе, захоче, у нього є певні ресурси на певних тактичних успіхів, які можуть з часом розвинутись в оперативні просування.

Але також треба зрозуміти, найбільша проблема – вона не сьогодні.

Найбільша проблема буде трошки пізніше, бо з 1 серпня уже піде активізація, що стосується призовної кампанії, і росіяни вже роздали більше ніж 370 000 повісток.

І в своїй більшості ця кампанія може здійснитися при нашому пасивному спостереженні для росіян ефективно.

Росіяни привчені до порядку. У них потужний силовий вплив на населення. У них дуже крута пропаганда. Я не розглядаю це добре чи не добре. Я просто констатую факт. Не дивлячись на колір прапора і назву країни. Пропаганда у них в країні працює.

Плюс фінансова підтримка тих, хто воюють в російській армії, з урахуванням того рівня зубожилості населення, за ті гроші, що їм платять, вони готові вбивати, і вбивати, і вбивати. І їхні родини навіть їх в цьому підтримують.

– Про мобілізацію на Росії я так само говорила з моїми друзями військовими, з командирами.

Те, що ви сказали, вони так само підтримують і вони говорять: "В Росії бояться дуже сильно владу. Якщо їм скажуть прийти, вони не будуть ухилятися, як наші. Вони прийдуть, в них це буде відпрацьовано і вони будуть ходити у воєнкомат, і вони виконають цей план. Це буде".

Але я запитувала: "Так, а що нам робити? Невже нам просто скласти лапки і дивитися, спостерігати?"

Вони говорять, що ні, ми можемо не спостерігати, з тим, що в нас є вже, нарешті, дрони і засоби, які б'ють вглиб Росії. Ми знаємо, де знаходяться їх центри комплектування. Ми можемо вибивати машини, автівки, які везуть цей новий склад на докомплектацію військ. Ми можемо бити по центрам комплектування. Ми можемо їм зірвати мобілізацію от таким чином.

Як ви думаєте, вони праві, чи є така можливість?

– Це один з кроків, який треба робити, але це не головний крок.

Бо по кількості ми не справимось, ми не накриємо всю Російську Федерацію, аби відслідковувати кожен автобус з людьми, яких привозять до лав Збройних сил Російської Федерації. Це нереально.

А давайте глибше дивитися процеси. Ми знаємо навчальні центри, де йде підготовка. Це перше.

Друге. Ми знаємо шляхи, по яким буде здійснюватися безпосереднє пересування цих людських ресурсів. Ми знаємо станції завантаження-розвантаження, де це буде здійснюватися. Ми знаємо мости, по яким будуть пересуватися ці залізничні поїзди, потяги. І це значно ширше розширяє наші спроможності. Тому в комплексі це може давати.

Плюс все ж таки ми знову розглядаємо питання тільки силового впливу і абсолютно не розглядаємо питання інформаційно-психологічного впливу на населення Російської Федерації.

Це, мабуть, найбільша проблема, яка існує: що ми протягом всієї війни, починаючи з 14-го року, абсолютно не боремось за розуми і серця росіян в масштабах України.

Це найбільша проблема, бо насправді Росія – це такий клубок проблем, в тому числі і на релігіозній, національній почві. І взагалі ми про це навіть не говоримо і не хочемо цього робити. Ще що стосується політичного керівництва країни. І на цьому також можна грати, але не грають.

– Наприклад?

– Ми можемо зіграти на протиріччях релігійних взаємовідносин і національних взаємовідносин.

Ну, а мабуть найпростіше – на економічних питаннях. Рівень життя в Москві, рівень життя поза кільцевою дорогою в Москві. Ви ж розумієте, наскільки це різниця?

Навіть зверніть увагу, мене дуже розсмішив, але це якась констатація фактів різних рівнів життя, коли одна з жінок, що проживає в Москві, написала: "Україна, нащо ти робиш, на що ти нас втравлюєш у війну між Росією і Україною?"

Ну, ось вам відповідь. На цих речах також можна грати.

Хоча, ще раз кажу, Москва і Пітер – це потужний мобілізаційний потенціал, який Росія поки що не використовувала. І в сумі це більше ніж 18 млн буде, а то в певних моментах, по джерелами, і більше, умовно кажучи.

І на цьому можна було б грати, але ми не граємо. Не граємо, тому що не хочуть, не знають або не вміють ті, хто відповідають за ці питання.

Але найголовніше питання, скажіть, а хто ж у нас взагалі відповідає в нашій країні за пропаганду і контрпропаганду?

Назвіть ту людину, яка б мусила працювати як всередині країни, так і поза її межею, що стосується ворожої країни. Пам'ятаєте, якось президент Зеленський казав, що у нього є там п'ять-сім потужних менеджерів? От мені питання дуже хочеться задати.

Володимир Олександрович, так, а хто за пропаганду відповідає? Бо насправді ми знову розглядаємо тільки фізичний вплив і абсолютно не розглядаємо, скажемо, інтелектуальний вплив.

– Ви тільки що про це проговорили.

Я зрозуміла, що, працюючи вже дуже довго в військовій журналістиці і спілкуючись з великою кількістю експертів, я ніколи над цим не задумувалась. Я реально не задумувалась над тим, хто в нас працює над пропагандою на території Росії. Я уявлення не маю. Ми просто настільки звикли до слова "пропаганда" в негативному розумінні.

– Це нічого негативного немає.

Це, навпаки, системна робота. І це, знаєте, пропаганда, в моєму розумінні, – це як дихання під час війни.

Люди без ідеології... Будь-яка країна не може існувати. Незалежно, там це позитивна ідеологія, негативна ідеологія – ідеологія.

От в Росії є ідеологія, є ідеологія над державою, є ідеологія, яку вони собі створили, чудового історичного минулого, якого ніколи не було, яке було переписано. Але вони це системно довбають.

