Хто буде відбудовувати Україну після війни: “Шелтер” розглянув варіанти

Війна, міграція та багаторічне падіння народжуваності вже скорочують трудовий ресурс країни. Експерти попереджають: Україні доведеться одночасно повертати людей з-за кордону, активніше залучати до роботи старших людей, жінок і людей з інвалідністю, перенавчати працівників, впроваджувати автоматизацію, а в окремих галузях – і запрошувати трудових мігрантів. Більше подробиць – у матеріалі “Шелтера“.

Першокласників стає дедалі менше

Напівпорожні класи першокласників уже не міф, а реальність. Цього року, за прогнозами Міністерства соціальної політики, вперше за парти сядуть приблизно 250 тисяч дітей. А у 2021 році, за кілька місяців до початку повномасштабного російського вторгнення, за даними Міністерства освіти і науки, до перших класів в Україні пішли понад 400 тисяч маленьких українців. Роком раніше – 419 тисяч, а у 2019-му – 434 тисячі.

Найбільше першокласників за останні роки було у 2018 році – тоді до школи прийшли майже 455 тисяч дітей. Тобто порівняно з цим показником кількість першокласників скоротилася приблизно на 45%.

З одного боку, причина таких змін – війна та масова еміграція. Батьки вивозять дітей за кордон, намагаючись уберегти їх від російських обстрілів. Але справа не лише у війні. Як свідчить статистика, Україна давно перебуває у демографічній ямі – народжуваність скорочується, а молодших поколінь стає дедалі менше.

І саме цим дітям та нинішній молоді через певний час доведеться працювати в Україні, відновлювати міста й села, економіку та інфраструктуру. Але чи вистачить у країні людей для масштабної відбудови?

“Хотів би повернутися, але поки перспектив не бачу”

20-річний Артем зараз навчається у Німеччині, вивчає комп’ютерні науки і вважає, що саме за сучасними технологіями майбутнє. Однак чи повернеться він в Україну, хлопець поки не вирішив.

“Батько зараз воює. Він сказав мені їхати вчитися за кордон і готуватися до того, щоб потім відновлювати Україну. Я поки не вирішив, чи повернуся, тому що ніхто не знає, коли закінчиться війна. Звичайно, я хотів би повернутися додому, працювати там, бути потрібним. Але поки перспектив не бачу”, – розповідає “Шелтеру” Артем.

18-річний Богдан родом із Сум. Уже кілька років він живе у Бельгії разом із батьком. Хлопець навчається, а у вільний час допомагає батькові на будівельних і ремонтних роботах.

“Ми тут дечого навчилися і могли б ділитися цим досвідом в Україні. Але з кожним днем дедалі більше розуміємо, що війна затягується, а нам потрібно якось будувати своє життя. Я вивчив мову, збираюся вступати й навчатися на юриста. Поки підробляю на будівництві та ремонтах. Якщо війна закінчиться найближчими роками, можу поїхати додому і допомагати відновлювати Україну. Але життя тут затягує – потрібно вчитися, працювати, облаштовувати побут і житло. Чи захочу я повернутися, якщо тут у мене вже все буде налагоджено? Навряд чи. Але й просто сидіти та чекати не можу – життя минає”, – говорить Богдан.

Україні потрібні мільярди доларів і мільйони працівників

Світовий банк та Європейська комісія оцінюють потреби України у відновленні та реконструкції у 588 млрд доларів. Але якщо гроші на відбудову можна знайти за допомогою міжнародних партнерів та інвесторів, то значно складніше питання – де взяти людей, які цю відбудову здійснюватимуть.

Експерти називають кілька можливих шляхів. Один із них – повернення українців з-за кордону. Інший – залучення до роботи тих, хто сьогодні перебуває поза ринком праці, перенавчання та перекваліфікація людей, а також підвищення продуктивності за допомогою сучасних технологій. І ще один варіант – залучення трудових мігрантів.

Уже зараз роботодавці скаржаться на гострий дефіцит кадрів. Складно знайти не лише кваліфікованих робітників, а й професійних керівників проєктів, фахівців із закупівель та архітекторів. Бракує електриків, будівельників, зварювальників, монтажників, водіїв, проєктувальників та інженерів.

На Конференції з відновлення у польському Гданську йшлося про те, що Україні вже сьогодні бракує від 8 до 10 млн працівників. За даними аналітичного центру Київської школи економіки, в Україні відкрито близько 210 тисяч вакансій, значна частина з яких – для людей із робітничими професіями та кваліфікованих майстрів.

Робота є, але люди не завжди можуть її знайти

Водночас на українському ринку праці існує парадокс: поки бізнес скаржиться на нестачу працівників, частина людей місяцями не може знайти роботу або працює лише частково.

Особливо складно людям старшого віку. Працівники 50+ нерідко стикаються з ейджизмом, адже роботодавці віддають перевагу молодшим кандидатам, навіть якщо ті мають менше досвіду та нижчу кваліфікацію.

Не завжди можуть знайти достойну роботу й вимушені переселенці. У рідних містах вони мали професію, досвід та звичний рівень доходу, але після переїзду опинилися в регіонах, де їхня спеціальність може бути менш затребуваною.

Для ВПО, ветеранів, людей віком 45+ та інших категорій діють програми, за якими можна отримати ваучери на навчання або перекваліфікацію. Проте користуються такими можливостями далеко не всі.

Спочатку потрібно використати тих, хто вже живе в Україні

Головною силою, яка відбудовуватиме країну після війни, стануть насамперед українці, які на той момент житимуть тут. Тому, вважає голова ГО “Офіс міграційної політики” Василь Воскобойник, держава повинна максимально використати внутрішній трудовий потенціал.

