Що відбувається у справах про злочини проти учасників Євромайдану: “Шелтер” опитав учасників судових процесів

13 липня 2026 року Оболонський районний суд Києва виніс вирок колишньому командиру столичного полку міліції особливого призначення "Беркут" Сергію Кусюку.

Разом з ним у справі проходили ще двоє колишніх правоохоронців та двоє цивільних осіб, яких слідство називало так званими "тітушками". За матеріалами обвинувачення, вони були причетні до розгону учасників Автомайдану та інших активістів у ніч проти 23 січня 2014 року на вулицях Щорса та Грушевського в Києві.

Тоді силовики та цивільні нападники затримали 22 людей. Потерпілих били, пошкоджували їхні автомобілі, а згодом проти частини затриманих складали сфальсифіковані матеріали про нібито участь у масових заворушеннях.

Кусюка суд визнав винним у незаконному перешкоджанні проведенню зборів і мітингів, а також у перевищенні влади або службових повноважень як працівника правоохоронних органів. Йому призначили десять років позбавлення волі та на три роки заборонили обіймати посади в правоохоронних і судових органах. Інші обвинувачені отримали від семи до десяти років ув’язнення. Розгляд відбувався заочно.

На тлі багатьох проваджень, які роками залишаються без вироків або закриваються через строки давності, рішення у справі Кусюка можна вважати успіхом. Суд дослідив докази, дав юридичну оцінку подіям і встановив відповідальність конкретних осіб.

Однак засудженого немає в Україні, тому фактичне виконання покарання залежить від того, чи вдасться його затримати та передати українському правосуддю.

Понад сто справ у судах – але єдиної цифри немає

У публічному просторі немає єдиного реєстру, який у режимі реального часу показував би кількість усіх проваджень щодо злочинів, скоєних під час Революції гідності. Різні установи рахують справи за власними критеріями: окремо кримінальні провадження, обвинувальні акти, обвинувачених, судові рішення або епізоди.

У лютому 2025 року Державне бюро розслідувань повідомляло, що суди розглядають майже 150 справ Майдану. За попередні чотири роки суди, за інформацією ДБР, винесли 11 обвинувальних вироків щодо 14 осіб.

Представники Адвокатської дорадчої групи в коментарі "Шелтеру" оцінили актуальну кількість кримінальних проваджень у судах як "понад сто". Водночас наголосили, що ситуація в кожному процесі різна: частина справ рухається, частина роками перебуває на стадії дослідження доказів, а в інших захист продовжує подавати клопотання про закриття через сплив строків давності.

Найповніші публічні дані про такі закриття Офіс генерального прокурора надавав станом на 1 квітня 2024 року. На той момент суди ухвалили 50 рішень про звільнення від кримінальної відповідальності 55 осіб через закінчення строків давності. Щонайменше 37 таких рішень щодо 45 обвинувачених уже набрали законної сили.

Крім того, суди винесли п’ять обвинувальних вироків щодо семи людей, але звільнили їх від відбування покарання з тієї самої причини. У 99 провадженнях, у яких прокурори продовжували підтримувати обвинувачення, строки давності вже минули, що створювало ризик подальших закриттів.

Для тяжких кримінальних правопорушень Кримінальний кодекс передбачає десятирічний строк давності, для особливо тяжких — п’ятнадцятирічний. Водночас перебіг строку може зупинятися, якщо людина переховується від слідства або суду. Тому в заочних провадженнях щодо осіб, які втекли з України, строки обраховують інакше, ніж у справах обвинувачених, які залишаються доступними для суду.

Саме десятирічна межа стала критичною для багатьох епізодів 2013-2014 років. Хвиля клопотань про закриття почалася у 2023 році та посилилася протягом 2024-го.

Про затягування часу

За словами представниці Адвокатської дорадчої групи Оксани Михалевич, однією з головних причин затягування є поведінка сторони захисту. Адвокати або обвинувачені можуть не з’являтися на засідання, повідомляти про неможливість приїхати чи подавати численні клопотання.

Особливо складними є процеси з кількома обвинуваченими.