Величезна кількість інформаційних ресурсів, починаючи від книжок, газет, закінчуючи телебаченням, закінчуючи величезною кількістю фільмів, які формують свідомість у російського народу, в їхній вибірковій якійсь там долі.

Тепер задаю питання: а як з Україною? Що в Україні? Нічого.

Ми в певних моментах горді, що ми українці. Чудово. Ми горді, що ми там багато чого досягли. А тепер задаю питання в масштабах держави. Де це? Хто за це відповідає?

У нас питання ідеології – це ж знову тупікове питання, так само як і питання національного патріотичного виховання. Хто відповідає за питання національного патріотичного виховання населення?

Ніхто.

Чому? Тому що в свій час, коли я працював заступником секретаря Ради безпеки, це питання намагалися ми підняти і вивести на гора, то в нас за національно-патріотичне виховання відповідають в певних частках Міністерство в справах ветеранів, відповідає Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Мінмолодьспорт, Міністерство освіти. А задаю питання: хто головний?

Бо всі хочуть отримувати ресурси, але ніхто не хоче очолювати процеси.

Так само і тут з пропагандою. Всі хочуть щось отримувати, але єдиний план боротьби, в першу чергу за розум і серця українського народу і за розум і серця російського народу, бо воно не може працювати окремо, бо ті меседжі, які ми формуємо для своєї нації, ми мусимо протилежні меседжі, що стосуються розхитування ситуації, сіяти зерно сумніву в розумах росіян, це також ми мусимо робити.

На жаль, росіяни в цьому значно ефективніше, бо вони чітко знають золоте правило пропаганди. Так що правий той, хто говорить перший, бо другий завжди виправдовується.

А достатньо часто в інформаційному полі ми не то що там виправдовуємося, ми взагалі сліпоглухонімі. І це найбільша проблема.

Найбільша проблема те, що ми всередині власної країни абсолютно не проводимо героїзацію тих, хто захищають цю країну.

Ну, не проводимо. От давайте вийдемо, пройдемось по тому самому Хрещатику і подивимося, яка кількість плакатів про живих героїв-українців. Ніяка.

Ніяка. А це масштаби держави.

Давайте проїдемось по трасі від Києва до Харкова, чи там від Києва до Львова, і подивимося, де вкладаються ресурси з боку держави.

Чому? Тому що жива героїзація дуже потрібна.

Величезна кількість ухилянтів, які зараз є, а це люди, які рахуються вже мільйонами, вони часто є, в першу чергу, жертвою певних інформаційних впливів, в тому числі того негативу, який ллється з наших екранів про недоліки в армії.

Але ніхто з них не задає питання, що ці недоліки – це є чітке відбиття реальної ситуації в країні.

Бо на момент початку повномасштабної війни кількість Збройних сил, особового складу, було десь трошки більше 200 000. Зараз в нас мільйонна армія.

Умовно кажучи, навіть якщо ми не будемо рахувати втрати в поранених і вбитих, а беремо за чистий такий результат, то з 10-ти тих, що є зараз в Збройних силах, 8 прийшли з цивільного життя.

Люди, які приходять з цивільного життя, вони не завжди позитивні в своєму сприйнятті реалій і вони не завжди законослухняні, бо є і позитивні, а є і негативні.

Так? Так само, як і в цивільному житті не всі люди однакові.

І коли ми людину призиваємо до лав Збройних сил, одягаємо форму, ми не можемо ставити її там в вуха чи в дупу чіп, де вона зразу стане така законослухняна, професійна, супер-патріотична.

Це робота держави – формування патріотичного сприйняття і готовності захищати країну.

– Я багато їздила по різним родам військ, багато була в підрозділах, в багатьох корпусах, в бригадах.

І от що мене з ваших слів тригернуло і за що мене зачепило, є така штука, як хорунжа служба. І вона є лише в трьох корпусах. Це в "Азові", в Третій штурмовій і в "Хартії". І я знаю, що вона надзвичайно ефективна.

Хорунжі працюють і ця служба працює. Я бачила, як люди, яких відловлювали, вони, потрапляючи в це середовище, потрапляючи от в цей патріотичний рух, вони перешивали свідомість. І я бачила до і зараз.

Чому цього досі не започаткували в усіх корпусах, в усіх бригадах? От в мене таке питання?

– Гарне питання. І скажу так, що напередодні війни я достатньо часто по запрошенню Андрія Білецького бував на їхніх тренінгах. Багато чого там підказував, багато чого розповідав.

І на початку вже повномасштабної війни я був, знаєте, таким переговорником між людьми, між Андрієм Білецьким і Валерієм Залужним.

Саме вони знали, що я знаю тих і тих, і безпосередньо був таким, знаєте, посередником.

І слава Богу, що ми змогли досягнути того результату. І тоді було прийняте рішення, і хлопці пішли воювати. Це якраз був початок активних боїв за Мощун, і декілька тисяч хлопців пішло воювати.

Та ідеологія, яка там існує, ви реально абсолютно праві. І в певних моментах питання виховання і питання середовища дуже важливе. І я бачив, як вони працюють із молоддю, як вони працюють із дорослим населенням. У них є своя ідеологія. Це достатньо цікавий такий мікс.

І ми зараз не розглядаємо питання підсвідомості того міксу, що там більше українського чи там більше безпосередньо, що стосується вікінгів, скандинавів і германських племен. Там така реальна солянка.

Чи брати Третьої штурмової присутні? Присутні.

Але питання те, що ця солянка дає результат. Люди під час війни супервмотивовані і супер воюють. Оце найголовніше.

І вони роблять ці паростки ідеології, і вони дають результат. Чому це не дає в масштабах держави?

Ніхто з політиків і великих військових лідерів не хоче мати такі підрозділи в масштабуванні.

