План стійкості Києва: “Шелтер” попросив експертів дати оцінку та вказати на прогалини

Якщо основні роботи вдасться завершити до початку опалювального сезону, наслідки можливих російських ударів по енергетичній інфраструктурі можуть бути менш руйнівними, ніж минулої зими. Пошкоджені великі ТЕЦ мають частково підстрахувати невеликі теплові станції, когенераційні установки та блочно-модульні котельні. Для об’єктів водопостачання та каналізації встановлюють резервні джерела живлення.

“Шелтер” розпитав експертів, які вони оцінюють План стійкості Києва та вказати на можливі прогалини в ньому.

План стійкості: роботи розділили між державою та містом

Підготовкою столиці до зими одночасно займаються Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури і Київська міська державна адміністрація. Між ними розподілені проєкти із захисту та відновлення критичної інфраструктури.

Основні напрями роботи передбачають забезпечення критичних об’єктів резервними генераторами, розвиток розподіленої електрогенерації, децентралізацію теплопостачання, будівництво резервних джерел тепла, а також фізичний захист енергетичних і комунальних об’єктів від російських атак.

Днями мер Києва Віталій Кличко заявив, що місто готове до зими приблизно на 65%. Він також повідомив, що фінансування столичного Плану стійкості скоротили з 67 до 37 млрд грн.

Однак багато важливих проєктів поки що не завершені. Частину обладнання ще закуповують, окремі об’єкти будують, а деякі рішення залишаються на стадії проєктування та погоджень. Тому гарантувати, що всі заплановані роботи вдасться закінчити до настання холодів, поки неможливо.

П’ять невеликих станцій мають підстрахувати Дарницьку ТЕЦ

Одна з найскладніших ділянок – зона Дарницької ТЕЦ, також відомої як ТЕЦ-4. Після російського удару 3 лютого об’єкт зазнав критичних пошкоджень. Від нього залежали теплопостачання та забезпечення гарячою водою близько 1100 будинків Дарницького і Дніпровського районів.

Пошкоджену ТЕЦ планують частково замінити п’ятьма невеликими тепловими станціями загальною потужністю близько 500 МВт. Вони мають забезпечити мінімально необхідне постачання тепла до Дарницького і Дніпровського районів.

Йдеться не про повноцінну заміну великої ТЕЦ і звичну температуру в квартирах. Основне завдання резервної системи – не допустити повного охолодження будинків, замерзання теплоносія та руйнування труб. Передбачається, що в разі аварійного сценарію обладнання дасть змогу підтримувати у приміщеннях температуру приблизно на рівні +14 градусів.

Нові об’єкти планують частково заглибити в землю, захистити бетонними конструкціями та антидроновими сітками. Повністю розмістити газове обладнання під землею неможливо: для його роботи необхідні вентиляція і доступ повітря.

Будівництвом займається Агентство відновлення. Запустити станції мають намір до початку зими, хоча спочатку роботи планували завершити раніше.

Директор “Інституту міста” Олександр Сергієнко зазначає, що підготовка Києва не обмежується будівництвом резервних станцій для лівого берега. ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 також потребують масштабних відновлювальних робіт.

За словами експерта, на ремонт пошкоджених теплових об’єктів столиця передбачила близько 5 млрд грн.

Повністю замінити великі ТЕЦ невеликими котельнями або кількома когенераційними установками неможливо. Для цього знадобилися б співмірні за потужністю об’єкти.

Однак місто може модернізувати наявні районні теплові станції, збільшувати їхню потужність і розвивати розподілену генерацію.

За його оцінкою, знайти резервні варіанти для зони ТЕЦ-5 дещо простіше. На правому березі діє значна кількість невеликих теплових джерел, які можна модернізувати та використовувати для перерозподілу навантаження.

Із зоною ТЕЦ-6 ситуація складніша. Частково підтримати її можуть когенераційні установки, які одночасно виробляють тепло й електроенергію. Кілька таких об’єктів місто зараз будує.

Спрогнозувати, наскільки ефективною виявиться ця система, складно. Результат залежатиме не лише від завершення робіт, а й від інтенсивності російських атак та ефективності протиповітряної оборони.

