Реформа мобілізації та ТЦК: “Шелтер” опитав експертів щодо можливих змін

Вже декілька років поспіль різні соціологічні дослідження демонструють, що якщо до ЗСУ довіра українців зберігається, то до ТЦК стрімко падає. Останнє опитування Центру Разумкова та Київського безпекового форуму, оприлюднене у травні 2026 року, показало, що 85,6% українців не довіряють ТЦК.

На тлі цих настроїв перед державою стоїть непросте завдання – знайти способи залучення людей до війська. Реформа ще на етапі напрацювання, деякі зміни вже почалися, деякі – на етапі ініціатив та обговорень. "Шелтер" проаналізував, чого варто очікувати українцям та які кроки має зробити держава, щоб система призову покращилася.

ТЦК: чи стане мобілізація повністю добровільною?

Що відомо вже точно: держава не відмовиться від примусової мобілізації. Роман Костенко, секретар комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки, в ефірі "Говорить великий Львів" заявив, що переходу виключно до добровільного призову не буде.

"Якщо хтось думає, що у нас мобілізація з примусової, законної, стане якоюсь іншою: захотів – пішов, захотів – ні, то таких рішень не буде прийнято. Тому що ті, хто хотів захищати країну, вже пішли", – сказав він. Тому питання реформи не в тому, чи буде примусова мобілізація, а якою вона буде.

Військовий експерт Олег Жданов каже, що той час, коли можна було б обійтися без примусової мобілізації, держава втратила, оскільки не проводила відповідну державну політику.

"Примусову мобілізацію можна замінити лише мотиваційною. А для того, щоб вона була такою, треба було з початку проводити відповідну державну політику. Сьогодні від примусової мобілізації не може відмовитися жодна країна світу. Подивіться, до чого дійшов Ізраїль: там сьогодні теж "пакують". Польща, Німеччина та Франція провели опитування серед населення щодо того, скільки громадян готові йти захищати країну – відсоток мінімальний. Тому без примусової мобілізації сьогодні ніяк", – каже він.

За словами президента Зеленського, Росія кожного місяця мобілізовує 40-45 тисяч осіб, і щоб Україна могла знищувати противника треба приблизно така сама кількість людей. Військовий експерт Дмитро Снєгирьов вказує, на що мірятися мобілізаційними можливостями з країною-окупантом неможливо. "Їхній мобілізаційний резерв становить 25 мільйонів людей, наш –6,5 мільйонів. З них, як мінімум, два мільйони виїхали за кордон. Ось вам відповідь на запитання, чи зможемо ми, умовно кажучи, застосовувати тактику "штик на штик". Ні", – констатує він.

Чи зміниться робота ТЦК?

Найчастіші претензії до ТЦК: побиття людей, незаконне утримання, корупція. Експерти кажуть, що потрібно максимально забрати у ТЦК адміністративні та сервісні послуги, перевести їх у цифровий формат. Однак усі ці ініціативи залишаються на рівні експертних і депутатських пропозицій, і саме нове керівництво Міноборони має представити остаточну модель.

Експерти нагадують, що за останні роки Міноборони неодноразово анонсувало цифровізацію та посилення контролю за роботою ТЦК.

Частину сервісів справді перевели онлайн, однак на практиці технічні нововведення не змінили саму логіку мобілізаційного процесу. Показовою стала ситуація з бодікамерами: після запровадження обов’язкової безперервної відеофіксації у вересні 2025 року парламентська комісія продовжувала фіксувати випадки, коли камер у груп оповіщення не було, їх вимикали в приміщеннях ТЦК або записи видаляли. Тому проблема полягає не стільки у відсутності правил, а в контролі за їх виконанням та уникнення відповідальності.

На думку Дмитра Снєгирьова, одним з головних елементів реформи ТЦК має стати регулярна ротація керівників та особового складу.

"Працівник ТЦК має місяць працювати на посаді, а потім вирушати на фронт, тоді як на його місце приходитиме військовослужбовець з бойового підрозділу. Для людини, яка повернулася з передової, це буде можливістю перепочити, а регулярна ротація не дозволить працівникам ТЦК роками залишатися на одному місці та вибудовувати корупційні схеми, які ми зараз бачимо. Просте перейменування ТЦК чи створення "красивих офісів" нічого не змінить, якщо збережеться сама логіка роботи системи. Водночас сподіватися, що проблему комплектування війська можна розв’язати виключно завдяки рекрутингу, не варто: сам по собі він не здатний замінити мобілізацію, але вона має бути законною", – говорить він.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець каже, що команда Драпатого вже взяла в роботу рекомендації Офісу омбудсмана і вірить, що проблема підходів до мобілізації буде вирішена.

"Всі наші зауваження та рекомендації були терміново взяті в роботу. По-перше, немає бажання (у команди Драпатого, – ред.) заплющувати очі на проблему, що я вже позитивно відзначаю. По-друге, кардинально швидко прийнято рішення про відсторонення обласного керівника ТЦК та СП на Закарпатті. Туди відправлена велика перевірка", – каже він.

