“Освітні втрати наших дітей поглиблюються”. Інтерв’ю “Шелтера” з освітньою омбудсманкою Надією Лещик

– Пані Надіє, скільки українських дітей наразі не має доступу до якісної освіти через війну?

– Наразі ці цифри невідомі. Ми маємо дані про дітей, які перебувають за кордоном, – це понад мільйон дітей. Водночас вони приєднуються до української освіти. Минулого року до української системи освіти приєдналися 340 тисяч дітей.

Щодо дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, там, зрозуміло, є свої безпекові виклики. Тому не всі діти на цих територіях можуть приєднуватися до української системи освіти.

– Наскільки ефективним сьогодні є дистанційне навчання і які його головні проблеми?

– Хочу зауважити, що дистанційне навчання погіршує якість освіти, особливо для дітей початкової школи через їхні психологічні та вікові особливості. Ще з часів пандемії й далі через навчання в умовах воєнного стану освітні втрати наших дітей поглиблюються. Водночас досвід дистанційного навчання, який наша держава здобула під час пандемії, сильно допоміг нам на початку повномасштабного вторгнення, щоб продовжувати освітній процес та уникнути ще значніших освітніх втрат.

Водночас під час дистанційного навчання погіршується психологічна підтримка дітей та їхній стан. Для дітей важлива соціалізація, спілкування з однолітками. Коли дитина не спілкується з однолітками, це впливає на її психологічний стан, а отже – і на якість освітнього процесу. Також під час дистанційного навчання ефективність психологічної підтримки, якщо вона надається, знижується.

Тому держава проводить політику, щоб максимально вивести дітей на очне навчання. Але можливість очного навчання залежить насамперед від укриття закладу освіти та відстані розташування населеного пункту від зони бойових дій.

– Які найтиповіші скарги ви отримуєте щодо організації дистанційного навчання?

– Якщо на початку пандемії та повномасштабної війни надходили скарги на дистанційне навчання, наприклад, через те, що навчання у частині шкіл відбувалося через завдання у Viber, то зараз таких скарг фактично немає.

Натомість є звернення щодо того, що невчасно надали завдання, невчасно виставили оцінку або неправильно оцінили дитину під час дистанційного навчання.

Також у нас було декілька звернень щодо атестації учня для того, щоб виставити річну оцінку. Педагогічні працівники вимагали, щоб учень вмикав камеру. Вважаю, що заклад освіти в межах своєї автономії має право визначати, у якому форматі проводити такі контрольні оцінювання.

Масових скарг на дистанційне навчання немає.

– Чи є різниця в якості дистанційної освіти між містом і селом?

– Так, є різниця. У нас проводиться дослідження PISA – міжнародне дослідження, що вимірює результати навчальних досягнень 15-річних учнів у різних країнах. Воно проводилося в Україні у 2018 та 2022 роках. Результати цього дослідження 2022 року свідчать про загальне погіршення результатів навчання учнів по всьому світу.

Результати дослідження PISA-2022 свідчать, що нерівність між сільськими та міськими школами нашої держави становить: з читання – майже 5 років навчання; з математики – більш ніж 4,5 роки навчання; з природничо-наукових дисциплін – майже 4 роки навчання. Тобто різниця між містом і селом, на жаль, досить суттєва.

– Чи є райони, де діти взагалі не навчаються через бойові дії?

– Там, де тривають бойові дії, населення не має бути. У нас є постанова Кабінету міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 841, згідно з якою діти та всі інші громадяни з зони бойових дій або небезпечної зони евакуюються навіть у примусовому порядку.

Тому я сподіваюся, що дітей там немає.

– Окрема проблема зараз – тривалі повітряні тривоги. У Києві деякі з них можуть тривати по кілька годин. Чи потрібно вже зараз готуватися до регулярного переходу на змішане або дистанційне навчання?

– Тут немає загального алгоритму, який можна надати для всієї країни, Київської області чи міста Києва. Тому що в кожному закладі освіти своя ситуація. І все, на жаль, залежить від укриття.

