Рік тому, 15 серпня 2025 року, на Алясці відбулася зустріч, за якою одні спостерігали з надією, інші з тривогою, багато хто з огидою.

Коли аналітики намагаються сконструювати ситуацію, яка б задовольнила Путіна і схилила його до припинення війни, називають дві основні речі: Захід визнає в російському диктаторі не просто рівного, а лідера з особливими запитами, які мають бути задоволені; серед цих запитів – показове приниження України в підсумкових угодах про припинення вогню.

Пів місяця після звільнення Михайла Федорова буде відзначено подією, давно в Україні не баченою: пройде марш протесту від пам'ятника Шевченку по Хрещатику до площі Івана Франка.

Завтра мине десять днів від моменту відставки Михайла Федорова, а ситуація залишається підвішеною. Чи то його нікуди не можуть приткнути, чи то він не може приткнутися, причому і він хоче, і його нібито хочуть, але ніяк не складається.

У суспільній реакції на звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони проявилося раптове усвідомлення цінності цієї постаті для країни.

Помітно зрослий збиток від українських ударів по російській нафтогазовій інфраструктурі та напівблокада Криму жодним чином не підштовхнули Кремль до переговорів про припинення бойових дій.

"Плани партії – плани народу!" – таким було розхоже радянське гасло. Ніхто навіть не вдумувався в його зміст, воно було просто частиною похмурих ландшафтів чи інтер'єрів 70–80-х.

На п'ятому році великої війни Україна активно взялася знущатися над ключовими кремлівськими "скрєпами". Вона діставалася до них і раніше, але навесні – на початку літа 2026 року тролінг набув системного й зухвало дерзкого характеру.

Дивні справи відбуваються нині в Росії.

Яких тільки жінок-політиків не претендувало на звання "залізної леді"! В Україні теж є відома дама, яка здобула відповідну славу на початку 2000-х в уряді Ющенка