Лубінець зазначає, що масштаб скарг зростає: якщо у 2022 році Офіс омбудсмана отримав лише 18 звернень щодо діяльності ТЦК, то у 2025-му вже 6127. Серед скарг: незаконні затримання, застосування сили, недопуск адвокатів та утримання людей без належних правових підстав.

При цьому Лубінець наголошує, що публічно Офіс розповідає лише про незначну частину виявлених випадків. "Ми публічно показуємо приблизно 1% від того, що знаходимо. Ми чітко усвідомлюємо, що багато речей підхоплює російська пропаганда, але заплющувати очі на це ми не будемо", – зазначив омбудсман.

Певні кроки до технологізації мобілізації були зроблені ще за Михайла Федорова. Зокрема, через "Резерв+" автоматизували продовження 90% відстрочок: система самостійно перевіряє дані в державних реєстрах, без заяв, довідок і особистого звернення до ТЦК. Паралельно команда Федорова працювала над ширшою реформою, яка передбачала перетворення ТЦК на "Офіси резерву+". Передбачалося створення цифрової системи добору людей на конкретні військові посади.

"У нас була чітка візія, що з цим робити, хто цим повинен займатися, як правильно формувати вибірку", – пояснював Федоров. Однак завершити реформу його команда не встигла: фінальну модель не презентували, необхідні нормативні рішення не ухвалили, а реалізацію напрацювань передали новому керівництву Міноборони.

Що може змінитися в системі ВЛК?

Ще наприкінці 2024 року Міноборони та МОЗ презентували масштабну концепцію реформи ВЛК, яку планували завершити до листопада 2025-го. Військовозобов’язаним обіцяли можливість самостійно обирати цивільний медичний заклад і проходити огляд без відвідування ТЦК.

Експерти зазначають, що ця модель могла б вирішити ключові проблеми цієї системи, адже анонімні результати обстеження випадково надходити до комісії, члени якої не знали б, чиї саме документи вони розглядають. Усі етапи процедури та електронні підписи лікарів мали залишати цифровий слід, що б зменшило можливості для корупції та маніпуляцій.

Однак реалізували тільки частину таких цифрових рішень, а не повністю. З минулого року направлення можна отримати через "Резерв+", а висновки ВЛК формуються в електронному вигляді та передаються до реєстру "Оберіг".

Проте для більшості військовозобов’язаних система й далі визначає конкретний медичний заклад, пов’язаний із ТЦК, до якого вони приписані. Механізми вільного вибору лікарні, розділення медичного й адміністративного рішень та випадкового анонімного розподілу документів між комісіями в чинному порядку не передбачені. Тож замість заявленої системної реформи фактично відбулася лише часткова цифровізація старої процедури.

"Очевидно, що корупція інтегрована в саму систему роботи ТЦК та СП. Власне, у керівників ВЛК виявляють багатомільйонні статки, набуті під час війни, і вони не можуть пояснити їхнє походження. Це, власне, дає відповідь на ваше запитання щодо того, чи потребує ця система реформування. Вона не відповідає нинішнім потребам українського суспільства", – каже Снєгирьов.

За його словами, враховуючи, що в Україні часто говорять про переймання ізраїльського досвіду, то там система ВЛК передусім визначає можливості практичного залучення кожної людини до забезпечення обороноздатності країни.

"Ізраїль – це єдина країна, де служать навіть люди із синдромом Дауна. Виявляється, що вони мають кращу здатність до фокусування та помічають деталі, які неможливо побачити звичайним оком. Головною складовою роботи ВЛК має стати система психологічних тестів. Не можна вузькопрофільних спеціалістів, наприклад IT-шників відправляти на штурм. Має бути реформована вся система роботи ТЦК та СП, а ВЛК є однією зі складових цієї системи. На ТЦК спускають план, умовно сто людей, і потім до командирів потрапляють наркозалежні, психологічно хворі люди та абсолютно непридатні до служби, і це додаткове навантаження для командирів, які змушені відправляти їх назад", – пояснює експерт.

Чи змінять призовний вік?

У Генеральному штабі обговорюють можливість зміни підходів до мобілізації з урахуванням віку, зокрема обмеження призову громадян старше 50 або 55 років, окрім військовозобов'язаних, які мають дефіцитні або критично необхідні для війська спеціальності. Наразі триває обговорення можливих варіантів. 

Співзасновник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко в коментарі телеканалу "Перший" сказав, що встановлена законом верхня вікова межа не враховує реального фізичного стану значної частини українських чоловіків.

"Середня тривалість життя чоловіків в Україні 57,3 року, мобілізація діє до 60. Тобто чоловік помирає, і ще б йому 2,5 роки послужити", – каже Друзенко.

Про проблему мобілізації чоловіків старшого віку говорять і представники країн-партнерів, які займаються підготовкою українських військових. Співрозмовники "Шелтера" серед іноземних інструкторів зазначають, що частина військовослужбовців віком близько 55 років, яких направляють на навчання, фізично не витримує передбачених програмою навантажень. За їхніми словами, це особливо помітно під час інтенсивної польової підготовки й говорить про необхідність враховувати не лише формальну придатність людини до служби, а й її реальні фізичні можливості та відповідність конкретній військовій спеціальності.

