Слід не боятися факту, що війна України з РФ буде вічно

У форматі "вони з автоматами, а ми із Залізним куполом" можна воювати десятиліттями. У форматі "співвідношення втрат один до ста" – століттями.

Росія насправді дуже крихка, бо загалом після першої половини 2026 року усі бачать, що тилу у неї не існує. Радіус дії наших засобів ураження в 3000 км покриває понад 80% промислового потенціалу.

В той же час наш тил – це де-факто пул наших союзників. Який хоч і мінливий, але який навіть в найгіршому випадку (як з хвилями українофобії у Польщі чи зміни політичного курсу, як із США) все ж не перетворюється на ворога, а продовжує надавати допомогу.

Хтось сватає Китай на місце союзника РФ, але Китай для росіян – зовсім не те, що Європа і Північна Америка – для українців. По-перше, це нейтральна країна, а не союзник, Китай в страшному сні не уявляє себе спонсором РФ. Якраз вибір Китаю – це торгувати з РФ по ринкових цінах, чи, користуючись важким становищем Росії – задирати ціни вище ринкових тощо.

Так от, ми в найближчі десятки років навряд чи змінимо бачення Росії своєї історичної місії, яка нині полягає у знищенні України. Одержимість росіян ідеєю всіх нас убити не пройде швидко, бо це накопичувалося (і штучно, і природньо) протягом попередніх десятиліть. І Путін має рацію, що перестати грати у цю мобілізуючу гру просто так не можна.

Але можна змусити грати у цю гру так, як нам потрібно. Щоб ненависть ставала все менш дієвою, щоб ідея АКТИВНОГО знищення українців ставала все більш маргіналізованою, щоб у пріоритет вилазили інші теми – мігранти, нацменшини, релігійно-культірне протистояння, той же Китай.

Зруйнувати віру в реальність перемоги над Україною, змістити об’єкт ненависті, здійняти хвилю розчарування – цілком реальна задача. Війна росіян з українцями триватиме, цього ми найближчі роки не уникнемо, але ступінню небезпеки можна варіювати.

Джерело: телеграм-канал Ігоря Луценка