“Найкрасивіші вуса цієї країни!” “Шелтер” дізнався подробиці про загиблого на фронті Віталія Капранова – сина одного з братів Капранових

Про те, яким був Віталій Капранов-молодший, “Шелтеру” розповіли його друзі: музикант і колега по гурту Дмитро Войналович та волонтерка Віта Зварич.

“Найкрутіший з усіх”: яким Віталія пам’ятає Дмитро Войналович

– Як давно ви знайомі з Віталієм Капрановим? Може, можете згадати вашу першу зустріч і якою вона вам запам’яталася?

– Ми познайомилися десь 10 років тому, коли я шукав барабанщика. Я натрапив на молодий київський гурт, де тоді грав Віталік, і чомусь вирішив написати йому. Однак спочатку він, здається, проігнорував мене. Я написав ще раз. Він не дав ствердної відповіді. І я написав утретє  – вже з якимись своїми аргументами. Після третього мого повідомлення він погодився прийти й пограти разом. Потім Віталік жартував, що весь цей процес виглядав як козацький звичай, коли на Січі обраний отаман двічі відмовлявся від булави й приймав її лише після третього запрошення. Якщо згадувати нашу найпершу зустріч, то він тоді був скромним. На репетиції ми багато не говорили. Але під час розмов якось одразу впадали в око його ерудованість, начитаність, нестандартне почуття гумору й оригінальний погляд на гру на барабанах та музику загалом. Згодом стало зрозуміло, що цей оригінальний погляд у нього був на все. Наприклад, на життя.

– Яким він був у житті?

– Які є приклади крутих людей? От він – найкрутіший з усіх них. За добротою – найдобріший. За жартами – найсмішніший. Він не комік-гуморист, але в цьому плані підходить “раз – та гаразд”. За начитаністю – найначитаніший. Суцільний позитив. Навіть у не найпозитивніших обставинах. Завжди свій у будь-якій компанії. При цьому трохи наївний… За будь-який двіж. Усі його люблять. Таких людей насправді мало. Чесно.

Музика, служба в “Любарті” та плани на майбутнє

– Віталій добровільно пішов служити навесні до “Азову”. Чи казав він, чому вибрав саме цей підрозділ? Що розповідав про службу? Чи цікавився музикою та життям гурту під час служби?

– Так, він пішов добровільно. Через Lobby X. Були різні варіанти, але він обрав саме “Любарт”. Не хотів сидіти в тилу, хоча мав і такий вибір. Не думаю, що він дуже хотів іти на війну – але хто б хотів? Та разом із тим, можливо, він внутрішньо потребував оцього долучення до чогось Великого, Масштабного, Історичного. Принаймні, усе, що він робить, виглядає так, ніби це робиться для великої мети. Тобто він не “дріб’язковий”: якщо вже щось робити, то це має бути щось таке прям ні…уя собі! Що він розповідав про службу? А що можна доброго розповісти про лінію фронту? Думаю, його побратимам із ним пощастило. Він ніколи не під’…бе. Не тільки на війні. В усьому. Віддасться повністю  – але не під’…бе. Про музику говорили. Ми ж перед самим його відходом до війська записали нові пісні. Тож обговорювали в чаті, як назвати альбом, коли випускати, кліпи, майбутні концерти…

– Чи ділився він планами, чим займеться після того, як повернеться додому?

– Ні. Але він креатор. І він би точно створював щось: музику, літературу, сім’ю. Йому всього 28 років. Ідей і сил – достобіса!

– Він був барабанщиком у гурті “квіткіс”, а ще співавтором композицій. Якою була його роль у створенні музики гурту?

– По-перше, він співзасновник гурту “квіткіс”. У нас у гурті якось так вийшло, що до створення музики долучався кожен учасник. Але скажу чесно: коли я писав тексти, то Віталіку скидав найпершому. Якщо в нього виникав хоч найменший сумнів на цьому етапі, я більше не повертався до тієї пісні.

– Чи є композиції, які йому особливо подобалися? Чому?

– От ті пісні, які максимально вирізняються з-поміж інших, думаю, і були його улюбленими.

– Яку музику він сам слухав?

– Одна з “фішок” Віталіка в тому, що він шарить абсолютно будь-яку музику. Я не дуже багато таких людей зустрічав. Я б сказав, він “вишуканий меломан”. Але чого чекати від людини, яка у школі, поки ровесники слухали маргінальний реп, тащилася від “Тартака” і всякого культового українського та світового рок-н-ролу? У цьому плані, звісно, великий вплив мав його батько Дмитро Капранов.