Я бачила укриття, зокрема де невеликі школи, якщо школа невелика, навіть можна організувати навчання в кожному класі окремо. В окремих школах можна організувати навчання в укритті по паралелях – об’єднати паралелі класів і продовжувати освітній процес.

А десь укриття – це одна загальна зала, де, зрозуміло, освітній процес продовжуватися не може. Хтось взагалі використовує укриття інших суб’єктів господарювання, і там також неможливо нормально організувати навчання.

Тому кожен заклад освіти разом із засновником, тобто громадою, визначає формат навчання.

Хтось розділяє навчання на дві зміни, хтось виводить на очне навчання лише початкову школу, тому що дітям цього віку важко сприймати дистанційне навчання. Хтось узагалі переходить повністю на дистанційне навчання.

Тут кожен заклад освіти вирішуватиме, виходячи зі своїх можливостей і можливостей укриття.

– Тобто кожна школа вже зараз повинна мати власний алгоритм дій на випадок тривалих тривог?

– Зараз кожна школа розробляє для себе свій алгоритм, який буде діяти саме в цьому закладі освіти.

У нас є області, які вже декілька років живуть у такому форматі: Чернігівська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська.

У Запоріжжі є підземні школи. На жаль, дитина більшість освітнього часу проводить в укритті, але все ж таки це очне навчання, яке має більшу якість. Це соціалізація, спілкування з педагогами, з однолітками.

Тому цей досвід необхідно переймати.

– Чи всі українські школи сьогодні мають належні укриття?

– На жаль, не всі. Я зараз наведу цифри щодо укриттів, і вони мене трохи непокоять.

За даними МОН, у нас 11 375 шкіл. 90% із них забезпечені укриттями. Найбільша кількість – це найпростіші укриття, їх майже 7 тисяч (тобто 6904).

Ще 2780 закладів освіти використовують об’єкти інших суб’єктів господарювання. Тобто у них немає власного укриття, і вони укладають договір, якщо десь поруч є укриття, та використовують його.

У більш безпечних західних регіонах це зараз нормально. А от щодо Києва та Київської області є питання.

Особливо щодо дітей дошкільного віку: чи встигнуть вони переміститися до укриття іншого суб'єкта під час повітряної тривоги?

– Що, на вашу думку, влада Києва має зробити вже зараз, щоб не втратити навчальний процес і водночас не наражати дітей та педагогів на небезпеку?

– Є недобудовані укриття, я знаю і читала про такі в місті Києві.

Тут необхідно подивитися, чи можна їх швидко добудувати, чи є така можливість, і прискорити добудовування цих укриттів, щоб максимально забезпечити безпеку дітей і педагогів.

Також, я вважаю, що необхідно переглянути роботу тих шкіл, які використовують укриття інших суб’єктів господарювання.

У нас були звернення, наприклад, що молодші діти використовують укриття школи, але воно маленьке, а учні старших класів йдуть в укриття до підземного паркінгу або до підвалу житлового будинку.

Також потрібно переглянути, чи безпечний шлях дітей та педагогів до укриття, яка відстань до укриття. Згідно з державними будівельними нормами, укриття має бути на відстані до 500 метрів від будівлі закладу освіти, а ДСНС для закладів освіти рекомендує максимальну відстань 100 метрів до укриття.

Начебто 100 метрів – це небагато, можна швидко добігти. Але ми розуміємо, що коли йдеться про школярів, а особливо дітей дошкільного віку, – це складніше. Особливо в зимовий період: дошкільнят треба одягнути, перенести. Вихователі, помічники вихователів просто не зможуть швидко перемістити всіх дітей.

Тому це рішення необхідно переглядати та оцінювати всі ризики.

– Якщо атаки з такою інтенсивністю триватимуть і надалі, чи готова українська система освіти до сценарію, за якого очне навчання в Києві стане можливим лише в окремі дні?