"Якщо обвинувачених п’ятеро, виникає постійна карусель: хтось один не приходить – і засідання відкладають", – пояснює юристка.

До цього додається перевантаженість судів. У деяких справах засідання призначають раз на місяць і лише на одну-дві години. Для проваджень, які містять сотні томів письмових доказів, відеозаписів і показань свідків, такого темпу недостатньо.

Офіс генерального прокурора також називав серед причин закриття проваджень невиправдано тривалий розгляд, великі проміжки між засіданнями, повернення обвинувальних актів, відводи суддів і повторний автоматизований розподіл справ. В окремих процесах перерви тривали від півтора-трьох місяців до пів року.

Також важливо, що частину доказів у справах Майдану було втрачено ще на початку розслідувань. За словами представниці Адвокатської дорадчої групи, у 2013-2014 роках правоохоронці, частина яких сама могла бути причетною до злочинів, знищували або приховували документи.

Зокрема, йшлося про відомості щодо розташування окремих підрозділів "Беркуту" в Києві. Слідчим доводилося відновлювати картину подій за відеозаписами, фотографіями, телефонними з’єднаннями, показаннями учасників та іншими непрямими доказами.

Суворий вирок, який не виконують

Десять років позбавлення волі для Кусюка виглядають суворим покаранням. Однак поки засуджений перебуває в Росії або на іншій недоступній для українських органів території, цей строк існує передусім у судовому рішенні.

Заочний вирок сам по собі не означає автоматичного запровадження міжнародних санкцій чи негайного затримання людини за кордоном. Для виконання рішення потрібні міжнародний розшук, арешт, екстрадиція або фактичне потрапляння засудженого під контроль України.

Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє проводити спеціальний судовий розгляд за відсутності обвинуваченого, якщо він переховується від слідства і суду, зокрема перебуває на території держави-агресора або на окупованій території.

Оксана Михалевич визнає обмеженість практичних наслідків таких рішень, але вважає заочні процеси необхідними.

"Це все одно встановлення суддями факту того, що відбувалося, і фіксація цих процесів у вироку. Це важливо, хоча б так це має бути", – каже юристка.

Такий вирок створює офіційний юридичний запис про події, називає винних і фіксує кваліфікацію злочину. Він може бути виконаний у майбутньому, якщо засуджений опиниться в Україні або в державі, яка погодиться його видати.

Для потерпілих вирок також означає, що їхнє побиття, незаконне затримання або переслідування перестає існувати лише як історичне свідчення чи матеріал слідства. Ці обставини стають установленими судом фактами.

Проблемою залишається міжнародний розшук. За словами адвокатки, спроби оголосити деяких фігурантів у розшук через Інтерпол можуть наштовхуватися на оцінку справ як таких, що мають політичний характер. Особливо складно домагатися міжнародного переслідування у провадженнях, які безпосередньо не стосуються вбивств.

Вісім років розгляду і закриття перед фінішем

Прикладом судового затягування є справа колишнього командира львівського "Беркуту" Ростислава Пацеляка.

Провадження перебувало у Святошинському районному суді Києва з липня 2016 року. Суддя Сергій Ясельський розглядав його понад сім із половиною років. Обвинувачення стосувалося подій 18-19 лютого 2014 року та дій підрозділу львівського "Беркуту" проти учасників протестів.

29 лютого 2024 року суд задовольнив клопотання захисту і звільнив Пацеляка від кримінальної відповідальності через закінчення десятирічного строку давності. У матеріалах провадження фігурували 78 потерпілих, зокрема двоє журналістів і шестеро народних депутатів.

Василь Пазиняк, представник ГО "Нескорений Майдан 18" і потерпілий у справах Майдану, стверджує, що на момент закриття процес фактично наближався до завершення: залишалося провести дебати та перейти до ухвалення рішення.

"Він вісім років розглядав справу Пацеляка. Залишилося провести дебати й винести вирок. За два місяці суддя не призначив жодного засідання, а потім закрив справу за строками давності", – говорить Пазиняк.

