Статус є, а дому немає: “Шелтер” зібрав історії ВПО, які роками намагаються почати життя спочатку

ВПО досі живуть у режимі тимчасовості

В Україні перебувають близько 3,9 млн внутрішньо переміщених осіб. Люди роками орендують житло, мешкають у гуртожитках і місцях тимчасового проживання, але не розуміють, де буде їхній постійний дім.

Уряд затвердив Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2030 року. Вона передбачає єдиний маршрут підтримки ВПО – від евакуації до інтеграції в нову громаду або добровільного повернення додому. Також планують створити цифрову платформу, яка об’єднає інформацію про доступні програми.

Однак поки що підтримка залишається набором окремих механізмів, кожен з яких вирішує лише частину проблеми.

Клумба під вікнами замість власного дому

54-річна Юлія разом з літньою мамою виїхала з окупованої частини Херсонщини кілька років тому. Відтоді вони вдвох живуть в однокімнатній квартирі родички, яка залишила Київ. Комунальні послуги оплачують самі. Але навіть у житлі близької людини почуваються тимчасовими гостями, адже розуміють: їх прихистили не назавжди.

Юлія каже, що державної допомоги на проживання як ВПО вони не отримують. Нещодавно жінка дізналася про одну з програм грошової підтримки ООН, подала документи й тепер чекає на рішення.

Виїжджати довелося поспіхом, фактично в тому одязі, який був на них. Через проукраїнську позицію Юлію переслідували росіяни, і вона знала, що потрапила до їхніх "чорних списків". Жінка не встигла забрати навіть сімейні фотографії – єдину пам’ять про дитинство, юність і довоєнне життя. Її будинок залишився в окупації. Він уцілів, але повернутися туди вона вже не може.

"Найбільше ми хочемо мати своє житло – хоча б маленький будиночок у селі з городом. На Херсонщині ми звикли, що все росте на землі, а тут я купила кабачки в магазині – й мало не розплакалася. Побачила в соцмережах, що один підприємець на Черкащині купує в селах будинки для переселенців і ремонтує їх. Але йому потрібні люди, які там працюватимуть: комбайнери, механізатори, будівельники. Я написала, що готова до будь-якої роботи, аби лише мати свій куток. Та відповіді не отримала", – зізнається Юлія.

Юлія з мамою навряд чи зможуть обслуговувати навіть пільговий житловий кредит. Вони сподіваються на програму, яка дала б людям з окупованих територій можливість облаштуватися і не почуватися бездомними.

Щоб зберегти хоча б частинку відчуття дому, Юлія з мамою розбили під вікнами київської багатоповерхівки клумбу і висаджують там квіти.

Робота, дитина і життя без підтримки

30-річна Оксана з Херсона виховує сина, який цього року піде до першого класу. Її чоловік служить у ЗСУ і оплачує оренду квартири для родини. Власне житло подружжя залишилося в окупації.

Оксана не може знайти роботу, яку можна було б поєднати з доглядом за дитиною. Вона намагалася продавати товари через OLX: спочатку справа пішла, але згодом закінчився товар. Знайома запропонувала випікати солодощі на продаж, однак через перебої з електроенергією і теплом ця ідея не спрацювала.

На сайтах пошуку роботи чимало вакансій на практиці виявляються телефонними продажами або роботою в кол-центрах. У Києві в Оксани немає близьких родичів чи подруг, які могли б підтримати її або посидіти із сином. Тому навіть формально доступна вакансія часто виявляється непридатною через графік і відсутність допомоги з дитиною.

Документи залишилися в окупації

Переселенці також стикаються з нерозумінням у громадах і труднощами під час оформлення документів. Частина паперів залишилася на окупованих територіях, в інших виявляються помилки. У результаті люди місяцями ходять між установами, не розуміючи, хто має ухвалити рішення.

Дехто їхав з дому настільки поспішно, що на окупованій території залишилися навіть трудові книжки. Тепер люди не можуть оформити пенсію, бо не мають змоги підтвердити стаж. Їм доводиться звертатися до суду, а це потребує часу, грошей і сил.

Чому статус ВПО не означає стабільності

Основна проблема ВПО – загальна нестабільність. Житло, робота, виплати й доступ до соціальних послуг тісно пов’язані.

Людина не може орендувати квартиру без стабільного доходу, але їй складно знайти роботу без постійного місця проживання. Вона не отримує субсидію на оренду без офіційного договору, але не може змусити власника його укласти. Компенсація за зруйнований будинок може бути недоступною без документів, які залишилися в окупації або згоріли разом із житлом.

Найважче людям старшого віку, людям з інвалідністю, одиноким батькам і родинам, які доглядають за тяжкохворими. Вони не можуть суттєво збільшити доходи, взяти іпотеку або переїхати туди, де житло дешевше. Саме такі сім’ї роками залишаються у місцях тимчасового проживання.

Адресний підхід до виплат також має слабкі місця. Людина може формально перевищувати граничний дохід, але після оплати квартири, комунальних послуг і ліків залишитися без грошей на базові потреби.

Яку допомогу пропонує держава

ВПО можуть отримувати щомісячну допомогу на проживання: 2 тис. грн для дорослого та 3 тис. грн для дитини або людини з інвалідністю. Проте виплати залежать від доходу, складу сім’ї, працездатності та майнового стану. Цих коштів недостатньо, щоб покрити оренду житла навіть у невеликому місті.

Окремо діє субсидія для родин ВПО, які витрачають на оренду понад 20% доходу. Її розмір визначають індивідуально. Головний бар’єр – необхідність офіційного договору. Значна частина власників здає квартири неофіційно і не хоче підписувати документи, тому переселенці не можуть скористатися допомогою.

Родини, чиє житло пошкоджене або зруйноване, можуть отримати компенсацію за програмою "єВідновлення". Понад 50 тис. сімей уже отримали житлові сертифікати, а понад 29 тис. придбали нові оселі. Проте програма не охоплює всіх. Труднощі виникають у людей, чиє майно розташоване на окупованій території, не внесене до реєстрів або не може бути обстежене.

Для частини ВПО з окупованих територій передбачені житлові ваучери номіналом 2 млн грн. Поки що вони доступні лише учасникам бойових дій та людям з інвалідністю внаслідок війни. Більшість цивільних переселенців, які втратили доступ до своїх осель, такої підтримки не мають.

В Україні також запустили пілотний проєкт муніципального орендного житла. Квартири мають залишатися у власності громад і здаватися за цінами, нижчими за ринкові. Але наразі проєкт охоплює лише кілька громад і не відповідає масштабу потреб.