Путін іде назустріч найбільшому розчаруванню в житті

Без приниження противника, який ще й наважився чинити такий запеклий опір, перемога для нього не буде перемогою. Водночас це було б і приниженням Заходу, що виявився нездатним протистояти кремлівським хотєлкам. За це можна все віддати. Наскільки він близький до досягнення цих цілей – судіть самі.

Україна прагне створити ситуацію, коли Путін був би змушений припинити війну через незадовільні для нього обставини. Що саме і коли він вважатиме такими обставинами – ніхто не знає. Насправді, Росія давно загнала себе в глибоку дупу, з якої зовсім незрозуміло, як і скільки часу вибиратися, навіть якщо війна припиниться завтра, а завтра вона не припиниться, і шлях туди ж, у нові глибини, продовжиться, мабуть, з прискоренням. З цієї, "пораженської" точки зору зупинити політ у прірву слід було ще позавчора, але цар надзвичайно захопився грою в солдатики, його за вуха від неї не відтягнути. Ось-ось, переконав він себе і продовжує переконувати інших, Україна здригнеться і посиплеться, треба тільки додати ударів і штурмового м'яса. Дефіцит у нас протибалістичних засобів наче нашіптує йому на вухо: "Продовжуй, продовжуй!"

Важчого за 2026 рік у путінській Росії не було, але відмовитися від заповітних цілей, до яких, йому здається, рукою подати, неможливо, тим паче що підзвітне населення не подає ознак наростаючого невдоволення. Втома від безглуздо затягнутої "СВО" – так, фіксується, але кому страшні втомлені? Путін завжди зі зневагою ставився до широких народних мас, а до своїх – передусім, і треба сказати, вони давали для цього підстави. Українці весь час випадали з цієї картини соціального порядку, створеної мізерною уявою чекіста, ставлячи перед Кремлем весь час якісь нерозв'язні завдання, як це було в 2004-му, 2014-му і безперервно з 2022-го. Зараз, улітку 2026 року, під регулярно прилітаючими ракетами і з перспективою чергової важкої зими, якоїсь зміни настроїв в Україні, яка б надихала "визволителів", не спостерігається.

Свіже опитування КМІС (кінець липня-початок серпня) показало, що 61% українців готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Це помітне зростання порівняно з квітнем, коли таких відповідей було 48%. У Києві, який повною мірою відчув на собі ракетні обстріли, зростання з 61% до 69%. У квітні, можливо, існувала більша невизначеність щодо подальшого перебігу війни, що створювало очікування якнайшвидшого її припинення і, відповідно, наближало горизонт терпіння. Зараз лише 16% вважають, що війна завершиться восени-взимку 2026 року, 15% – у першій половині 2027-го, основна частина, 45%, – у другій половині 2027 року або пізніше. Ілюзії в частини людей розвіялися: якщо в квітні говорили про готовність потерпіти до півроку 29%, то тепер – 20%, різниця перейшла до "довготерпеливих".

На цьому етапі війна особливо наочно демонструє постійну перевагу засобів нападу над засобами захисту. Вони розвиваються швидше, коштують, як правило, дешевше і застосовуються гнучкіше, ніж засоби захисту, тому дозволяють боротися за ініціативу і стратегічну перевагу. І Росія, і Україна завдаватимуть удари частіше і потужніше в прагненні цю перевагу захопити, відбивати удари буде так само дуже складно. Технології рулять і неодмінно в результаті чергового виснажливого відрізку війни виведуть на користь тих, кому більше треба і за ким сильніші та винахідливіші партнери. І це точно не росіяни. На них чекає чергове розчарування – найбільше з усіх коли-небудь пережитих.