Чому? Тому що вони думають: а що буде далі, що як закінчиться війна? Це ж буде потужна, можлива така громадська організація, так? Рух.

Я не називаю слово "політична партія", бо політична партія – ми поки що не використовуємо це слово. І це може принести певні проблеми для існуючого керівництва або тої самої опозиції.

Ніхто не любить Білецького, але всі кажуть, що нам потрібні такі підрозділи, такі війська, які є в Андрія Білецького.

Так тобі треба визнавати, що ті плюси, які є, треба робити і нарощувати, робити, знаєте, таке відпочкування. І в певних моментах це б давало результат.

І незалежно від того, Андрій і його потужна команда працюють уже не в одному місті, не в одному районі і не в одній області. Це дає результат.

Але ще раз кажу, він дуже незручний. Його бояться. Бояться політики. Вони розуміють, що це та людина і та сила, яка по закінченні війни чітко буде розставляти всі акценти над "і" і матиме стовідсотково право казати, бо той, хто воював, має право на це.

І нікому це не подобається. Всі хочуть перемогти, але нічого не роблять для цієї перемоги.

– Можливо, це пов'язано з тим, що Сирський, як людина старої радянської школи, просто не приділяв уваги цій настільки важливій ідеологічній компоненті у війську.

Драпатий – людина нового покоління. Я порозпитувала своїх хлопців, вони дуже високої думки про нього. До того ж Драпатий з Кам'янця-Подільського. Кам'янець-Подільський рулить.

– Ви думаєте, що розвалені фортеці надихають на питання національної свідомості і гордості?

– Я знаю про це. Як ви зрозуміли, я з Кам'янця-Подільського.

– Це чудово, якщо ви з Кам'янця-Подільського. Я з Проскурова (історична назва міста Хмельницький – ред.)

– Я знаю, я шуткую.

Я кажу про інше. Я кажу про те, що, можливо, ця людина молода, з трохи інших поглядів, вона більш розуміє важливість ідеологічної підготовки, що нарешті в нас буде започаткована хорунжа служба в інших військах, не тільки в трьох корпусах.

– Це буде залежить від того, хто в нього буде заступником по цьому напрямку.

Якщо ви зможете донести важливість теми, можливо, ми скинемо наш етер і скинемо генералу Драпатому. Я прекрасно розумію, що він не просто не в змозі буде його подивитися по часу в повному обсязі, але певні питання – можна зробити нарізку, кинути.

Побачимо, кого він призначить відповідальним за це питання, бо тих людей, яких уже познімали з команди генерала Сирського, то, впевнений, ці зняття мене щиро радують.

Але, знов таки ж, коли людина приходить на нову посаду, треба розуміти, які завдання перед ним ставились, і треба розуміти, який дикий супротив буде всередині системи, бо величезна кількість людей, знов таки ж, будуть сприймати новачків по папірцям і по величезній кількості цих показушних моментів.

Знаєте, найбільша біда української армії сталася тоді, коли величезна кількість людей, особливо з офіцерським сприйняттям, прийшла в 22-му році.

Пояснюю, чому.

Коли йшло масове звільнення офіцерів в 90-х і на початку 2000-х років, тоді певна частка офіцерів була привчена до цієї показушності.

Мені повезло. Я служив завжди в частинах або розвідки, або спецназу. І там тебе сприймали за твою реальну роботу, а не за твої папірці. На папірці там, пробачте, чхати хотіли.

А в піхоті уже сформовано було покоління, яке сприймало папірець, тумбочка, бордюр, ліжко. І оце найбільша проблема.

І коли вони в 22-му прийшли, вони ж в своїй свідомості залишилися на тому рівні – папірець, тумбочка, бордюр, ліжко.

І вони стали сприймати... А їх поставили... А ти ж підполковник чи майор. Поставили над капітанами чи над майорами, які безпосередньо мали бойовий досвід уже безпосередньо там з 14-го року.

І вони реально почали знищувати тих, хто для них був загрозою, що стосується їхньої службової спроможності. Це не всюди було. Знаєте, це так само, як ССО дуже постраждало в 22-му році, коли в Рух супротиву натягнули колишніх ментів, прикордонників, фіскалів, блін, і сбушників. І вони прийшли туди не створювати Рух опору, а прийшли заробляти гроші на спроможностях.

І по інших родах так само. Так само, як в ТрО на посади ставили не людей з бойовим досвідом, а ставили колишніх, знов таки ж, ментів, які ставили собі завдання заробити гроші.

Вам простий приклад. У свій час, коли формувалося Хмельницьке ТрО, то колишній командир частини спецназу, полковник Вечірка, не зміг бути там призначеним, а назначили колишнього мента, який безпосередньо в цьому абсолютно нічому не розбирався. І таких прикладів можна приводити десятки тисяч.

Ми мусимо собі дати відповідь. Є люди, які захищають Батьківщину, а є люди, які ходять на службу. Це велика різниця.

– Ну, з того, що я слухала і з того, що мені говорили мої друзі про Драпатого, і безпосередньо говорили мої родичі, тому що Кам'янець-Подільський не таке велике містечко. Ми всі одне одного знаємо.

– Бували не один раз, знаємо.

– Але до чого я говорю? З тієї інформації, що я зібрала, вони сказали, що Драпатий завжди був патріотом. Він дійсно люто ненавидить росіян, як ворога, і він розуміє, наскільки важливо патріотичне виховання і ідеологічне.

– Бачимо, кого він призначить заступником по цьому напрямку.

Бо Драпатий не зможе займатися питаннями національно-патріотичного виховання, формальної ідеології, бо у нього безпосередньо бойова робота і бойова діяльність в Збройних силах. Йому в цьому напрямку потрібний дуже потужний заступник, який реально зможе, знаєте, рухнути цю застарілу заросшу мхом стіну.