– Ми цей сценарій переживали минулого навчального року, коли в частині Києва не було опалення, не було світла і навіть не було очного навчання.

Водночас ми розуміємо, що коли не було світла, виникала і проблема з дистанційним навчанням, з приєднанням до уроків.

Тому працювали не лише в синхронному форматі, коли одночасно до навчання приєднуються учень і вчитель, а використовували асинхронний формат, за якого для тих, хто може приєднатися, одразу проводиться урок, а для тих, хто не може, робиться запис уроку. Потім дитина опановує цей матеріал.

За час війни освіта стала гнучкою. Вона швидко організовує та виробляє певні рішення для того, щоб продовжити освітній процес.

– Які найтиповіші скарги від учителів надходять до вас?

– Учителі найбільше звертаються щодо порушень трудових прав. Також багато звернень щодо мобінгу.

Частина педагогів звертаються по роз’яснення. Ми не лише виявляємо порушення, а й надаємо юридичні роз’яснення. До нас звертаються працівники, директори, щоб потім застосовувати наші роз’яснення в роботі, для захисту прав або судах.

Цього року також почали надходити скарги щодо порушення прав учителів з боку дітей. Це пов’язано, зокрема, з випадками, коли відео з неприйнятним контентом з учителями, згенерованим дітьми, потрапляли в TikTok.

– Чи отримуєте ви скарги від батьків щодо використання російської мови в школах?

– Було декілька скарг від батьків, зокрема батьків-військовослужбовців. Вони зазначали, що педагогічні працівники спілкуються російською мовою або показують російськомовний контент.

Також були скарги від студентів, які зазначали, що викладачі використовують, наприклад, російські програми та навчають студентів працювати в цих російських програмах. У нас було звернення щодо однієї такої аналітичної програми, розробником якої є країна-агресор. Викладач пояснював це тим, що іншої такої програми немає і тому він навчає студентів працювати в цій програмі. Але ми погуглили, подивилися і побачили, що є закордонні програми, які виконують той самий аналітичний функціонал.

Тобто такі звернення є, ми відновлюємо права. Також щодо таких звернень ми співпрацюємо з уповноваженим із захисту державної мови.

– А чи були, навпаки, скарги від батьків, що їхнім дітям не дають спілкуватися російською мовою?

– Була скарга щодо вимог вчителя до учнів надавати відповідь на уроці недержавною мовою, і тут ми підтримали вчителя – це законні вимоги, адже мова освітнього процесу – державна. Водночас, якщо дитина погано володіє державною мовою і хоче її опанувати, то вчителі завжди нададуть їй допомогу.

– Чи фіксуєте ви випадки дискримінації дітей, зокрема внутрішньо переміщених дітей або дітей з особливими освітніми потребами?

– Зараз ми робимо невелику аналітику щодо булінгу і бачимо, що є певна дискримінація дітей, але це невелика кількість звернень. У 2026 році це чотири звернення щодо дітей-ВПО, у 2025-му – шість. А щодо дітей з ООП – у 2026 році – 4 звернення, а у 2025 році – 8.

Тобто кількість незначна. Але проблема в тому, що заявники, які подають до нас ці скарги, часто не зазначають свій особливий статус – наприклад, статус ВПО або дитини з особливими освітніми потребами. Відповідно до закону про звернення громадян така інформація не вимагається – там потрібні лише загальні персональні дані.

– І наостанок – щодо НМТ. Чи очікуються наступного року якісь зміни для випускників?

– Поки що щодо НМТ я не готова коментувати. Залишаються ті самі предмети. Моя позиція – математика має залишитися.

Будемо дивитися на ті рішення, які будуть запропоновані.

– Тобто поки що остаточних рішень, які могли б суттєво вплинути на випускників, немає?

– Зараз, лише з початком навчального року, розробляється порядок вступу у 2027 році. Відповідно, якщо буде щось щодо НМТ, це буде вирішуватися вже в межах цього процесу.