Образити Трампа може кожен

Американські військовослужбовці постелили червону доріжку перед Володимиром Путіним, Трамп урочисто вийшов зустрічати гостя, вони по-дружньому поплескали один одного по плечу, поусміхалися, попозували на тлі величезного напису "Аляска-2025" і в лімузині американського президента вирушили на переговори. Ніхто б не здивувався, якби після такого дійства Трамп цілком здав би на догоду Путіну і Україну, і союзників по НАТО, яке йому так не полюбилося.

І він таки щось здав. За місяць до саміту в Анкориджі, 14 липня, глава Білого дому дав Кремлю 50 днів на те, щоб той припинив вогонь і сів за стіл переговорів з Україною, інакше посиплються санкції. 22 липня знову прозвучав 50-денний ультиматум. Було не дуже зрозуміло, з якої дати відлічувати – як і раніше з 14-го, чи вже з 22-го. Трамп ще кілька разів повторював погрози, але після Аляски вимогу припинення вогню як базової умови переходу до переговорів було знято, а Москва досі при кожній нагоді нагадує, що американський президент відступив від "духу Анкориджа", від якихось своїх обіцянок, наявність яких нині у Вашингтоні вперто заперечують.

Водночас за весь цей час лише в жовтні минулого року, 17 місяців тому, єдиний раз США запровадили санкції проти Росії – вони стосувалися компаній "Роснафта" та "Лукойл". Сенатори-демократи Елізабет Воррен і Крістофер Кунс зараз якраз цікавляться у Білого дому, чим викликана така довга пауза: "Якщо адміністрація зупинила регулярні санкції заради переговорів про мир, а ці переговори кілька місяців тому зайшли в глухий кут, чому вона не повернулася до систематичного й частого запровадження обмежень, щоб відновити важелі впливу на справедливий мир в Україні?"

Після проміжних виборів у Конгресу з'являться додаткові можливості ставити запитання Трампу та його людям. А за рік, що минув після зустрічі в Анкориджі, для нинішньої адміністрації змінилося багато.

Наочно валитися все почало в лютому, коли Верховний суд визнав незаконними тарифи на імпорт, запроваджені президентом у квітні 2025 року в рамках тотальної торговельної війни з усім світом. Геніальне економічне рішення, покликане стрясти з решти планети шалені гроші до американської скарбниці, виправити за їхній рахунок торговельний дефіцит, відновити виробничу могутність Америки і навіть виплатити кожному американцю чек на дві тисячі доларів. Жодних шалених грошей там і близько не виявилося, але й ті, що надійшли до бюджету, зараз доводиться повертати постраждалим компаніям. Тема "Трамп – економічний чарівник" закрилася.

Щоправда, тут же, в лютому, відкрилася тема "Трамп – могутній воїном": на тлі екзальтації після успішного викрадення венесуельського диктатора Мадуро Біньяміну Нетаньягу виявилося нескладно вмовити президента США продемонструвати надефективність американських збройних сил у воістину історичних масштабах і пліч-о-пліч з Ізраїлем покінчити раз і назавжди з режимом чорних мулл в Ірані. На Близькому Сході після цього настали б мир і злагода, та святиться ім'я Дональда у віках! Заради такої перспективи легко пожертвували темою "Трамп – видатний миротворець", та й вона і так не злітала, зокрема через незговірливість Путіна. Нобелівська премія миру мигнула по небосхилу буйних фантазій пацієнта і зникла.

З "Трампом – воїном" вийшло, здається, ще гірше, ніж з "економічним чарівником". За всіма параметрами нібито завдавши Ірану нищівної військової поразки, Дональд Трамп примудряється вчисту програвати йому політичні результати війни, що ніяк не бажає закінчуватися і є вкрай непопулярною, а супутній удар по американській економіці через зростання цін на пальне остаточно ховає перспективу проміжних виборів у листопаді для Республіканської партії. Рівень схвалення Трампа зараз на рекордно низьких показниках за всі роки вимірювання популярності американських президентів.

Коли 45-й президент приступав до обов'язків як 47-й, і прихильники, й опоненти казали, що нудно точно не буде. Але ось минуло яких-то півтора року, і вже нудно. Від Трампа ніхто нічого більше не чекає. Він перестав постійно шокувати, натомість помітно дратує і втомлює. Якщо при своїй більшості в нижній палаті й Сенаті, при готових за його вказівкою танцювати чечітку Мін'юсті, ФБР і купі інших федеральних органів, при надконсервативному Верховному Суді він не може ніде й ні в чому показати переконливого результату, втрачає будь-який сенс вислуховувати його дедалі багатослівніші й незв'язніші промови та читати нескінченні пости в Truth Social, де він з ранку до вечора, а то й глибокої ночі починає й закінчує війни, звеличуючи себе за успіхи в картинках, намальованих штучним інтелектом. Соромне видовище.

Нещодавно Апеляційний суд США буквально плюнув у його тонку девелоперську душу, заблокувавши будівництво бального залу на місці Східного крила в Білому домі, вказавши, що президент не має повноважень перебудовувати резиденцію без схвалення Конгресу, як перед цим довелося збивати з фасаду ім'я Трампа, самовільно присвоєне Центру Кеннеді.

Про те, що президентство Трампа зазнає дострокового краху, виразно стало зрозуміло, коли спроба поєднати особистий ювілей, 80-річчя президента, з 250-річчям країни перетворилася в буквальному сенсі на цирк на галявині біля Білого дому – гладіаторські бої в клітці, що завершилися криком переможця про те, що дружина Барака Обами – "мужик". Явно на догоду замовнику. Кращого способу продемонструвати, що нинішній президент – "не мужик", не вигадаєш.

Нинішньому Трампу, на відміну від того, що павичем вишагував доріжкою на Алясці назустріч Путіну, більше не цікаво творити історію за океанами, адже все одно нічого не виходить. Може, це й на краще. Бо й справді не дано.