Подивіться на українську школу. Це наше майбутнє. Подивіться на наші навчальні заклади. Чи величезна кількість людей приходить туди, ті, хто були на фронті?

У молоді зовсім інші цінності. І ці цінності сформовані, знову таки ж, інформаційними ресурсами з російським корінням.

Давайте подивимось, яка кількість українських хлопчиків і дівчаток їздила на концерт, той самий, в Бухарест чи в Польщу, на концерти російських реперів. Вся відповідь. Вся відповідь.

Нам приклад, коли найближчі люди в оточенні президента, скажем, які в свій час були його друзями, виїжджають різними шляхами. От вам останній приклад. Це є Потап і Настя.

Ось вам Юрмала російськомовна. Це, блін, ну це понятно. Там ніякої ідеології нема. Там бабки, бабки.

– Я пропоную повернутися до більш практичних прикладних питань. Це безпосередньо оцінки і прогнозів по тому, як відіб'ється призначення Драпатого саме на лінії фронту.

На відміну від Сирського, який сповідував ідеологію тримати позиції за будь-яку ціну, в Драпатого інший підхід – відхід від складних позицій на більш укріплені.

– От слово більш укріплений ключове в цьому. Їх хтось мусить готувати.

– Але ці відходи можна розцінювати як втрату наших територій. І чи не буде оця нова тактика роздута і позиціонована як неефективність тактики і роботи нашого нового головнокомандуючого?

– Ну, це вже абсолютно не нова тактика ніяка. Бо питання маневрової оборони, воно давно вже існувало і існує. Те, про що ви говорите, – це і єсть маневрова оборона, використання місцевості, а також вогневого впливу на ворога за рахунок пересування і нанесення потужних вогневих ударів без проблем.

– Але на паперах це буде як здача території?

– Та питання не в паперах. Ми знов повертаємося, коли тебе оцінюють по паперах. Питання – по спроможності утримувати певні позиції і бути достатньо гнучким.

І війна настільки змінила певне сприйняття реалій, що, хоча війна особливо нічого нового не дала, ми, в принципі, зараз воюємо на прикладах Першої світової війни. Так.

І якщо в Першу світову війну літаки були такі прості і кидали бомбочки з люка, так само ми повернулись. Тільки тепер літачками керують люди і ці ж самі літачки кидають ці самі бомбочки.

Ну, є нюанси технічного оснащення, але питання, що, знов таки ж, люди, фортифікація, підготовка людей і спроможність економіки забезпечувати потребу дає успіх в цій війні.

І знов таки ж, я найбільше чого боюсь, щоб ми не повторили приклад двох країн, які в свій час зникли як держави з карти світу за рахунок того, що ті, хто були в тилу, не хотіли абсолютно воювати.

Це вам приклад Російської імперії 1917 року, коли заколот в Петербурзі в лютому 17-го підняли ті, хто не хотіли йти на фронт. І далі на цьому зіграли.

Так само, як і в жовтні-лютому 18-го року. Так само Німеччину примусили капітулювати не на фронті, а примусили капітулювати в тилу.

Якби в Україні це не сталося, щоб ті, хто не хоче йти на фронт, знов не вийшли тут і не позбавили нас спроможності перемогти в цій війні.

Є човен під назвою Україна. Керманич – Володимир Зеленський. Сидить завзятий такий, весь такий рішучий, гарний, в інформаційному полі. І він каже: "Нам треба плисти в тому напрямку".

Сидить величезна кількість веслярів: міністерства, різні міністерства, Кабінет Міністрів окремо ще як представник, Верховна Рада, всі ще багато з веслами сидять.

І сидить з веслами один представник під назвою Збройні сили і гребе в цьому човні тільки Збройні сили.

Скажіть, цей човен буде плисти в потрібному напрямку? Ні.

Успіх в цій війні – це командна робота політичного і військового керівництва цієї країни. От тоді буде успіх.

Тому ми можемо ставити на Драпатого багато чого, але без підтримки президента, без підтримки Кабінету міністрів Драпатому мало що зможуть зробити.

І, мало того, ми знову повертаємося до того, а хто ж займеться ідеологією в масштабах держави, щоб Драпатий отримував своєчасно навчених, мотивованих, підготовлених людей. Це найбільша проблема.

– А зараз з відставкою Сирського всіх абсолютно собак спустили на нього. Як особисто ви оцінюєте методи і роботу Сирського?

– Гарне провокаційне питання. Дякую.

Мені вже задавали це питання протягом останніх двох тижнів. Колись я подякував у своєму посту за роботу генералу Сирському. Боже, скільки бруду було вилито на мене. Ну, я цього не боюсь.

Аби зрозуміти мою позицію, скажу так: спробуйте зайняти його посаду і спробуйте покомандувати Збройними силами. Сирський робив рівно стільки, скільки він міг.

Можливо, комусь не подобались його методи, можливо, хтось не сприймав, хтось вписував це його російське походження, що батьки в нього там близькі.

Я говорю: "Серйозно? Вам перевести приклад величезної кількості українців по паспорту і в вишиванках, які в свій час бігали тут по Україні, а потім перейшли на сторону росіян воювати?"

Тому не треба отаких речей і не треба грати, бо величезна кількість російськомовних і росіянців, росіян, які ненавидять Путіна. Так само і величезна кількість україномовних в свій час перейшла в Криму на бік росіян в 14-му році.

Тому тут національність не має абсолютно ніякого значення, бо тут має значення твоє сприйняття реалій, національна свідомість і питання присяги.

От Сирський свою присягу виконує. Він прийняв присягу на вірність українському народу і він її виконує.

Складно судити, казати щось тільки негативне чи позитивне, бо я розумію, які труднощі були у Сирського, що стосується, коли фронт недоотримував потрібної кількості людей, коли були реальні серйозні провали по кількості зброї, яку потребував фронт. Сирський працював настільки, наскільки йому давав тил. Це також треба зрозуміти.

