Чи міг КДБ завербувати Трампа: історик розповів про агентів впливу і “корисних ідіотів” на Заході

Ну, звісно, така робота велася. Звісно, приглядалися до кожного. Тобто якщо якийсь непростий іноземець приїжджав – ну, хоча простий теж, якщо з капіталістичної країни, то він апріорі був непростий. Якщо приїжджав до Радянського Союзу, до нього треба було придивитися або стежити – чи він не шпигун, чи він не пов'язаний з дисидентами. Наприклад, такі прийоми, як залізти йому в готельний номер, скопіювати його нотатки – це дуже поширена практика була. От якщо є якийсь компромат або якщо він виявляє якусь симпатію до радянського ладу – то це такий важель для того, щоб його відповідно завербувати.

І так само українська діаспора. От приїжджає українець за походженням, який має, наприклад, американське, канадське громадянство. А серед них насправді чимало, прорадянських. Ну, їх дуже часто вербували. І це були не лише джерела інформації, а і те, що називали – ну, через них можна “оказывать выгодное нам влияние”. Ну, або якось так – наша людина, наш важель впливу за кордон, або агент впливу – просто надрукувати статтю, яка нам цікава з наших правильних позицій, відповідно до якоїсь інформаційної кампанії. Ну, навіть свої пов'язані з КДБ видання були за кордоном.

Особливо, наприклад, якщо стосувалося тих самих українських питань – переслідування українських ветеранів, які жили на Заході. Так от, кілька разів запускалися кампанії, що хтось із них скоював воєнні злочини під час Другої світової, хтось допускав якісь ксенофобські висловлювання. Якщо такого не знаходили – могли сфабрикувати. І через агентуру все це запускалося і поширювалося.

Ну, здається, був уже цілий прошарок тих, кого називали “корисними ідіотами”. І вербувати особливо не треба було. Ну, так – темно використовувати. От він приїхав, якщо це якийсь відомий письменник, має якісь рожеві окуляри щодо Радянського Союзу – просто треба обробити його так, щоб він нічого з реального життя не побачив того, що невигідно. Оточити його агентурою по максимуму, щоб випадковий супутник в потязі, і на вулиці, і в театрі – всі розказували, як вони люблять країну, партію Леніна. І побачивши це все, людина поверталася додому і все це розповідала.