Дмитро Снєгирьов також вважає, що граничний вік мобілізації варто знизити до 55 років, адже після 50 фізичні можливості людини вже не відповідають навантаженням, необхідним для виконання багатьох бойових завдань.

"Після 50 років уже інші швидкість реакції, витривалість і фізіологічні можливості. Який з чоловіка у 50–55 років штурмовик? Давайте називати речі своїми іменами: він фізично не може виконувати ті самі бойові завдання, що й у 20 або 35 років. І водночас на тлі нестачі особового складу держава дає змогу виїжджати за кордон молодим чоловікам до 23 років. Це нонсенс. Хтось взагалі прораховував наслідки такого рішення? З одного боку, ми обговорюємо залучення жінок до війська, а з іншого дозволяємо виїхати наймолодшій і найбільш боєздатній частині населення", – наголошує Снєгирьов.

Чи мобілізовуватимуть жінок?

Найбільше спекуляцій та розмов відбувалося на тлі жіночої мобілізації, попри те, що у лавах Збройних сил України вже перебувають понад 75 тисяч жінок. Навіть під час останнього приїзду до Києва, американського генерала у відставці та експредставника президента США з питань України Кіта Келлога журналісти запитали, чи підтримує він обов'язкову мобілізацію жінок.

"Моя донька була військовою, закінчила військову академію США і воювала в Афганістані. Тож чи вважаю я, що жінки мають бути мобілізовані до армії? Моя відповідь: так. Тому що вони воюють нічим не гірше за чоловіків. Дуже важливо, щоб жінки як частина суспільства йшли на службу. Тож я і на особистому, і на професійному рівні взагалі не бачу в цьому проблеми", – сказав Келлог.

Однак в Україні обов'язкову мобілізацію жінок не планують. Наразі немає ані відповідних законопроєктів, ані офіційних ініціатив чи внутрішніх обговорень щодо їхнього призову.

У Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки та Центрі протидії дезінформації при РНБО офіційно спростували обов'язкову військову службу для жінок, та зазначили, що зараз жінки добровільно долучаються до Сил оборони. На військовий облік мають ставати жінки з медичною або фармацевтичною освітою, але це не передбачає обов'язкової їхньої мобілізації.

Яким буде новий рекрутинг та система мотивації?

"Найболючіший момент реформи – це мотивація. Держава має сформувати чіткі умови мобілізації, які зацікавили б людину піти до війська. Починаючи з фінансового забезпечення і закінчуючи соціальними пільгами для військовослужбовців", – говорить Олег Жданов.

За його словами, у цьому можна провести паралель з контрактною службою в мирний час. Є країни, в яких армія на 100% контрактна, наприклад США. Там є базовий контракт, який люди хочуть підписувати. Щоб мотивувати населення укладати контракти на службу у ЗСУ, умови цих контрактів змінюють щонайменше два-три рази на рік, постійно їх покращуючи: підвищують грошове забезпечення та розширюють соціальні пакети. Наприклад, держава оплачує навчання дітей, поки людина служить у війську, а також надає медичне страхування членам її сім’ї та інші соціальні гарантії.

"Тобто людина мотивована продовжувати службу, тому що її сім’я отримує підтримку. Поки її діти навчаються, вона служитиме та продовжуватиме контракт. Це їхній приклад. У людини має бути стимул. І цей стимул потрібно постійно посилювати, тому що інфляція поступово з’їдає доходи, а рівень життя в розвинених країнах зростає. У нас, наприклад, сьогодні базове грошове забезпечення військовослужбовця навіть не дотягує до середньої заробітної плати в країні", – констатує Жданов.

Юрій Федоренко, командир 429-ї окремої бригади безпілотних систем "Ахіллес" у складі Сил безпілотних систем ЗСУ, також вважає, що фінансова складова важлива частина мотивації.

"Я не знаю, яким грошовим еквівалентом можна оцінити подвиг, який робить український піхотинець, штурмовик, артилерист на лінії бойового зіткнення. Немає такої цифри, якою це можна було б оцінити. Ми можемо говорити лише про те, що 30 000 гривень отримує людина, яка забезпечує роботу війська, – це надзвичайно мало і неконкурентно", – говорить він "Шелтеру".

За його словами вже впроваджується система розподілу людей: мобілізованих, примусово мобілізованих, тих, хто повертається із СЗЧ, на конкретні посади, щоб кожен відповідно до своїх знань і можливостей обіймав у війську посаду, яка буде для нього максимально прийнятною з погляду результативності роботи.

"Якщо ми говоримо про рекрутинг, мені здається, що рекрутинг запропонував все можливе, і навіть визначені терміни військової служби та можливість звільнення. Для того, щоб люди не боялися йти до війська, підписували контракти й мали гарантовані соціальні гарантії та забезпечення. Але тут питання ще й у тому, щоб достукатися до свідомості військовозобов’язаних і переконати їх виконувати свій обов’язок", – резюмує Федоренко.