Зараз можна розповідати про його методи, якісь совкові. Смішно про совковість. Чому? Тому що він точно не совковий генерал.

Поясню чому. Бо коли Україна отримала незалежність, то Сирський всього-на-всього був старшим лейтенантом. То він точно не совковий генерал. Він, може бути, як ви кажете, совковий офіцер.

Я з ним працював на фронті в різних умовах, в різні роки.

Сирському абсолютно треба віддати належне, що це людина просто шикарної хоробрості. Інколи навіть занадто хоробрості. Він не боїться смерті. Він завжди ходить по такому тонкому-тонкому лезу між життям і смертю. Це я бачив не один раз, будучи з ним на фронті. Але в певних моментах єсть і негативи.

І аби судити Сирського негативно чи позитивно, скажу так: за ті роки, що Сирський був головнокомандуючим Збройних сил, ми ж не втратили свою незалежність. Ні.

Так, ми мали величезну кількість втрат, системних втрат – і територій, і людей. Так, але провалу не було. Не було. Сирський робив тільки стільки, скільки дали йому спроможності. Простий приклад. Це знов все ж взаємопов'язане.

Не просто так в свій час генерал Залужний просив президента додатково мобілізувати 600 000, бо ці 600 000 вирішили б питання створення нових підрозділів і комплектації існуючих підрозділів. І це б дало постійну спроможність по ротації бригад на фронті.

Це не було здійснено. І зменшення спроможності щодо призову людей до лав Збройних сил стало результатом тих дій, в чому звинуватили Сирського, коли в нормальному розумінні фронт потребує 50 000-60 000, не 30, 50 000-60 000. Так, щоб щомісячно ми призивали по паперу 30 000.

До фронту доходить, дай Боже, 12 000 -10 000 А тепер скажіть, на мільйонну армію 10 000 – це про що? Ні про що.

З урахуванням тих втрат, які ми несемо постійно, це ні про що. У нас бригади не укомплектовані, а безпосередньо відповідно цим бригадам складно ставити якісь більш серйозні завдання.

Вони в певних моментах тримаються там на чесному слові і на суперпатріотизмі, і героїзмі. Але з професіоналізмом це не завжди добре, бо якщо нема потрібної кількості наземних і повітряних дронів, то воювати складно.

От Сирський з усім цим воював.

І він не міг бути добрим, гарним начальником. І коли його обвинувачують в певних моментах, що стосується Курської операції, давайте задамо питання: а хто був ініціатором цієї Курської операції і яким чином ставились завдання по цій Курській операції?

Так, в певних моментах спочатку всі казали: "Це чудова операція", потім казали, що це провал. А провала ніякого не було. Це було просто покращення сприйняття російською армією способів ведення війни. І коли вони зняли величезну кількість гарних операторів дронів і зробили концентрацію операторів дронів і цими дронами знищили всю нашу логістику, оце був результат якраз роботи росіян. Вони так швидко вчаться, як і ми в певних моментах швидко вчимось.

І ще раз кажу, для того, щоб сказати, що в Сирського все погано, я це не зроблю. Реально на нього вішають всіх собак, як і на мене зараз всі навішують собак, що я його підтримую. Станьте на його місце і покомандуйте.

– Я знаю, що у вас тригерить це питання зараз.

– Ну, це так само, пам'ятаєте, як питання в свій час, яке було з провалом операції в районі Кринок.

Все повісили на того ж самого Содоля. Але ніхто не задав питання, а яким чином планувалась операція і скільки часу було дано командирам бригад на підготовку цієї операції, чи були вони забезпечені всім потрібним. Це ж ніхто не розглядає.

Всі дивляться тільки вже безпосередньо, що у всьому винен Содоль. Але при цьому згадаємо, що перед цим президент же вибирав, що саме Содоль буде виступати від імені Збройних сил перед депутатами в Верховній Раді.

Як так? Що людина за два місяці так швидко скурвилась? Так не буває.

Це питання кадрового менеджменту всередині Офісу президента, що стосується підготовки військових. Бо коли підбирають мовчазних та відданих – це одне. А чому не підбирають тоді самостійних і рішучих?

От зараз, можливо, побачимо, чи зможе стати самостійним і рішучим генерал Драпатий.

Зможе стати тоді, коли у нього будуть люди, зброя і боєприпаси до цієї зброї. Якщо цього йому не дадуть, то все залишиться, знов таки ж, на папері.

Тому, коли ми намагаємось в чомусь звинуватити, як там, недосягнення наших мрій, то давайте розберемося, хто ж ці мрії визначав.

В 22-му році процес підготовки і мобілізації було зірвано не Сирським.

Сирський на той момент був командувачем Сухопутних військ. І саме він відповідав як командувач Сухопутних військ за мобілізацію, за оборону Києва, за проведення мобілізації у тісній взаємодії з органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами. Так написано. І підготовка резервів.

Тепер задаю питання: а в 22-му році хто генерала Сирського з посади командувача Сухопутних військ відправив воювати на фронт?

Президент України.

То єсть, умовно кажучи, людина, яка відповідає за процеси створення резервів і проведення успішної мобілізації, його знімають і залишається людина, яка тимчасово виконує обов'язки. Нема нічого страшнішого в армії, чим оця приставка т.в.о.

Бо в своїй більшості можна навіть перевірити по документам, якщо ви там в архівах паритися, там стовідсотково була ще фраза, яка прописана: "Виконуючим обов'язки командувача Сухопутних військ призначити генерала такого-то, без права прийняття кадрових і фінансових рішень".

То єсть тебе призначають "цапом-відбувайлом", але не дають тобі права махати булавою і розпоряджатися коштами.

І я знаю, коли генерал Сирський тоді, будучи на фронті, достатньо часто питання перепризначення, призначення – все одно йшло через Сирського.

