“Вона була нашим сонечком”: “Шелтер” дізнався подробиці про загиблу в ДТП на Солом’янці виховательку та опитав юристів

Для батьків цього дитячого закладу вона була не просто нянею, а уважною людиною, яка могла обійняти й підтримати мам, стати близьким другом для маленьких вихованців. Діти просто душі не чаяли в Ірочці. І зараз їм важко зрозуміти, чому їхня Ірочка полетіла на небо і стала зірочкою, яку вони шукатимуть серед безлічі зірок у вечірньому небі.

"Шелтер" поговорив з тими, хто знав загиблу няню. А також дізнався думку юристів про те, що робити, щоб подібні трагедії не повторювалися.

Любила тепло обійматися при зустрічі

Того дня, 5 червня, 46-річна няня дитячого садка №350 опинилася в тому нещасливому підземному переході на Чоколівці в Солом’янському районі Києва, хоча і садок, і її будинок розташовані на іншому боці цього мікрорайону. Можливо, цього дня вона оформлювала документи в ЦНАПі, оскільки її єдиний 25-річний син має проблеми зі здоров’ям.

Збереглася фотографія, зроблена кілька років тому, де Ірина стоїть на сходинках злощасного переходу – молода й красива, у сукні в горошок. Зараз це фото виглядає ніби передвісник трагедії.

10 червня рідні, колеги, батьки дітей і друзі попрощалися з Іриною Лазарєвою.

"Зовсім нещодавно, 29 травня, у неї був день народження, їй виповнилося 46 років. Ми вітали її, дарували букети. А тепер купуємо квіти на її похорон", – з гіркотою розповідає "Шелтеру" мама однієї з її вихованок Наталія.

Для багатьох Ірина була тією людиною, яка зустрічала дітей з усмішкою, допомагала їм звикати до садка, вкладала спати, гралася, виводила на майданчик і просто була поруч.

За її словами, Ірина була дуже турботливою не лише з дітьми, а й з батьками.

"Вона могла і мене пожаліти, і втішити, і обійняти. Любила тепло обійматися при зустрічі. Бувало, приходиш вранці, поспішаєш на роботу, обстріл, ще щось, а вона усміхається: "Привіт, усе добре". Не знаю, як їй це вдавалося, але так було завжди", – згадує мама вихованки.

Наталія згадує, як одного разу вони з чоловіком сильно затрималися на роботі.

"Був лютий, у нас був захід, який ми організовували, я пізно зрозуміла, що вже не встигаю вчасно забрати доньку із садка. Телефоную Ірині, пояснюю ситуацію. Вона каже, що не може забрати доньку й піти з нею, оскільки правила садка це забороняють, а от посидіти з нею і дочекатися мене вона може. Садок уже зачинився, залишилися Ірина, наша донька і сторож. Я бігла до таксі в босоніжках по снігу, мені здавалося, що ситуація просто жахлива, мені було соромно. Але Ірина мене заспокоїла, сказала, що вони чудово провели час, і додому ми йшли вже разом", – розповідає Наталія.

"Тепер ми можемо подивитися на небо і поговорити з нею"

Інша мама, Ярослава, говорить про Ірину зі сльозами. Її донька була дуже прив’язана до няні.

"Це була людина як сонечко в похмурому небі. Найсвітліше і найдобріше, що було у нас у садку, – це була наша няня, наше все", – говорить Ярослава.

Вона розповідає, що її донька з перших днів у садку потягнулася саме до Ірини. Дівчинка часто була поруч з нею, допомагала, бігала за нею, називала її "моя Іра".

"Коли Іри не було – вона хворіла або була у відпустці, донька одразу запитувала: "А де моя Іра?" І всім було зрозуміло, про кого вона говорить", – згадує мама.

(1/2)

Ірина пам’ятала про дітей не лише у звичайні дні. Вона могла привітати дитину з днем народження, подарувати маленький браслетик чи каблучку, просто порадувати без приводу.

Найважче зараз, зізнаються мами, – пояснити дітям, чому Ірина більше не приходить у садок.

"Донька досі запитує, чому Іри немає в садку: "Може, подзвонимо їй? Запитаємо, коли вона буде?" Я кажу, що тепер в Іри немає телефону. Що тепер ми можемо подивитися на небо і поговорити з нею", – розповідає Ярослава.