Вища рада правосуддя (ВРП) дійшла висновку, що суддя мав достатньо часу для розгляду, однак не забезпечив належної організації процесу. ВРП звернула увагу на систематичне призначення засідань із великими проміжками та на те, що суддя мав усвідомлювати наближення кінцевої дати строку давності.

За даними Верховного Суду, у справі призначили 226 засідань, але відбулися лише 133. Близько 41% засідань з різних причин не провели. Верховний Суд погодився, що суддя повинен був збільшити частоту розгляду та вжити заходів, аби справа не завершилася закриттям через строки.

ВРП застосувала до Ясельського дисциплінарне стягнення: відсторонила його від здійснення правосуддя на два місяці, позбавила доплат, направила на навчання до Національної школи суддів та зобов’язала пройти подальше кваліфікаційне оцінювання. У травні 2026 року Велика палата Верховного Суду залишила це рішення чинним.

Для потерпілих таке покарання виглядає неспівмірним з наслідками затягування. Втрачений час неможливо повернути, а дисциплінарне рішення щодо судді саме по собі не дає відповіді на питання про винуватість обвинуваченого.

ВРП також встановила, що частину потерпілих належним чином не повідомили про засідання 29 лютого 2024 року, на якому справу закрили. Унаслідок цього вони не змогли висловити свою позицію щодо клопотання захисту. Водночас дисциплінарні органи не встановили умислу судді й кваліфікували його дії як грубу недбалість.

Дванадцять справ можуть розглядати заново

Іншим ризиком для проваджень Майдану Василь Пазиняк називає можливий перехід судді Солом’янського районного суду Києва Катерини Застрожнікової до Київського апеляційного суду.

За словами Пазиняка, у провадженні судді перебувають 12 справ, пов’язаних з подіями Революції гідності. Деякі з них розглядають уже від трьох до п’яти років. Потерпілі побоюються, що у разі її переходу до іншого суду матеріали передадуть новим суддям, а дослідження доказів доведеться починати спочатку.

"Якщо вона перейде, справи починаються із самого початку. Деякі вже три-п’ять років тривають, а для особливо тяжких злочинів залишається дедалі менше часу", – пояснює Пазиняк.

Кримінальний процесуальний кодекс загалом передбачає, що після зміни складу суду розгляд кримінального провадження починають спочатку, хоча закон містить окремі винятки. Новий суддя може погодитися не проводити повторно частину процесуальних дій, якщо сторони не заперечують і він ознайомився з матеріалами. Однак у складних багатотомних провадженнях зміна судді все одно здатна спричинити суттєву затримку.

22 червня 2026 року Вища кваліфікаційна комісія суддів повідомила, що Застрожнікова набрала 716 балів у конкурсі до Київського апеляційного суду. Питання щодо підтвердження її здатності здійснювати правосуддя в апеляційній інстанції передали на розгляд ВККС у пленарному складі.

Пазиняк також звинувачує суддю в упередженому ставленні до потерпілих і вказує на її політичне минуле. Центральна виборча комісія справді фіксує, що у 2015 році безпартійну Катерину Застрожнікову висунув "Опозиційний блок" до Мелітопольської міської ради.

За словами Пазиняка, потерпілі неодноразово заявляли Застрожніковій відводи, але їх не задовольняли. Він також критикує темп розгляду: за його спостереженнями, у деяких провадженнях суддя призначає одне засідання на місяць тривалістю одну-дві години. Це позиція потерпілої сторони, яка потребує окремого коментаря судді або пресслужби суду.

Вирок як виняток

Рішення щодо Сергія Кусюка демонструє, що навіть через дванадцять років після Майдану суди можуть дослідити докази та винести обвинувальний вирок. У цьому сенсі справа справді є успішним прикладом.

Однак вона також показує межі такого успіху. Засудженого немає в Україні, виконання покарання залишається відкладеним на невизначений час, а сам процес відбувався без його участі.

Паралельно десятки інших проваджень уже закрили через строки давності. Частина наближається до п’ятнадцятирічної межі. Судові розгляди можуть тривати роками через неявку учасників, рідкісні засідання, перевантаженість судів або зміну складу суду.