Президент створив передумови збиття ходу того годинника під назвою Збройні сили. А тепер ми хочемо, щоб в цьому був тільки винен Сирський? Та ні.

Для того, щоб годинник нормально працював, своєчасно треба правильно заводити і добавляти мастило. Якщо це не було зроблено, годинник і дав збій.

Тому величезна кількість проблем, які зараз існують на фронті, – це не тому, що військові це зробили, а тому, що політичні лідери не розуміють, як користуватися цим годинником.

– Ми зараз переходимо до ще одного такого важливого для нас питання.

Це зняття безпосередньо Федорова. Коротко давайте проговоримо, чому це сталось, на вашу думку. Ми говорили, що для вас це було передбачувано.

Ваше ставлення особисто до цього кадрового рішення. Як це зняття з посади міністра оборони відіб'ється на забезпеченні та боєздатності нашого війська?

– Почнемо з останнього. Як показує досвід цієї повномасштабної війни, коли міністри міняються, збій в забезпеченні Збройних сил потрібною кількістю різного типу зброї достатньо серйозно впливає на ефективність на фронті.

Тому реально мене це напружує. Тому мені дуже б хотілось, щоб команда генерала Хмари, яка очолить ці процеси в Міністерстві оборони, як можна швидше з цим справилась.

Бо наразі у нас великі виклики. Ми очікуємо активізацію росіян на різних ділянках фронту за рахунок тої мобілізації, яку вони вже почали проводити. Тому реально це проблема номер один.

Що стосується Федорова, йому багато чого нарізали і він багато чого наобіцяв, розуміючи, а можливо не розуміючи, що він це не зможе змінити.

І знов таки ж Федоров не зміг цього змінити, тому що один міністр оборони не спроможний змінити систему мобілізації країни. Те, що йому обвинувачували, що там треба змінити щось, яким чином одному, без яких повноважень?

Ну, а що стосується взагалі, якщо подивитися, як Федоров достатньо швидко і чітко змінив тендери на закупівлі певних зразків зброї, чомусь в цих тендерах з'явилися тільки ті люди, які наближені до Федорова, і суми їхніх контрактів просто зашкалювали. Зашкалювали, а інші були прибрані.

Коли специфікація йде, що тільки один постачальник, – це в бізнесі шлях в нікуди, бо будь-який збій приводить до провалу, до краху.

А Федоров робив це цілеспрямовано і він витіснив за рахунок правильного прописання, для нього правильного прописання, вимог цих тендерів, що величезна кількість наших підприємців просто не змогла зайти на цей ринок.

Хоча єсть значно ефективніші, значно кращі зразки тих самих дронів, але було прописано під його друзів, під його колег.

І так само, як вони достатньо швидко проспонсорували, розуміючи, що вони втрачають ринок, проспонсорували вихід певної кількості громадян України на картковий майдан за гроші.

– Отут я з вами не знаю, отут ми можемо з вами посперечатися.

– Ще раз, певної кількості громадян. Я не сказав, що всі вийшли за гроші.

Я ще раз кажу, з точки зору, як чітко і швидко це було зроблено і хто керував цими процесами, плюс показники спецслужб показують, хто і яким чином це здійснював, заздалегідь підготовку. Я думаю, що з часом влада висвітить все ж таки ці матеріали. І нема сенсу зараз. Ви хочете почути мою точку зору. Я її сказав. І якщо ви її не сприймаєте, ви можете її не сприймати. Час розставить крапки над "і". Я був правий чи були праві ви.

– Я просто спілкувалась, реально дуже багато спілкувалась з військовими.

Вони всі говорять про те, що ситуація з постачанням тих самих дронів у війську стала набагато краще. Більше того, якість дронів стала набагато краще.

Я говорила з тою самою Третьою штурмовою, з представниками безпілотних систем.

Вони говорять, що з приходом Федорова вони перестали в такій кількості перероблювати дрони, які їм постачає держава. Тобто, да, там якісь мінімальні зміни, в залежності від напрямку, вони вносять, але якщо раніше їм приносили абсолютне лайно, яке повністю переробляли.

– Я ж спілкуюсь так само по цьому напрямку.

– І що вам кажуть?

– Все одно переробляють, все одно перепаюють.

– Але не так.

– Це по-перше. По-друге, що стосується постачання тих самих наземних дронів, приведу приклад, що на одному з напрямків, на Краматорському напрямку, одна з найпотужніших бригад за часів Федорова, за рахунок переміщення одного міністра, другого, то практично перше півріччя цього року постачання наземних дронів було практично на нулі.

І зараз вони знов, назвемо таким словом, бо міністри помінялися, вони кажуть: "Тільки пішли в червні дрони більш-менш нормально і знов ми боїмось, що буде зависання". Ще раз кажу, кожен розглядає свою ситуацію з тої бригади. Кожен дивиться зі свого підвалу.

Я, спілкуючись з різними підрозділами, з різними бригадами і з різного рівня командирами, розумію, що тут нема або абсолютно білого, або абсолютно чорного. Є десь золота середина. Це по-перше.

По-друге, ви не враховуєте певні речі. Є таке розуміння – любимчики, да? Оце  найбільша проблема, яка є в Збройних силах, бо іншим все, а іншим нічого.

Таке часто буває. Або так, знаєте, там салом по губам промазане.

Ну, а що стосується Третього корпусу, вже безпосередньо, то пан Андрій, він не любимчик, він вміє організовувати процеси. Яким чином? Ми про це не будемо говорити.

Тому я завжди своїх таких підлеглих завжди вчив, що написати документ – це одне, а провести його до потрібної реалізації – зовсім інше. От у Андрія є така спроможність. А в багатьох військових частинах люди папірець написали і забули.

Тому, якщо люди переживають за цю справу, вони знайдуть спроможність організувати процеси забезпечення потрібним чином. Якщо ні, то ні.