Серед резервів він називає людей старше 50 років, ставлення роботодавців до яких уже поступово змінюється, а також людей з інвалідністю та жінок, які сьогодні не можуть повноцінно працювати через необхідність доглядати дітей чи літніх родичів.

Для цього, на його думку, необхідно створювати доступну мережу дитячих садків, а також розвивати соціальні та патронатні послуги, щоб люди, які доглядають родичів, могли виходити на роботу.

Ще одним резервом може стати молодь, зокрема студенти, яких можна активніше залучати до виробничих процесів.

Але проблему нестачі працівників, за словами Воскобойника, потрібно вирішувати не лише збільшенням їхньої кількості. Значну роль мають відіграти автоматизація, роботизація та сучасні технології.

За його оцінкою, сьогодні близько 10,5 млн українців офіційно сплачують єдиний соціальний внесок, ще приблизно 2,5 млн працюють у тіні. Якщо завдяки автоматизації та роботизації підвищити продуктивність праці хоча б на 10%, за ефектом це можна порівняти з появою приблизно 1,3 млн додаткових працівників.

Резерв – українці за кордоном

Ще один великий ресурс – повернення українців з-за кордону. За наведеними Воскобойником оцінками, у країнах Європи під тимчасовим захистом перебувають близько 4,4 млн українців.

Різні сценарії передбачають повернення від 1,3 до 2,2 млн людей. Проте далеко не всі вони одразу вийдуть на ринок праці. Крім того, частина може не мати саме тієї кваліфікації, якої потребуватиме українська економіка. Тому важливими стануть перенавчання та перекваліфікація. І це стосуватиметься не лише тих, хто повернеться з-за кордону, а й українців, які весь цей час залишалися вдома.

Завідувачка відділу досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи Ірина Курило наголошує: поки війна триває, точно визначити, скільки людей знадобиться Україні для відбудови і де їх можна буде залучити, складно.

Навіть прогнози щодо повернення тих, хто виїхав через війну, залишаються приблизними. За її словами, зараз уже оптимістичним сценарієм вважається повернення близько третини вимушених мігрантів. Певним резервом можуть стати також українці, які виїхали за кордон ще до початку повномасштабного вторгнення.

Велике значення матиме й те, якою буде післявоєнна економіка. Якщо під час відновлення Україна робитиме ставку не на стару, трудомістку та ресурсоємну модель, а на сучасні технології й менш трудомісткі сектори, потреба у додатковій робочій силі може бути меншою.

Працювати доведеться довше

Ще один можливий резерв – старші українці. Населення країни старіє, а депопуляція та міграція лише посилюватимуть цей процес.

Тому, вважає Ірина Курило, Україні доведеться створювати умови, за яких люди зможуть довше залишатися економічно активними – зокрема у віці від 60 до 70 років.

Одночасно має змінюватися й структура економіки. Зростатиме роль секторів, орієнтованих на потреби людей старшого віку, які можуть бути не лише споживачами, а й учасниками ринку праці.

Чи доведеться Україні запрошувати трудових мігрантів

Навіть якщо Україні вдасться максимально залучити власний трудовий ресурс і повернути частину громадян з-за кордону, у деяких галузях людей усе одно може не вистачати.

Один із найбільш очевидних прикладів – будівництво, де кадровий дефіцит існував ще до повномасштабної війни.

Тому, вважає Воскобойник, Україні все одно доведеться залучати іноземних працівників. Але робити це потрібно точково – відповідно до потреб конкретних підприємств та галузей і на визначений термін.

Тема трудових мігрантів залишається однією з найбільш дискусійних. Її, зокрема, використовує російська пропаганда для провокування конфліктів в українському суспільстві. Ще кілька місяців тому у соціальних мережах поширювали фейкові відео про те, що нібито вихідці з Індії “заполонили” західні області України.

Насправді мільйони українців самі сьогодні є мігрантами, працюють у європейських країнах і роблять внесок у їхні економіки.

Ірина Курило зазначає, що Україні поки бракує досвіду життя в умовах значної частки іноземців на ринку праці. Саме тому залучення трудових мігрантів може сприйматися частиною суспільства як загроза.

На її думку, тут важлива грамотна інформаційна політика: людям потрібно пояснювати реальні масштаби міграції та показувати досвід інших країн, де трудові мігранти є важливим ресурсом економіки. Так само українці, які зараз працюють у Польщі, Чехії та інших державах, мають високий рівень зайнятості та роблять внесок у розвиток цих країн.

Повернення українців може тривати десятиліттями

Але як повернути українця з Польщі, Німеччини чи Чехії, якщо там він уже має роботу, стабільне життя і часто заробляє більше, ніж міг би отримувати вдома?

Василь Воскобойник наголошує: розраховувати, що одразу після завершення війни мільйони українців одночасно повернуться з Європи, не варто.

За роки життя за кордоном люди знаходять роботу, будують кар’єру, купують або орендують житло, а їхні діти інтегруються у місцеві школи та університети. Тому повернення українців, переконаний експерт, буде тривалим процесом, розтягнутим на роки, а можливо, й десятиліття.

Саме тому Україні важливо підтримувати зв’язок і з тими громадянами, які не повернуться найближчим часом. За словами Воскобойника, варто створювати за кордоном українські культурні та освітні центри, підтримувати громади, залучати українців до інвестування та відкриття бізнесу на батьківщині.

Особливо важливо не втратити молодь, яка сьогодні навчається за кордоном. Якщо після отримання європейської чи американської освіти молоді українці бачитимуть удома можливості для професійної реалізації, достойну зарплату та перспективи кар’єрного зростання, це може стати одним із головних стимулів повернутися.

Адже у великій відбудові Україні потрібні будуть не лише мільярди доларів, техніка та матеріали. Найціннішим і водночас найдефіцитнішим ресурсом можуть виявитися люди.