“Вона залишилася з ним”: у Милі після пожежі з пансіонату для престарілих зникло подружжя, яке прожило разом півстоліття

"Мама зателефонувала і сказала, що у них був вибух"

Після трагедії у селі Мила на Київщині рідні продовжують шукати 77-річних Василя та Ольгу Високос. Подружжя перебувало у приватному пансіонаті для літніх людей "Добрий дім", який опинився практично в епіцентрі пожежі та детонації боєприпасів.

28 серпня після російського удару у Милі зайнялися складські приміщення, після чого почалася детонація боєприпасів. За останніми оприлюдненими даними, загинули 38 людей, більшість із них – мешканці пансіонату для літніх людей та людей з інвалідністю. Ще четверо людей вважалися зниклими безвісти.

Серед тих, чию долю рідні намагаються встановити, – Василь та Ольга Високос.

Син подружжя, Олександр, зараз служить у ЗСУ в іншій області, там же знаходиться і його дружина Наталія. Невістка подружжя Високос розповіла "Шелтеру", що востаннє спілкувалася зі свекрухою ввечері 28 серпня – приблизно о 20:20. Тоді пролунав перший вибух – "шахед" вдарив по складу "Чистої води".

Ольга сама зателефонувала невістці, аби запитати, чи все гаразд у них.

"Вона була трохи під дією заспокійливих препаратів і, напевно, не зовсім розуміла, що відбувається. Вона зателефонувала і сказала, що у них там стався вибух. Я запитала: "Всі живі, здорові? Що ви робите?" Вона сказала, що дивляться телевізор, тато, наш дідусь, уже спав. Тобто начебто все було нормально. Ми з чоловіком заспокоїлися, що все добре", – згадує Наталія.

Як говорить Наталія, за роки повномасштабної війни вибухи, на жаль, стали частиною життя українців. До того ж сім’я родом із Чернігова, який пережив тяжкі російські обстріли.

У Милі живе сестра чоловіка Наталії – Олександра. Того вечора жінка також повідомляла, що вибух був, але ситуація начебто контрольована. Все це сталося між першим та другим вибухами, які сталися з розривом у 20 хвилин. А вже за п'ять хвилин після другого вибуху пролунав ще один потужний вибух і піднявся в небо вогняний "гриб". І почалася страшна детонація.

Лише наступного ранку, коли Наталія почала читати новини та телефонувати родичам, стало зрозуміло, що сталася катастрофа.

Спочатку родині сказали, що їх начебто евакуювали

Сестра чоловіка Наталії поїхала до пансіонату. Однак потрапити на територію вже було неможливо – там працювали рятувальники.

За словами Наталії, спочатку від працівників ДСНС родина отримала інформацію, яка дала надію: нібито кількох людей вдалося евакуювати, і прізвище Високос начебто фігурувало серед врятованих.

"Я трохи заспокоїлася. Але минає година, дві, три – жодної інформації. Я зателефонувала директорці пансіонату Марині. Вона сказала, що теж нічого не знає, передала дані соціальним службам, лікарням. Пізніше їй начебто дали списки з лікарень, але там було лише п’ять людей, і наших прізвищ серед них не було", – розповідає "Шелтеру" Наталія.

Тоді жінка почала телефонувати всюди, куди теоретично могли доправити врятованих мешканців пансіонату. Але і там подружжя не було.

Ольга могла вийти, але вирішила залишитися разом з чоловіком

Згодом Наталії вдалося додзвонитися безпосередньо до пансіонату. Телефон підняла медсестра, якій самій вдалося вибратися з будівлі разом із кількома підопічними. Саме від неї родина почула те, що зараз не дає їм спокою.

Василь після перенесеного інсульту був практично лежачим і самостійно залишити будівлю не міг. Ольга ходити могла. Проте, за словами медсестри, вона вирішила не залишати чоловіка.

"Я запитала: "Наші є?" Вона сказала, що дідусь сам вийти не міг. А бабуся сказала, що залишиться з дідусем, не захотіла виходити", – говорить Наталія.

Для родини рішення жінки залишитися поруч із чоловіком не стало чимось незрозумілим. Василь та Ольга прожили разом 49 років. Майже пів століття вони були разом – і в критичний момент вона також не пішла без нього.