Ну, а що стосується, от щас Карпенка зняли, побачимо, яким чином інша людина, яка прийде... Я дуже негативно ставився до Карпенка. У мене багато питань до нього  було. Побачимо, яким чином будуть організовані процеси в подальшому.

– До того, що ви говорили, що деякі взагалі ноль отримували.

Про це я теж говорила. Я ж не тільки з Третім корпусом говорю. Я говорила з багатьма командирами інших бригад і інших корпусів.

І вони говорили, що те, що озвучував Федоров на своїй пресконференції про те, що пріоритет в забезпеченні був саме в любимчиків Сирського.  Це мало місце і це реально правда.

І що тільки буквально декілька останніх місяців оцей розподіл ресурсів трохи вирівнявся. Він трохи вирівнявся і Федорова прибрали.

– Ми зараз обговорюємо проблеми, які вже точно не змінить Федоров, бо Федоров вже навряд чи повернеться на посаду міністра оборони. І про минуле говорити – це добре.

Давайте поговоримо, яким чином це буде здійснено вже новим міністром і новим командуючим. Це буде, мабуть, для нас більш важливо.

І підтримка нового керівника на одній і керівників на іншій посаді. Мабуть, це найголовніше.

І треба, ще раз кажу, щоб ті, хто дивляться нас, зрозуміли, що люди, які прийшли, не чарівники.

Вони не можуть зробити чудо, якщо це чудо не буде робитися в команді з президентом, Верховною Радою і Кабінетом міністрів. Оце найголовніше для української спільноти, що питання задавати треба не тільки військовим, а й політикам, які відповідають за питання забезпечення.

І найпростіший приклад вам: росіяни на стратегічному рівні, на рівні держави, вивели підготовку населення до спроможності захищати країну саме введенням окремого предмету в старших класах школи, що стосується керування дронами. Попередній міністр освіти цим питанням не займався.

От мені дуже цікаво, чи займається цим питанням нинішній міністр освіти і нинішній міністр оборони. Поясню чому.

Росіяни, за рахунок того, що це ввели як окремий предмет, підняли рівень мобілізаційних ресурсів значно вище над нами, бо вони щорічно отримують по закінченню школи не одну сотню тисяч готових спеціалістів по керуванню дронами.

Тепер в масштабах держави української. Яким чином це буде здійснюватися? В масштабах школи здійснюється? Ні. Наступне.

В 22-му році ще додатково відкрила на базах вищих навчальних закладів цивільних додатково 52 кафедри військової підготовки.  Тепер задаю питання: а як у нас в країні з цим?

Тому говорити про минуле – добре. Давайте поговоримо, а що нам треба зробити, аби досягнути цих нюансів?

Наступне. Ми говоримо, аби унеможливити просування ворога вперед. І ви казали правильно – потужна фортифікація.

Так от, у нас фортифікаційні рубежі потужні так мусить бути побудований по річці Самара, по річці Ворскла, по річці Псел і по річці Сула. Мінімум, аби унеможливити просування росіян вперед. Цим питанням займалися?

Наступне питання, знов таки ж, в стратегічному розумінні. У нас отут по Хрещатику єсть потужна компанія, де сидить пан Кличко з людьми, які з 22-го року палець о палець не вдарили, побудували, в намарених розумінні, мобільних бомбосховищ по Києву.

І у нас величезна кількість киян досі неспроможна сховатися від загрози ударів, з урахуванням, що кількість і насиченість ударів збільшується. А про оборону власних громадян влада, яку ми обрали, нічого не говорить.

Наступне питання. Ми готові до цієї зими в масштабах держави, що стосується забезпечення міст? А тут уже питання до місцевої влади.

Це питання взагалі тоже ніхто не піднімає. Вода, тепло, електрика, забезпеченість продуктами? Ні. У нас вже спалили всі заправки від Харкова до Дніпра, а ми тихенечко мовчимо. У нас уже в серпні місяці КАБи почнуть брати під контроль трасу Київ – Харків, а можливо й інші траси. І тоді почнеться полювання за цивільними машинами.

А влада про це мовчить, а народ до цього не готовий.

Тому що було, ми вже обговорили. А до чого готуватися? Абсолютно ми не підштовхуємо владу, до чого треба готуватися.

У нас питання підготовки населення так і не піднято. І школярі у нас так і не готуються. Ні студенти, ні школярі не готуються.

А ми сподіваємось, що десь з'явиться населення. Знов, при відсутності національного патріотичного виховання, ніхто ж на фронт не піде, бо він буде немотивований.

Тому питання не що було, а питання, що ми будемо далі робити, аби вижити як країна і не стати, знаєте, хлопчиками для побиття, а стати і виростити абсолютно нове покоління воїнів.

Мабуть, найбільша проблема. І розставити крапки над "і" ті, хто ухиляються, чи потрібні нам такі громадяни і яким чином ми будемо на них впливати? Оце також наступне питання.

А влада хоче між розумними і гарними всісти на стілець, коли розповідають, що треба збільшити питання по призову. При цьому представники Верховної Ради виходять і кажуть: "Ну, ми тут обговорили питання. Ми через місяць розглянемо законопроєкт, де ті, хто ухиляється від призову, будуть позбавлені і там блоковані на рахунках, на телефонах". Їм дали місяць фори. За цей місяць вони змінять свої рахунки, знімуть готівку і поміняють телефони.

То це як? Збройні сили в ролі поганого поліцейського, а народні депутати в ролі гарного поліцейського.

То ми тоді працюємо єдиною командою чи ми все ж таки кожен сам по собі?

Якщо ставити Драпатому знов-таки умови, що Верховна Рада буде грати в свою гру, аби з метою утримати політичні дивіденди, то ми ніколи так не переможемо.

