НАТО 3.0: Мільярди для України, задоволений Трамп, Альянс на військових рейках

Перед початком саміту в Анкарі дипломати та політики не стільки говорили про Росію та Україну, як про американського президента Дональда Трампа. Чи не зірве він зустріч? Чи не влаштує черговий публічний конфлікт із союзниками? Чи не поставить під сумнів статтю 5 Північноатлантичного договору? Саме від його настрою, як зазначили західні політики в розмовах з журналістами, значною мірою залежав успіх усього саміту.

Багато хто вже відкрито говорив про втому від постійної непередбачуваності американського президента: дискусії навколо оборонних витрат, критика й образи в сторону союзників, і повернення до одних і тих самих претензій нагадували "заїжджену платівку".

Перші години саміту лише посилили це враження. Трамп знову повертався до теми Гренландії, різко висловлювався щодо окремих союзників через недостатні витрати на оборону та критикував їхню позицію щодо Ірану.

Саміт, який мав продемонструвати єдність Альянсу, міг перетворитися на чергову демонстрацію трансатлантичних суперечностей.  Але сталося майже протилежне. Виходячи із закритої зустрічі лідерів Трамп заявив: "У цій кімнаті було дуже багато взаємної підтримки. Просто величезна". А ще підтвердив те, чого найбільше чекали європейські союзники, що він підтримує 5-ту статтю НАТО. Саме цей контраст і став головною характеристикою саміту в Анкарі. Він почався із взаємної недовіри, а завершився демонстрацією єдності.

Не про членство, а про війну

Не стало несподіванкою те, що Україна запрошення до НАТО так і не отримала. Проте президент Володимир Зеленський знову нагадав, що саме членство України стало б найефективнішою гарантією безпеки не лише для українців, а й для всієї Європи. Він також підкреслив, що українська армія сьогодні володіє унікальним бойовим досвідом сучасної війни, якого не має жодна інша країна Альянсу.

Однак позиція НАТО залишилася незмінною, члени Альянсу повторювали, що Україна отримає запрошення, коли всі союзники досягнуть консенсусу і будуть виконані необхідні умови. Головна причина обережності полягає не у спроможностях України, а в тому, що її вступ під час активної війни означав би поширення гарантій статті 5 Північноатлантичного договору на державу, яка вже веде війну з ядерною Росією.

Але тут виникає головний парадокс. Україна, яка не є членом НАТО, вже формує те, яким стане НАТО майбутнього. За інформацією "Шелтера", британські військові, які погодилися говорити на умовах анонімності, розповідають, що зараз під час військових навчань, використовуються українські тактики ведення сучасної війни: від застосування безпілотників і боротьби з ними до організації оборони, розвідки та роботи малих підрозділів.

Більше того, за словами одного зі співрозмовників видання, вже цієї осені на масштабних навчаннях НАТО в Німеччині українські бойові військові мають виступати інструкторами для військовослужбовців країн Альянсу. Тобто складається безпрецедентна ситуація: країну, яку НАТО поки що не готове прийняти до своїх лав, використовують як головне джерело бойового досвіду для підготовки власних армій.

Та повертаючись до результатів саміту, головним практичним рішенням стало зобов'язання союзників виділити €70 млрд військової допомоги Україні у 2026 році, а також підтримувати щонайменше аналогічний рівень фінансування у наступному році. Фактично йдеться про потенційні €140 млрд протягом двох років. Важливо зазначити, що більшу частину цієї допомоги фінансуватимуть саме європейські союзники та Канада, а не США.

Ще одним важливим сигналом стала заява Трампа про готовність дозволити Україні виробництво систем Patriot. Якщо рішення буде реалізоване, це стане одним із найважливіших кроків до посилення української протиповітряної оборони у довгостроковій перспективі. Водночас сам Трамп визнав, що американські запаси Patriot залишаються обмеженими, а попит значно перевищує можливості виробництва.

Головна проблема Заходу

Проте головним результатом Анкари стала навіть не допомога Україні. Вперше за багато років центральною темою НАТО стали не військові операції, а оборонна промисловість.

Понад $50 млрд нових оборонних контрактів, нові виробничі лінії, розширення виробництва далекобійного озброєння, інвестиції у безпілотні системи, модернізація логістики. Таким чином Альянс продовжує посилювати воєнну економіку.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зазначив, що темпи та обсяги зараз недостатні і мають бути збільшенні. 

"Ми повинні виробляти більше. Ми просто виробляємо недостатньо”, – сказав він.

Та західні аналітики звертають увагу на те, що навіть якщо Європа сьогодні виділить сотні мільярдів євро, перетворити ці кошти на ракети, артилерію, системи ППО та виробничі потужності швидко не вийде, на це потрібні роки. Тому головна критика, яка звучала після саміту, стосувалася не браку політичної волі, а втрати часу.

Росія веде повномасштабну війну вже п'ятий рік, а загалом війна проти України триває понад чотирнадцять років. І лише зараз НАТО системно перебудовує оборонну промисловість, запускає багаторічні контракти та починає ліквідовувати бар'єри між національними виробниками зброї.

Урбан Іварсон, відставний офіцер збройних сил Швеції і колишній співробітник Міноборони пояснює "Шелтеру", що Європі може знадобитися 5-10 років, щоб повністю відновити свої оборонні спроможності. Якщо США погодяться нести основний тягар військової підтримки України, цей термін, можливо, вдасться скоротити до 2-3 років.

Росія – головна проблема

Попри всі дискусії навколо Дональда Трампа, оборонних бюджетів і майбутнього України в НАТО, головним адресатом саміту була Росія. У підсумковій декларації союзники назвали її "довгостроковою загрозою євроатлантичній безпеці", а Марк Рютте після завершення зустрічі наголосив, що "Росія залишається найбільшою і безпосередньою загрозою для Альянсу". За його словами, саме російська агресія, а також уроки війни в Україні змушують НАТО переглядати підходи до стримування, збільшувати оборонні бюджети і нарощувати виробництво озброєнь.

Показово, що навіть після телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Путіним риторика саміту щодо Росії не пом'якшилася. Навпаки, західні лідери дедалі частіше говорять не про завершення війни дипломатичними жестами, а про необхідність підготуватися до тривалого протистояння. На саміті нарешті звучало менше декларацій, а конкретики щодо темпів виробництва ракет, систем ППО, безпілотників і здатністю європейських країн швидше переозброюватися. Саме тому рішення про рух до 5% ВВП на оборону, багаторічні контракти та масштабні інвестиції в оборонну промисловість стали не менш важливими, ніж політичні заяви.

Саміт в Анкарі навряд чи увійде в історію як саміт великих політичних проривів. Україна не отримала запрошення до НАТО, не пролунало й рішень, здатних, на жаль, миттєво змінити ситуацію на фронті. Але він став точкою, коли Захід одностайно визнав, що війна з Росією – довгострокова реальність.

Головний виклик тепер полягає не лише у здатності ухвалювати політичні рішення, а й у тому, чи зможуть демократії виробляти зброю швидше, ніж авторитарні режими. Саме цим, а не кількістю гучних заяв, і вимірюватиметься справжній успіх НАТО 3.0.