Квест “Знайди укриття”: чому мільйони місць у Києві не гарантують безпеки

“Шелтер” з’ясовував, що не так зі столичними укриттями.

Квест “Знайди укриття”

Останнім часом російські війська особливо інтенсивно застосовують балістичні ракети по Києву. Від моменту запуску до удару може минути лише кілька хвилин, а іноді вибухи лунають майже одночасно із сигналом повітряної тривоги. За таких умов можливість швидко дістатися безпечного місця стає для киян справжнім випробуванням.

Під час атаки в ніч проти 1 серпня на Позняках загинули мешканці житлових будинків, а також волонтери, які не встигли сховатися від ракет, споряджених великою кількістю уражальних елементів.

Випускова редакторка “Шелтера“ Ірина Мазіпчук разом з донькою живе на Троєщині. Це один з найбільших житлових масивів столиці, де немає метро. Мешканцям доводиться розраховувати на підвали житлових будинків, укриття у школах і дитсадках, підземні паркінги та переходи, до яких ще потрібно встигнути добігти.

За словами жінки, вона вже кілька років має проблеми зі сном, приймає антидепресанти та лікується через посттравматичний стресовий розлад і хронічне порушення сну.

“І найбільше я боюся не за себе. Я не хочу, щоб через десять років моя дитина сиділа в кабінеті психіатра і лікувала наслідки свого дитинства”, – пише Ірина.

Облаштованих державних укриттів на Троєщині, за її словами, недостатньо. На паркінг будівельного супермаркету не дозволяють заїжджати автомобілем ані до початку повітряної тривоги, ані під час неї. Машину доводиться залишати зовні, а самим спускатися до холодного й сирого приміщення, де люди іноді проводять усю ніч.

Нещодавно Ірину з дитиною не пустили до укриття дитсадка. До інших приміщень також не завжди дозволяють заходити до оголошення тривоги. Але коли летить балістична ракета, часу на пошуки вже немає. Тоді залишається бігти до школи або укриття комунальної служби, де може не вистачити місць.

Приватний паркінг як офіційне укриття

Після кожної важкої ночі російських обстрілів у соціальних мережах з’являються десятки подібних історій і відео. Окрема проблема – доступ до укриттів, розташованих на підземних паркінгах житлових комплексів.

Один із прикладів – ЖК “Срібна Вежа” на Лук’янівці, у районі, який неодноразово зазнавав російських ударів. Мешканці сусідніх будинків, де немає власних укриттів, приходять на підземний паркінг цього житлового комплексу.

Однак частина мешканців ЖК та власників паркомісць виступає проти безперешкодного доступу сторонніх. Вони стверджують, що міська влада без їхньої згоди внесла приватний паркінг до переліку офіційних укриттів. Після завершення тривоги люди із сусідніх будинків іноді змушені довго стукати у зачинені двері, щоб вийти назовні.

“КМДА не запитувала нас, мешканців ЖК “Срібна Вежа” та власників паркомісць, чи хочемо ми пускати до себе під час війни сторонніх людей, які залишають на паркінгу речі та сміття. Чи хочемо ми, щоб сторонні користувалися електроенергією, Wi-Fi і туалетом”, – написав у Threads Олексій Кучеренко.

Ця ситуація демонструє системну проблему: місто вносить приватні об’єкти до карти укриттів, однак питання доступу не завжди врегульовані.

До метро не завжди пускають заздалегідь

Кияни також скаржаться, що на окремі станції метрополітену не дозволяють заходити до офіційного оголошення повітряної тривоги, навіть коли є попередження про високу ймовірність атаки.

Балістичні ракети можуть долетіти до столиці за лічені хвилини, тому люди намагаються потрапити до метро заздалегідь. Проте можливість спуститися на станцію залежить від установленого режиму роботи.

Під час однієї з останніх тривог працівники станції “Кловська” впустили людей, але їм довелося спускатися нерухомим ескалатором. Згодом ескалатор увімкнули для працівників метрополітену, що викликало обурення пасажирів.

Траплялися й випадки, коли платформи були переповнені, тому кияни розміщувалися в коридорах біля технічних приміщень. Через це також виникали конфлікти.

Однак метро не може одночасно прийняти всіх мешканців столиці. Не вистачить для цього і підвалів житлових будинків, шкіл, лікарень та дитсадків, підземних паркінгів і переходів.

Понад два мільйони місць – лише на папері?