Експерти не вірять в універсальні відсотки готовності

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко скептично ставиться до заяв про готовність міста на певний відсоток.

За його словами, перед минулим опалювальним сезоном влада також звітувала майже про стовідсоткову готовність. Однак зимові аварії та тривалі відключення показали, що формальні показники не завжди відображають здатність системи працювати в умовах масованих обстрілів.

Найуразливішою частиною столичної інфраструктури Омельченко вважає великі ТЕЦ. Якщо вони знову будуть пошкоджені, місту знадобляться альтернативні джерела тепла безпосередньо в районах, які обслуговували ці станції.

Когенераційні установки можуть підтримати окремі мікрорайони, однак до початку зими неможливо побудувати їх стільки, щоб повністю замінити великі ТЕЦ.

За оцінкою Омельченка, хорошим результатом стало б покриття хоча б 25–30% потреб найуразливіших районів.

“Навіть часткове покриття дозволить підтримувати мінімальну температуру в системі, забезпечити циркуляцію теплоносія та не допустити необхідності зливати воду з мереж. Якщо цього вдасться досягти, це вже буде успіхом”, – вважає він.

Олександр Сергієнко також називає загальний відсоток готовності досить умовним. Водопровідні, каналізаційні й теплові об’єкти проходять різні види ремонту: від заміни окремих деталей до відновлення великих енергетичних потужностей.

“Коли говорять про готовність на 60 або 70%, це дуже умовний показник. За одним напрямом роботи можуть бути виконані краще, за іншим – гірше, а потім усе зводять до середньої цифри. Важливіше розуміти, які конкретні об’єкти вже готові та що ще належить завершити”, – зазначає експерт.

Чому тепло може не потрапити до квартир

Підготовка до зими має відбуватися не лише на рівні міста. ОСББ, керуючі компанії та комунальні підприємства зобов’язані перевірити внутрішньобудинкові мережі, індивідуальні теплові пункти й насосне обладнання.

Навіть якщо місто виробить тепло і подасть теплоносій до будинку, без електрики внутрішньобудинкові насоси можуть зупинитися. У такому разі тепло не буде нормально циркулювати системою і не дійде до квартир.

“Можна встановити когенераційну установку або побудувати мінікотельню, але якщо через відсутність електрики не працює насос у самому будинку, тепло до квартир не дійде. Тому резервне живлення внутрішньобудинкового обладнання є одним із ключових завдань”, – наголошує Володимир Омельченко.

Енергетичний експерт Станіслав Ігнатьєв звертає увагу, що від електрики залежать не лише системи опалення, а також подача води і, в деяких сучасних житлових комплексах, відведення стоків.

За його словами, ОСББ і керуючі компанії повинні заздалегідь перевірити насосні групи та забезпечити їх генераторами або накопичувачами електроенергії.

Чи вистачить води верхнім поверхам

Для стабільної роботи міського водопостачання та каналізації насосні станції повинні мати резервні генератори, запасні насоси й достатній запас пального.

За словами Олександра Сергієнка, минулої зими система “Київводоканалу” продемонструвала відносну стійкість, а ключові насосні станції вже були обладнані резервними джерелами живлення.

Крім Деснянського і Дніпровського водозаборів та системи артезіанських свердловин, у Києві, за інформацією експерта, підготували ще одне резервне джерело забору води. Для його використання необхідно встановити насоси, прокласти труби та підключити об’єкт до міської системи.

Однак робота міського водоканалу ще не гарантує наявності води в усіх квартирах.

“Централізованого тиску може вистачити для подачі води приблизно до п’ятого-дев’ятого поверху. У вищих будинках працюють додаткові насосні групи. Якщо вони не матимуть резервного живлення, верхні поверхи залишаться без води навіть тоді, коли міський водоканал продовжуватиме працювати”, – пояснює Станіслав Ігнатьєв.

Отже, відповідальність розділена між містом і управителями будинків. Водоканал повинен забезпечити подачу води до будівлі, а ОСББ або керуюча компанія – роботу обладнання всередині будинку.

