"Маленька дівчинка, яка тягне тонну": "Шелтер" поспілкувався з друзями Валентини Савіцької, яка загинула на полігоні в Капітанівці

Вона встигала працювати, навчатися, допомагати іншим, організовувати відпочинок для дітей, подорожувати й будувати плани. 24 липня її життя обірвав російський удар по полігону під Києвом, де відбувалася виставка зброї.

Валентина Савіцька любила повторювати: "Головне не де, а з ким". Тепер цю фразу згадують її друзі. В їхній пам’яті Валентина залишилася усміхненою, діяльною та сповненою планів. Людиною, яка могла одночасно працювати, навчатися, займатися справами дітей, підтримувати друзів і вже планувати наступну поїздку. "Шелтер" розпитав про Валентину Савицьку її близьких.

"Вона завжди думала, яку ще користь може принести"

Заступник міністра молоді та спорту України Віталій Лавров познайомився з Валентиною у листопаді 2023 року. Спочатку їх пов’язувала робота, згодом вони почали дружити родинами. Валентина та Ігор були гостями на весіллі Віталія.

За його словами, вже під час першої зустрічі Валентина справила враження надзвичайно позитивної та ініціативної людини.

У роботі вона була вимогливою передусім до себе. Не обмежувалася виконанням поставлених завдань, а постійно шукала можливості розвивати свій напрям і зробити більше.

Вони співпрацювали над розвитком технологічного спорту. За його словами, завдяки активній участі Валентини Управління державної охорони стало однією з перших організацій, де провели внутрішньовідомчі змагання з цього напряму.

Однак для друзів вона була не лише професіоналкою. Віталій згадує Валентину як людину, яка щиро бажала іншим добра, намагалася допомогти кожному і власною енергією надихала людей навколо.

"Я дуже часто дивувався, звідки в неї стільки енергії. Вона вміла заряджати позитивом і надихати своїми задумами. Вона любила своїх дітей і чоловіка, і це яскраво було видно під час кожної родинної зустрічі. Вона любила це життя і власним прикладом допомагала іншим любити його", – розповідає він.

Востаннє родини зустрічалися рівно за два тижні до трагедії. Того дня друзі навіть домовилися запам’ятати момент, щоб потім його згадувати.

А за пів години до російського удару Віталій розмовляв з Валентиною телефоном.

"Вона, як завжди, сяяла дружністю та позитивом", – говорить він. Про виставку зброї Валентина під час тієї розмови нічого не розповідала.

Своє слово присвятила підтримці інших

Юлія Броско познайомилася з Валентиною під час одного із семінарів для представників медіа від Aspen Institute Kyiv.

Наприкінці навчання учасники мали поділитися власними враженнями та висновками. Валентина використала свій час не для того, щоб говорити про себе. Своє слово вона присвятила людям, які сиділи поруч.

Вона говорила про зміни, віру в інших та впевненість у кращому майбутньому.

Саме такою Юлія її й запам’ятала – уважною до людей, здатною підтримати та дати співрозмовнику відчути, що його бачать, чують і цінують.

Востаннє вони спілкувалися у соціальній мережі. Валентина написала Юлії, що її дописи стали для неї своєрідним антистресом. Для Юлії це було ще одним нагадуванням про те, наскільки важливо знати, що ти не залишаєшся наодинці зі своїми думками.

Звістка про загибель Валентини від російської ракети, за її словами, ніби знеструмила.

"Я мама і військова"

Для подруги Аліни Загоруйко Валентина залишилася жінкою з грайливими бісиками в очах і неймовірною здатністю наповнювати світлом усе, за що бралася.

Їхнє знайомство почалося завдяки дітям. Влад, син Валентини, та Іван, син Аліни, були новенькими в одному класі. Після своєрідного дитячого "вступного іспиту" мами зустрілися за кавою. Тоді Валентина з гордістю сказала про себе: "Я мама і військова".

Вона була полковницею, професіоналкою своєї справи та, за словами Аліни, зробила надзвичайно багато для Управління державної охорони. Але передусім залишалася мамою, дружиною, дочкою та подругою.

“Найкраще, що ти вміла робити, – це любити. Любити Влада і Поліну, Ігоря, батьків, родичів, друзів, службу, Житомир і Київ, і Україну. О, як ти любила жити! Віддаючи всю себе", – написала у себе на сторінці в Facebook Аліна.

Навіть повідомлення Валентини друзям часто починалися словами: "Любов моя".

"Вона все могла і всіх рятувала"

Друзі називали Валентину жінкою-магнітом та енерджайзером. Її все цікавило, вона за все бралася і намагалася всім допомогти.

В одному з листувань Аліна назвала її "маленькою дівчинкою, яка тягне тонну". У цій фразі поєдналися зовнішня тендітність Валентини й величезна кількість відповідальності, яку вона щодня брала на себе.

Життя Валентини складалося з десятків справ, які дивним чином уміщувалися в один день. Вона могла написати, що забере дітей і приїде в гості, запитати чоловіка, чи поїдуть вони до Парижа, запропонувати друзям вирушити до Житомира, де батько вже приготував наливку, а мама нарвала винограду.

Потім повідомити, що трохи запізниться, бо має ще одну зустріч. Розповісти, що пішла на курси, вивчає французьку, організовує дітям табір або прямує на шкільні збори. І все це справді могло відбуватися протягом одного дня.

У друзів залишилися спогади про сотні спільних кав, десятки вистав і концертів. Іноді вони навіть ішли з вистави раніше, бо хотілося просто поговорити. Були родинні посиденьки, подорожі Україною і сотні фотографій, які тепер особливо важко переглядати.

Аліна вирішила залишити їх кольоровими. Саме такою була Валентина – яскравою, живою і закоханою у світ.

"Головне не де, а з ким", – незмінно повторювала вона.

Тепер близькі згадують її саме через людей, яких вона об’єднала навколо себе. Через підтримку, яку встигла дати. Через дітей, яких любила понад усе. Через роботу, якій віддавалася повністю. Через поїздки, зустрічі, розмови й плани, що обірвалися 24 липня.

У пам’яті друзів Валентина Савіцька залишиться людиною, яка не шкодувала сил для інших, уміла надихати й навіть у найнапруженіші дні знаходила час сказати близьким: "Любов моя".