Згідно з відповіддю Департаменту муніципальної безпеки КМДА на запит “Шелтера”, станом на 9 липня у столиці обліковувалося: 512 сховищ; два протирадіаційні укриття; 47 споруд подвійного призначення; 3796 найпростіших укриттів; одне мобільне укриття.

Загальна розрахункова місткість столичного фонду захисних споруд становить 2 179 268 осіб.

Проте ця цифра не означає, що понад 2,17 мільйона киян гарантовано мають доступ до придатних і відкритих укриттів. До загальної місткості включені об’єкти різного призначення та технічного стану.

Частина сховищ розрахована не на мешканців навколишніх будинків, а на найбільшу робочу зміну конкретних підприємств або установ. Крім того, зі 512 сховищ 190 офіційно визнані неготовими до використання, ще 208 – обмежено готовими. Отже, повністю готовими є лише 114 сховищ.

Щодо найпростіших укриттів кілька районних адміністрації не надали зведених даних про те, скільки з них зараз ремонтують, скільки планують відремонтувати, а скільки залишаються зачиненими або непридатними для використання.

На Троєщині місць вистачає лише для 39% мешканців

Найскладніша ситуація склалася у Деснянському районі. За орієнтовної чисельності населення у 362 тисячі осіб наявні укриття можуть прийняти лише 138 тисяч людей. Це приблизно 39% мешканців району.

Точних показників забезпеченості не надали Шевченківська, Святошинська, Оболонська, Дарницька та Голосіївська районні адміністрації. В інших районах, за інформацією міської влади, укриття можуть одночасно прийняти від 70% до 100% населення.

Проте навіть ці відсотки не показують, скільки споруд справді доступні під час тривоги, перебувають у належному стані та розташовані на відстані, яку людина може подолати за кілька хвилин.

Нові укриття чи ремонт наявних

За словами Івана Перегінця, директора науково-технічного центру Академії будівництва України, головна проблема Києва полягає не стільки в кількості укриттів, скільки в їхньому фактичному стані.

У столиці офіційно обліковуються тисячі захисних споруд, однак значну частину з них необхідно привести у відповідність до Кодексу цивільного захисту та чинних державних будівельних норм.

За його словами, укриття мають бути розраховані не лише на короткочасне перебування під час повітряної тривоги. Вони повинні мати основний і запасний виходи, вентиляцію, місця для сидіння та лежання, запас води, належні санітарні умови, аптечки і можливість надати першу допомогу. Люди мають бути здатні залишатися там упродовж 48–72 годин.

Біля житлових будинків також необхідно встановити зрозумілі схеми з маршрутами до найближчих доступних укриттів. Електронна карта не розв’язує проблему повністю, оскільки нею можуть скористатися не всі, зокрема літні люди.

Метро не може бути єдиним порятунком

На думку директора науково-технічного центру Академії будівництва України Івана Перегінця, місто не повинно покладатися переважно на метрополітен. Його станції не здатні одночасно прийняти всіх мешканців столиці. Крім того, на лівому березі немає глибоких станцій метро, а на Троєщині метрополітену немає взагалі. Саме там дефіцит доступних місць залишається особливо відчутним.

Водночас експерт не підтримує ідею хаотично будувати окреме укриття в кожному дворі. Через щільну забудову та велику кількість підземних інженерних мереж це технічно не можливо.

Ефективнішим рішенням він вважає створення належно обладнаних споруд приблизно на тисячу людей у межах житлового кварталу. Відстань до них має дозволяти мешканцям дістатися пішки за три-п’ять хвилин – орієнтовно в радіусі 300–500 метрів.

Перегінець наголошує, що жодне цивільне укриття не дає абсолютної гарантії порятунку, особливо у разі прямого влучання потужної ракети. Однак належно спроєктована й обладнана споруда суттєво зменшує ризик загибелі або поранення внаслідок дії уламків, вибухової хвилі та руйнування будівель.

Правило двох стін в умовах застосування балістичних ракет залишається лише вимушеною рекомендацією і не може замінити повноцінного укриття.

Для системного розв’язання проблеми, переконаний експерт, потрібні окрема державна програма, достатнє фінансування та узгоджена робота Кабінету міністрів і київської влади. Наявних видатків недостатньо, а точкові ремонти не здатні створити повноцінну систему захисту.

“За роки великої війни це питання мало стати одним з пріоритетів. Держава повинна так само системно боротися за життя цивільних у тилу, як вона бореться за життя військових на фронті”, – підсумував експерт.