Колись жадібно й радісно проковтнутий одним шматком Крим став тепер Росії поперек горла

Яскраво зайшов президентський указ, що дозволяє Путіну провести парад Перемоги на Красній площі. Найважливіше з певного часу офіційне свято Росії одразу якось здулося, а свідомо закладений зв'язок колишніх, "дідівських" перемог з нинішніми військовими досягненнями бумерангом вдарив по пропагандистах: похвалитися перед дідами нічим. Красна площа під потенційним контролем українських дронів – так собі ілюстрація військової могутності.

Історія з військовим приниженням у дещо іншій формі повторилася вже в "північній столиці", коли БПЛА показово обробили Пітерський НПЗ і Кронштадт прямо перед міжнародним економічним форумом, де мав виступати сам цар. Потім Зеленський оприлюднив відкритого листа із закликом до переговорів, в якому відкрито нагрубив йому, а після очікуваної відмови дрони знову прилетіли до Ленінградської області.

Чудово, навмисно не придумаєш, вийшло з літаючою кришкою від нафтового резервуара на Московському нафтопереробному заводі в той час, як Путін розпускав хвоста перед країнами "глобального Півдня" на саміті АСЕАН у Казані. Краще за будь-які слова про стан справ у "надійного економічного партнера", "глобального енергетичного лідера" та перспективи його горезвісного розвороту на схід.

А потім Зеленський відтоптався по вічному стовпу російського наративу про нерозривну слов'янську єдність, поставивши ультиматум Олександру Лукашенку прибрати ретранслятори для російських дронів. І той змушений був підкоритися: всім уже зрозуміло, що Україна слів на вітер не кидає, а "друг Вольодзя" не допоможе.

Усе, що відбувається, взагалі нагадує ситуацію в школі, коли вчителька, домагаючись потрібного педагогічного ефекту шляхом залучення колективу, каже: "Діти, подивіться на Вову!" – щоб Вова під поглядами однокласників зрозумів, що виглядає дурнем. Кремлівський Вова не лише виглядає – він є повним моральним виродком і вбивцею, тут жодних додаткових доказів не потрібно, але тепер ще й лузером, і ось на це Україна зараз звертає загальну увагу. Колишнього, фартового Путіна більше не існує. І кримська ситуація показує це найяскравішим чином.

Крим мав стати й на деякий час став найвидатнішою перлиною в царській короні, символом могутності Росії, її повернення до світової вищої ліги після розпаду СРСР. Анексія 2014 року демонструвала, що Кремль більше не підкоряється чужим правилам – він диктує свої, і ніхто не може його зупинити. Недарма тоді пішло в хід гасло "Росія повертає своє", яке не лише спекулювало на відшкодуванні нібито колись завданої образи та позбавлення, а й позиціонувало нову Росію, сповнену енергії й готовності прогнути решту світу під себе. Підзвітному населенню це страшенно сподобалося, породивши горезвісну кримську ейфорію й поховавши незадоволення путінським правлінням, що починало було підніматися.

Водночас, як здавалося, був випробуваний вірний рецепт разового скидання негативу й оновлення легітимності. Коли кримський консенсус помітно розсмоктався й стала згущуватися атмосфера застою, операцію вирішено було повторити вже в масштабах усієї України, виходячи на рівень воістину історичної грандіозності. Крим буквально заманив вождя до "СВО". Йому не могло спасти на думку, що все піде за зовсім іншим сценарієм. Замість очікуваного політичного омолодження стався суїцид. Як у казці про Коника-горбунка: "Цар велів себе роздягнути, двічі перехрестився, бух у казан – і там зварився". Тільки на відміну від казки, варіння зайняло кілька років, притуплюючи усвідомлення того, до чого йде процес. У царя усвідомлення не настало й досі. Як він нещодавно заявив, "у ході СВО ми прийдемо, куди потрібно". Вельми символічно, що ситуація в Криму та навколо Криму нині наочно показує, куди вони прийдуть у результаті авантюри, що розпочалася з Криму.

Анітрохи не забуваючи про попередню важливу роботу з поромною переправою та Кримським мостом, зазначимо, що до систематичних дій зі створення противнику нерозв'язних логістичних проблем у Криму Україна приступила лише місяць тому, наприкінці травня, коли з'явилися в необхідній кількості та необхідної якості засоби для впливу на приазовський сухопутний транспортний коридор. Результат вражає. Очевидно, що ці зусилля наростатимуть, і психологічний ефект, у чомусь більш нищівний, ніж від зброї, лише зростатиме.

Варто нагадати, що саме в Криму, у Феодосії, 2016 року тодішній прем'єр Дмитро Медведєв виголосив знамените: "Грошей немає, але ви тримайтеся! Всього доброго, гарного настрою та здоров'я!" – у відповідь на скаргу місцевої пенсіонерки на те, що не вистачає коштів на життя. Десять років по тому питання, як далі жити на півострові, що "повернувся в рідну гавань", стоїть уже не лише перед пенсіонерами. І відповіді в російської влади на нього немає. Колись жадібно й радісно проковтнутий одним шматком Крим став тепер Росії поперек горла. Подарунок, здавалося, долі обернувся її злою насмішкою.

Даремно вони тоді почали.