Ірина не любила багато розповідати про себе. Більшість розмов у садку були про дітей: що вони їли, як спали, як минув день.

При цьому ті, хто знав Ірину ближче, кажуть: вона дуже багато сил віддавала не лише роботі, а й своєму єдиному сину. Йому зараз 25 років, на жаль, молодий чоловік має інвалідність.

Ірина завжди усміхалася, була привітною, однак часто в її очах читалася втома. Але вона ніколи не подавала вигляду, що їй важко. Навіть зустрівши батьків чи дітей на вулиці, завжди обіймала їх, розпитувала, як справи.

Bolt визнав, що винуватець смертельної аварії виконував замовлення таксі

Стало відомо, що обвинувачений у смертельній аварії з чотирма жертвами 49-річний водій Павло Плешивцев працював таксистом у компанії Bolt. Там підтвердили, що він виконував замовлення компанії й віз пасажирку.

Під постом у соціальній мережі Threads компанія зазначила, що "команда приголомшена цією трагедією так само, як і суспільство". І додали, що назавжди заблокували акаунт водія після того, як стало відомо про ДТП.

Також у компанії стверджують, що після трагедії переглянули внутрішні процедури реагування й назавжди обмежили доступ до платформи для тих водіїв, щодо яких надійшли щонайменше дві скарги на перевищення швидкості або небезпечну манеру водіння.

Після смертельного ДТП на Чоколівському бульварі, де автомобіль Mercedes вилетів із проїжджої частини й в’їхав у підземний пішохідний перехід, знову постало питання: чи достатньо в Україні лише штрафів для водіїв, які системно порушують правила дорожнього руху.

"Одним тиском на водіїв проблему не вирішити"

Юристи, з якими поговорив "Шелтер", вважають: простого підвищення штрафів недостатньо. Але в оцінці того, які заходи можуть бути ефективними, їхні позиції відрізняються.

Адвокат у справах ДТП Вадим Володарський вважає, що посилення санкцій саме по собі майже не працює. За його словами, порушник зазвичай виходить з того, що саме з ним нічого не станеться: його не зупинять, не оштрафують, він не потрапить у ДТП.

На думку адвоката, головна проблема глибша – в Україні немає об’єктивної статистики причин аварійності. Він вважає, що частину ДТП правоохоронці автоматично записують у категорію аварій через швидкість, хоча насправді причини можуть бути іншими: порушення правил пішоходами, велосипедистами, іншими водіями, спірні дії слідства або неправильна кваліфікація обставин ДТП.

Він також звертає увагу на дорожню інфраструктуру. У випадку з ДТП на Солом’янці, на його думку, питання мають бути й до організації самої ділянки дороги.

Юрист вважає, що боротьба з аварійністю має бути комплексною: розслідування ДТП, об’єктивна статистика, аналіз дорожньої інфраструктури, робота з пішоходами й велосипедистами, а не лише посилення відповідальності для водіїв.

"Якщо водій системно порушує, його потрібно відправляти на перескладання іспитів"

Адвокат Андрій Вареник, своєю чергою, вважає, що просте підвищення штрафів також може не дати суттєвого ефекту. На його думку, більш дієвим заходом може стати тимчасове призупинення дії водійського посвідчення або обов’язкове перескладання іспитів для тих, хто за певний період скоїв кілька однотипних порушень, наприклад систематично перевищував швидкість.

За його словами, неможливість керувати автомобілем часто впливає на водіїв сильніше, ніж штраф. Гроші, навіть якщо сума відчутна, багато хто сприймає як неприємність, яку можна пережити. А от втрата права керування на тривалий строк стає більш серйозним стримувальним фактором.

При цьому Вареник визнає: є водії, які продовжують їздити навіть після позбавлення права на керування автомобілем. У таких випадках, на його думку, відповідальність за їзду без прав можна було б посилити.

Говорячи про досвід інших країн, адвокат зазначає, що там дисципліна водіїв формувалася не за один рік. За його словами, у деяких країнах штрафи за будь-які порушення – від неправильного паркування до перевищення швидкості – самі по собі дуже високі, і саме системність покарань поступово змінює поведінку водіїв.