Шелтер
Шелтер

Надзвичайний час – нестандартні рішення: ким насправді треба призначити Федорова

Леонід Швець
Леонід Швець

журналіст

Надзвичайний час – нестандартні рішення: ким насправді треба призначити Федорова

Думки

У суспільній реакції на звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони проявилося раптове усвідомлення цінності цієї постаті для країни.

Не те щоб раніше його не помічали – не помітити було неможливо, цифровізація в її найрізноманітніших формах торкнулася кожного, – але ставлення було здебільшого від нейтрального до спокійно позитивного. Це, до речі, саме по собі було окремою заслугою цифровізатора іменем держави – створити звичку до своєї роботи як невід'ємного елементу середовища існування, наче рівне негучне гудіння трансформатора. Кому спаде на думку захоплюватися трансформатором? Так, це Україна, тут весь час щось із державних сервісів переводять в інтернет-середовище, створюють і доповнюють корисні застосунки, за всім цим так чи інакше маячить Федоров і його люди, звична справа.

Він був незмінною даністю в команді Зеленського й весь час напоготові, причому серед кандидатів на найвищі позиції – від голови Офісу президента до прем'єрської посади: притаманна йому системність підходу дозволяла бачити у Федорові лідерський потенціал у різних іпостасях. Але водночас залишався головним айтішником країни – звання, не затверджене жодними офіційними паперами. У західній традиції вживають термін "czar" стосовно людей, які займають домінуючу позицію в стратегічній або кризовій сфері. Федоров і був таким неформальним, "тихим" царем технологічних інновацій.

Після того, як він очолив Міністерство оборони, з січня до початку червня позитивна оцінка діяльності Михайла Федорова суттєво зросла: з 38% до 50%. Завдяки зайняттю однієї з ключових під час війни позицій він став помітнішим, а дедалі наочніші результати застосування дронів пов'язувалися так чи інакше з його ім'ям і зміцнювали репутацію важливого інноватора. Попри всі проблеми, пов'язані з новою посадою, ніщо, здавалося, не загрожує подальшим Мішиним вправам із застосування інноваційних підходів у державному управлінні. Знов-таки, серед потенційних наступників Свириденко звично лунало його прізвище.

Новина про звільнення вдарила як грім із ясного неба. Не те щоб про конфлікт із Сирським не було відомо, але зняти проблему разом із Федоровим, залишивши його без впливового місця в уряді, було рівнозначно раптовій зупинці роботи того самого трансформатора, яка призводить до ступору: а як тепер без нього? Звісно, це посилене занепокоєнням через можливу втрату технологічної переваги, яку Україна стала помітно набирати у війні. На місці постаті, що звично закривала стратегічно важливий, безпосередньо зав'язаний на майбутнє країни напрямок, утворилася пролом, від якої стало не по собі. Гостре усвідомлення незамінної цінності Федорова накрило багатьох.

Справедливості заради, і Зеленський, і Сирський зробили заяви про те, що Федорову має бути знайдено місце в "команді України", та й він сам відмовився від привабливої пропозиції Алекса Карпа, який дізнався про його відставку, перейти на роботу в корпорацію Palantir: вдома потрібніший. Від пропозиції перейти в радники президента Михайло відмовився: без апаратної ваги ця позиція не має для нього сенсу.

У Федорова можна забрати всі офіційні посади, але ось це здобуте послідовною, невтомною працею звання провідного українського інноватора й головного контактера з Кремнієвою долиною відібрати неможливо. Що робити владі, яка не хоче втрачати його безцінний ресурс і унікальну компетентність? Та просто треба зробити його царем.

Сам термін "czar" уперше заграв нинішніми барвами у 1918 році, коли Вудро Вільсон під час війни призначив Бернарда Баруха головою Військово-промислового комітету для екстреної мобілізації американської економіки. Вжиті тим заходи на основі отриманих надзвичайних повноважень дали видимий результат, за що фінансист отримав від преси звання "царя американської індустрії", з відтінком схвалення та поваги. Пізніше практика призначення "царів" набула розвитку, і, наприклад, за Ніксона "енергетичним царем" було призначено Вільяма Саймона, перед яким було поставлено завдання вивести економіку Штатів із паливної кризи 1973 року, з чим він чудово впорався.

Спроби приткнути Михайла Федорова в усталені державні структури приречені на виникнення нових конфліктів, які відбирають не безмежні сили й дорогоцінний час у всіх сторін, включно з тими, хто намагається їх помирити. Зробіть його "царем", об'єднавши нарешті неформальну лідерську позицію з реальними повноваженнями у сфері впровадження інноваційних технологій в усіх державних сферах, і насамперед – в оборонній, і Україна лише виграє. Цар-то справжній.

Надзвичайний час – нестандартні рішення. Цілком у дусі Федорова. І жодної візантійщини.