"Сім’я назавжди", – говорить Наталія.

Обдзвонили лікарні та пансіонати

Попри все, родичі продовжують сподіватися, що Василя й Ольгу міг хтось урятувати. До того ж, з'явилася інформація, що в пансіонаті не можуть дорахуватися двох людей. Тут жили не тільки люди похилого віку, але ще психічно не здорові люді. Під час пожежі в паніці навіть хтось вистрибував у вікна. Через два дні в сусідньому лісі знайшли двох мешканців пансіонату, вони сховалися там.

До того ж, телефон Ольги досі працює, йдуть дзвінки, але ніхто не бере трубку.

Наталія обдзвонила лікарні у Бучі, Ірпені та Боярці. Після того як сім’я опублікувала оголошення про розшук у соцмережах, люди почали надсилати телефони інших пансіонатів у навколишніх селах – жінка телефонувала і туди.

З’являлася інформація, що частину людей могли доправити до Жулян – Наталія перевірила й цей напрямок.

"Я вже всі лікарні по два-три рази обдзвонила. Чоловік зі свого боку теж підключився. Таких людей нікуди не привозили. Тобто їх немає ні у списках живих, ні у списках мертвих", – каже жінка.

Рятувальна операція у Милі була надзвичайно складною. Через постійну детонацію боєприпасів до згорілого пансіонату тривалий час було небезпечно навіть наближатися. За даними Дмитрівської сільради, у закладі перебували приблизно 48 людей. Частину мешканців вдалося врятувати та розмістити в інших місцях.

Саме тому родина Високосів і досі залишає для себе хоча б маленьку можливість того, що подружжя могло опинитися серед урятованих, але інформація про це загубилася у перші години хаосу.

Згодом із сім’єю зв’язався слідчий. Родичів попросили здати зразки ДНК для проведення експертизи. Тепер вони чекають на результати.

"Ми очікуємо. Більше жодної інформації немає. Але надія помирає останньою. А раптом хтось прийшов? А раптом винесли? А раптом ще щось сталося? Хочеться вірити", – говорить "Шелтеру" Наталія.

Переїхали до пансіонату лише у травні

Василь та Ольга родом з Чернігова. До пенсії Василь працював на одному з чернігівських заводів. Ольга протягом життя працювала бухгалтеркою та економісткою.

На пенсії обоє вже не працювали. Василь любив займатися городом – у сім’ї була дача.

Останніми роками здоров’я обох погіршилося. Василь переніс інсульт, після якого мав серйозні проблеми з пересуванням. Ольга також мала хронічні захворювання й потребувала нагляду.

Поки син із Наталією жили поруч у Чернігові, вони самі могли контролювати стан батьків, стежити за ліками та допомагати їм.

Але чоловік Наталії – військовослужбовець. Коли його перевели до іншої області України, постійно доглядати за батьками сім’я вже не могла. Тому у травні Василя та Ольгу поселили до пансіонату в Милі. Вибір був не випадковим – поруч жила донька подружжя, яка могла їх відвідувати.

За словами Наталії, під час візитів у родини не виникало претензій до ставлення персоналу.

"Було чистенько, доглянуто. Персонал – привітливий, і санітарка, і медсестра. Ліки, які ми купували і які призначав лікар, давали. Прибирали, прали. До цього претензій не було. Єдине, харчування було слабеньким", – розповідає вона.

Про те, що через дорогу від пансіонату розташовані склади, де зберігалися боєприпаси, родина, за словами Наталії, не знала.

"Ми взагалі нічого про ці склади не знали. Якби знали, напевно, щось би робили. Зараз війна, і ми розуміємо, скільки в Україні вже було вибухів на таких складах", – говорить вона.

Після трагедії слідство перевіряє, зокрема, законність розміщення та зберігання боєприпасів у Милі, наявність необхідних дозволів, а також дії посадових осіб, які ухвалювали відповідні рішення.

Минуло кілька днів після останньої розмови з Ольгою. Родина вже перевірила практично всі місця, куди могли доправити літнє подружжя. Тепер залишилося чекати результатів експертизи.

Але поки немає остаточної відповіді, рідні продовжують сподіватися.

"Чекаємо самі, як на диво. Чекаємо на диво", – говорить Наталія.