Тому розставляти крапки над "і", говорити гірку і незручну правду, мабуть, найголовніше, що ми мусимо робити. А ми ж, дивіться, ми з вами не просто обговорили ці питання. Ми зразу підказали владі, що треба робити.

– А ми проговорили зараз про колишнього міністра оборони. Давайте зараз поговоримо про Євгена Хмару, який зараз призначений на посаду ще не міністра оборони, а виконуючого обов'язки.

Основне питання – це те, що він не технократ, він діючий військовослужбовець, що вже входить в протиріччя з Конституцією України.

– Питання не в діючому військовому, питання, що він людина, яка не має досвіду керівництва великими підприємствами, установами, організаціями. Це, звичайно, дуже великий виклик.

І я вже розумію, наскільки напружились і стали в позу там НАБУ, ДБР і інші, які тепер будуть намагатися схватити того ж самого Хмару за руки, якщо десь там він допустить помилку. А допустить він помилку чи не допустить – це питання в тому, яка буде навколо нього команда.

Якщо команда навколо нього буде реальна, з практичним і реальним досвідом, як це все крутиться, – це одне. Якщо наберуть популістів – то зовсім інше.

Тому ще раз кажу, це реально виклик для нашої держави, коли людину без досвіду призначають на таку посаду в такий складний момент.

Справиться він чи ні – ще раз кажу, побачимо через два-три місяці, а можливо навіть раніше. Побачимо по рівню призначень його заступників і там буде одразу все видно. Хотілось би, щоб там були реальні, як ви кажете, технократи, які на цьому зуби стерли.

– Давайте ще буквально два питання, тому що ми щось розігнались з вами.

Призначення Кіма на посаду, яка, я не знаю, взагалі не має до нього, на мій погляд, ніякого відношення. І це призначення обурило дуже багатьох військовослужбовців, ветеранів обурило. Ну і, в принципі, суспільство дуже неоднозначно відреагувало на це призначення.

– Ви абсолютно праві. І як можна сприймати людину, яка не воювала, не служила в жодному безпосередньо напрямку, що стосується захисту Батьківщини, але просто він є другом, дуже сильним другом одного з керівників монобільшості. Не більше ніж. Тут нічого такого, знаєте, більше нічого складного нема.

І як і в попередні роки влада витирала ноги по питаннях дотримання Конституції, так само і формування сприйняття населення на призначення певних посадовців.

Тому їм абсолютно начхати, що думає про них український народ на даному етапі.

І вони думають: як-небудь проковтнуть, змовчать, а потім вже і звикнуть. Але, чесно скажу, що сприймати у вовчій зграї, скажемо так, гігієну з іншого напрямку – то зовсім складно.

– Ну і давайте не забувати про те, що неправильна політика щодо адаптації ветеранів і до ветеранського руху.

– У нас з ветеранами взагалі повна срака. Пробачте ну от реально, держава системно працює тільки в одному напрямку – в напрямку програми "Березовий сік".

Коли тебе викидують в цивільне життя, держава витирає об тебе ноги і абсолютно не виконує те, що обіцяла, коли ти йшов захищати цю країну. Починаючи від нормальної пенсії, нормального житла, нормального обслуговування, що стосується охорони здоров'я – про це можна все забути. Об тебе витруть ноги. Чому "Березовий сік"?

Бо "Родина щедро поила тебя березовым соком, березовым соком". Була колись така стара пісня і якраз вона реально зараз працює.

Міністерство ветеранів за ці всі роки жодного разу не працювало з ветеранами.

Найбільша неповага і найбільший провал, що стосується Міністерства оборони, – це Мархалівське військове кладовище. Це взагалі, знаєте, стид, сором і неповага до тих, хто захищав цю країну.

– Пане Сергію, давайте ще швиденько відреагуємо і озвучимо ваше відношення до ударів по Wildberries.

– Ну, все дуже просто. Правильно, системно руйнується економічна спроможність Російської Федерації до забезпечення процесів. Плюс це реальний удар по одному з найпотужніших банків, який є, скажемо так, керівником цих всіх процесів.

І росіяни за рахунок цієї потужної Wildberries-централізації всіх процесів забезпечення самі себе загнали в мішок. Що, в принципі, якби було із Федоровим, якби він залишився, коли знищується один виробник і йде провал.

Так само от у росіян постачальник один і у них пішли провали.

У нас простіше. У нас "Нова пошта", "Укрпошта", "Розетка" – вони всі на різних напрямках. І вирахувати це і знищити їх по території всієї України поки що неможливо слава Богу. Росіяни себе загнали в цей кут. І ті, хто системно наносять ці удари, починають розуміти і правильно наносити удари, розуміючи, де розхитувати економічну спроможність Росії.

Це не дасть результат сьогодні, але продовження ударів в цьому напрямку дасть накопичувальний ефект, який буде чуттєвим для Російської імперії.

– Ну, зараз йде така політика. Я думаю, що це якраз ворожа пропаганда в нас її розганяє про те, що удари по Wildberries не мають ніякої практичної цінності для війни в Україні.

Тому що таким чином, тіпа, ми тільки роздраконюємо росіян, які до цього нейтрально ставились до війни.

– Нехай вони собі говорять що завгодно. Ми знаємо, що нам треба робити.

– Бити далі.

– Абсолютно вірно.

– На цій прекрасній ноті, я думаю, що варто завершувати нашу розмову, тому що ще дуже багато питань. Вони по ходу виникають, коли ми з вами говоримо, чіпляємо за одне, понесло нас в інший степ. Ми ще не проговорили багато чого, я підготувала, але часу вже більше немає.

– Дякую вам. Чудові питання. І сподіваюсь, нашим глядачам буде цікаво почути і ваші питання, і мої відповіді.

Саме головне хотів би їм побажати, що чим більше питань, тим більше спроможності до вироблення реальної істини.