Федорову та Зеленському час зідзвонитися

Ми звикли до того, що нам не вистачає захисту від балістичних ракет, вухо киянина намагається розрізнити збиття від влучання, і коли здається, що ракету збито, почуття задоволення змішується з уже звичною вдячністю, але й прикрістю на адресу партнерів: відсипали, значить, від своїх щедрот жменю протиракет. Але балістика – це відносно рідко, дорого і здебільшого вночі, а реактивні дрони з недавніх пір – багато, відносно дешево і протягом усієї доби. Збивати їх у високій пропорції поки не виходить, і проблеми видно неозброєним оком, і постійно чутно.

Звернув на цю проблему увагу і Ерік Шмідт, колишній голова Google, засновник оборонної компанії, яка виробляє БПЛА Hornet, що вносять найважливіший внесок у наші мідлстрайки. Він у серпні побував в Україні і поділився своїми тривогами в колонці для The Washington Post. Українці, пише видатний підприємець, так само вирізняються своєю інноваційністю в розробках і гнучкістю в прийнятті рішень, але Росія перетискує за рахунок масштабування своїх рішень. Мало знайти прекрасне технічне рішення – важливі ресурсні можливості перетворити його на тисячі готових до застосування виробів. Хороший дрон кращий за чудовий, якщо їх можна виробити значно більше.

Україна, вважає Шмідт, може протистояти набагато потужнішій промисловій машині Росії, коли з отримувача окремих партій західної зброї перетвориться на частину західного оборонно-промислового комплексу, що ресурсно переважає російський. Спільний пошук рішень, спільне виробництво та його нарощування до необхідних масштабів – ось шлях до успіху: "Переможе той, хто зуміє швидше за суперника винаходити нове і потім швидше масштабувати його". І для Заходу це питання не благодійності, а здатності вести сучасну війну. Україна своєю мужністю і стійкістю виграла для Заходу час, тепер цей час необхідно перетворити на промислову і військову перевагу.

Не можна сказати, що це одкровення. У напрямку військово-технічної та оборонної інтеграції України і Заходу рух розпочався давно. Ось тільки зараз необхідність прискорити цей рух набула наочної невідкладності у вигляді різко зрослої інтенсивності ракетно-дронових атак, що не знаходять належної протидії. Шмідт недарма пише, що подібну тривогу ситуація в Україні викликала в нього на початку вторгнення. Фактор часу, завжди вкрай важливий у війні, заграв особливим чином.

Одночасно з виходом тексту Еріка Шмідта стало відомо, що зі своєї поїздки до США повернувся Михайло Федоров, з іменем якого пов'язували, а багато хто й досі пов'язує оцю взаємну інтеграцію передових західних компаній з українським оборонним сектором. Ексміністр оборони повідомив у короткому відео, що оборонний фонд і аналітичний центр, які він запускає, знайдуть необхідні рішення, щоб працювати у війні з росіянами на випередження: "Сподіваюся, це додасть надії тим, хто її не втрачав, і поверне тим, хто почав її втрачати. Все точно буде добре".

Кількома днями до цього Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання, що в нього з Федоровим, заявив: "Чесно кажучи, давно його не бачив і не чув. Знаю, що він був десь за кордоном. Він, як кажуть, не телефонує і не пише".

Зрозуміло, що у цих двох не найпростіші стосунки після гучної операції зі звільненням, взаємні образи тим пекучіші, чим більші самолюбство й амбіції, а цього в обох із надлишком. Ось тільки щоб додати надії тим, хто її не втрачав, і повернути тим, хто почав втрачати, – засунули б хлопці свої образи подалі і зателефонували один одному. Це краще за красиві слова і пози засвідчило б, що їх у першу чергу хвилює Україна.

Тим часом у Росії стурбовані новиною про те, що Nebius, компанія Аркадія Воложа, колишнього співзасновника і гендиректора Yandex, оголосила про стратегічне партнерство з оборонною компанією Алекса Карпа Palantir, тією самою, що вклалася у федоровський фонд. Зокрема, пишуть про те, що у Nebius є проєкт Antioch, який зайнятий створенням віртуальних середовищ, в яких можна масово навчати і тестувати розумні бойові системи до виходу "в залізо". Піонери передових технологій шкурно зацікавлені в тому, щоб переграти Кремль у військовій справі, і допомога російських інженерів, які вважали за краще, щоб їхні мізки витекли подалі від божевільної батьківщини, дуже стане в пригоді. Важливо, щоб українські інженери не опинилися в цій гонці збоку припіку.