– Крім гурту, він ще створював електронну музику і був діджеєм. Що його приваблювало в цьому?

– Розширення горизонтів. Він не тримає себе в рамках. Я впевнений, що він би хотів бути скрізь, всюди й у всьому одночасно – поринати в усе й усім наповнюватися.

– Хто на нього вплинув як на музиканта?

– Перераховувати можна довго і нудно. Але не думаю, що він наслідує когось.

– Він був сином письменника та видавця Дмитра Капранова. Може, ви знаєте, якими в нього були стосунки з батьком? Як він переживав смерть батька?

– Батька він дуже любив. І дуже пишався ним. При цьому я жодного разу не чув, щоб Віталік десь “козиряв” тим, що він син відомого письменника. Думаю, батько був для нього і наставником, і другом, і порадником, і прикладом для наслідування. Ну, оце-от усе. І цього йому дуже не вистачало після смерті Дмитра Капранова… Але Віталік не зламався. Натомість він став другом, порадником, наставником і прикладом для наслідування для своїх братів і сестри.

– Віталій займався волонтерством. Чим саме?

– Він від перших днів повномасштабного вторгнення не виїжджав із Києва. Волонтерив із “Солом’янськими котиками”.

– Чи знаєте ви, як він загинув? Що про це можна розповісти?

– На це питання я відповім словами з вірша Франтішека Грубіна, які Віталік написав у розділі “Про себе” в месенджері: “Я тищу планів відкладу на завтра, нічого ще не пізно. Моя труна шумить в гаю, вона – ще дерево, вона ще няньчить гнізда”.

Волонтерка Віта Зварич: “Такого, як він, не було і не буде”

Ми познайомилися у 2023 році. Віталій у складі гурту “квіткіс” виступав на фестивалі “Вгості”, співорганізаторкою якого я була. І в нас якось одразу виник конект, а згодом  – дружба як із Віталіком, так і з іншими учасниками гурту.

Віталік вирізнявся з-поміж усіх музикантів, з якими ми працювали тоді. Не знаю серед музичної спільноти нікого настільки доброго, яскравого, життєрадісного та талановитого.

У нього завжди було безліч ідей та задумів, багато з них він устиг втілити. У свої 28 років Вєталь зробив дуже багато. Сумно уявляти, скільки всього він би ще міг зробити для цієї країни. Такого, як він, не було і не буде більше.

Знаєте, він дуже любив життя і занадто рано зустрівся зі смертю. Я навіть у якийсь момент подумала, що Віталік по життю яскраво горів і так само яскраво згорів – крутіше за будь-якого світового рок-музиканта, бо він загинув, захищаючи власні переконання та Україну. Проте ні. Він мав жити, творити і любити. Він був би найкращим дідом для своїх онуків. Отаким дідом, з яким можна і на рибалку сходити, і трохи випити, і слушної поради запитати, і наслухатися захопливих історій про його життя та молодість.

У “квіткіс” є пісня “роби щось велике, або не роби ні…уя”. Отак можна описати все, за що він брався.

Віталік був однією з найерудованіших людей, яких я знаю. Мені здається, що він шарив просто у всьому! І я не перебільшую. А особливо в музиці.

І як барабанщик, як музикант він був надзвичайно майстерним та вправним.

Він кілька років обирав, до якої бригади долучитися, зрештою пішов у “Любарт”. Казав, що там дуже круте командування і загалом надихаюча атмосфера. Хоч і були нюанси, які йому не подобалися, але так, певно, всюди зараз.

Перше, що спадає на думку, коли його згадую, – це його вуса. Найкрасивіші вуса цієї країни! Ото його так жінки любили за ті вуса, і не лише, ви б знали! Де б він не виступав, де б ми не грали, Вєталь та його вуса завжди були в центрі уваги, залицяльниць завжди було багато. Ну і він жінок любив. Не так, як зазвичай люблять чоловіки, а він просто їх обожнював, плекав і поважав.

А у стосунках, з того, що я знаю, був вірним і дуже турботливим. Він міг би бути чудовим чоловіком і батьком і, як я вже казала, найкрутішим дідом! Проте смерть мала на нього якісь плани. Мабуть, там, на небесах, у нього є якась інша мета. Я в цьому впевнена, і це допомагає хоч трохи триматися.