Що станеться, якщо зупиняться каналізаційні насоси

Значна частина київської каналізації працює самопливом: труби прокладені під нахилом, тому стоки рухаються ними без додаткового обладнання. Але на окремих ділянках працюють каналізаційні насосні станції, які піднімають стоки на необхідну висоту, після чого вони знову рухаються самопливом.

Якщо насосна станція тривалий час не працюватиме через пошкодження або відсутність електроенергії, каналізаційні мережі почнуть поступово заповнюватися. Тоді стоки можуть вийти на поверхню в найнижчій точці системи.

У сучасних житлових комплексах окреме насосне обладнання іноді необхідне й безпосередньо в будинку. У разі його зупинки стоки не зможуть надходити до міського колектора. Це створює ризик затоплення підвалів, підземних паркінгів і нижніх поверхів.

За словами Станіслава Ігнатьєва, у такій ситуації мешканцям необхідно припинити користуватися водою і каналізацією до відновлення роботи насосів.

Тимчасовим рішенням можуть стати біотуалети. Однак місто має заздалегідь визначити, скільки їх знадобиться, де їх встановлювати та яке підприємство займатиметься обслуговуванням і вивезенням відходів.

Основне завдання – не допустити такого сценарію. Для цього резервне живлення насосів необхідно забезпечити як на міських комунальних об’єктах, так і безпосередньо в житлових будинках.

Чим загрожує пошкодження Бортницької станції аерації

Ще один уразливий об’єкт – Бортницька станція аерації, яка очищує практично всі стічні води Києва. Росія вже завдавала ударів по її території, тому в суспільстві обговорюють можливі наслідки повної зупинки станції.

Віцепрезидент Української водної асоціації Артем Шира пояснює: якщо Бортницька станція не зможе очищувати стоки, вони можуть потрапити безпосередньо до Дніпра.

Оскільки випуск розташований нижче Києва за течією, мешканці столиці, за оцінкою експерта, найімовірніше, не відчують наслідків аварії одразу. Однак нижче за течією може погіршитися якість води, з’явитися неприємний запах, а на окремих ділянках – загинути риба.

При цьому пошкодження Бортницької станції не означає, що каналізаційні стоки одразу почнуть повертатися до підвалів будинків. Такий ризик пов’язаний насамперед із зупинкою каналізаційних насосних станцій або проблемами безпосередньо у внутрішньобудинкових мережах.

За словами експерта, водоканали вже отримали досвід роботи під час тривалих відключень, забезпечили критичні об’єкти генераторами та навчилися оперативно переводити обладнання на резервне живлення.

Коли каналізація може замерзнути в будинку

Окремий ризик виникає у багатоповерхівках, які кілька діб залишаються без опалення. За сильного морозу в трубах може утворитися крижана пробка. Якщо мешканці верхніх поверхів продовжать користуватися водою і каналізацією, стоки можуть вийти в підвалі або квартирах на першому поверсі.

“Щоб цього не сталося, керуюча компанія або ОСББ повинні заздалегідь перевірити й утеплити вразливі ділянки труб. Якщо пробка вже утворилася, воду в будинку необхідно перекрити та викликати сантехніків”, – пояснює Артем Шира.

На його думку, одним ударом повністю зупинити водопостачання всього Києва практично неможливо. Міська система складається з багатьох об’єктів і має кілька рівнів резервування.

Однак у разі великої кількості пошкоджень в окремих районах можуть запровадити погодинну подачу води.

Гарантувати спокійну зиму ніхто не може

Підготовка Києва до опалювального сезону триває. Місто відновлює пошкоджені ТЕЦ, встановлює когенераційні установки, розвиває резервне теплопостачання лівого берега та забезпечує водоканал додатковими джерелами живлення.

Але основні проєкти ще не завершені. Крім того, жодна система не може бути повністю захищена від повторних ракетних і дронових атак.

Результат залежатиме від того, чи встигне влада запустити резервні станції, відновити пошкоджені об’єкти та забезпечити електрикою насоси – не лише на міських станціях, а й у самих будинках.

Тому готовність Києва до зими визначається не формальними 65%, а тим, чи зможуть конкретні системи продовжити роботу після нових пошкоджень: чи дійде тепло до батарей, вода – до верхніх поверхів, а каналізаційні стоки – до очисних споруд.