“Драпатий бачить широке поле для реформи у війську”. Інтерв’ю “Шелтера” з Юрієм “Ахіллесом” Федоренком

"Шелтер" поспілкувався з командиром 429-ї окремої бригади безпілотних систем "Ахіллес" у складі Сил безпілотних систем Збройних сил України Юрієм Федоренком про кадрову політику Михайла Драпатого, проблеми мобілізації, зарплати військових якість поповнення та головні загрози України утримувати фронт найближчі 6-12 місяців. 

– 22 серпня виповнився місяць, як Михайло Драпатий очолює ЗСУ. Зрозуміло, що оцінювати результат за місяць зарано, але чи бачите ви вже напрямок змін, який він задає? Що для вас як бойового командира в його перших рішеннях є найбільш показовим?

– Якщо коротко окреслити шлях Михайла Васильовича, важливо зазначити, за весь час бойових дій: і як офіцер, і як генерал на всіх посадах, зокрема й нині на посаді головнокомандувача, він дотримується основного принципу: збереження головного капіталу війська, тобто людей.

Генерал Драпатий – це генерал сучасної генерації і майбутнього українського війська. Тому що, окрім основного принципу збереження головного капіталу – людей, – він бачить величезне, широке поле для реформи, яка має відбутися в українському війську.

І ось, що робиться зараз і на чому зосереджений пріоритет. Перша складова: рівномірний розподіл мобілізаційного капіталу. Якщо раніше пріоритетно комплектувалися одні військові формування, а інші недоотримували людей, то зараз ця ситуація суттєво змінюється. Почали комплектуватися бригади, які раніше перебували поза фокусом уваги.

Друга складова: впроваджується система розподілу людей: мобілізованих, примусово мобілізованих, тих, хто повертається із СЗЧ, на конкретні посади. Тобто підвищується рівень самого рекрутингу, щоб кожен відповідно до своїх знань і можливостей обіймав у війську посаду, яка буде для нього максимально прийнятною з погляду результативності роботи.

Якщо ви до рекрутингу були газоелектрозварником, то у війську працюватимете газоелектрозварником. Такі фахівці також потрібні у військах для забезпечення виконання бойових завдань.

– Тобто ми говоримо про покращення та нові підходи до мобілізаційних процесів?

– Так. Результати цього ми побачимо в майбутньому. Це складне питання, яке неможливо вирішити за декілька днів. Але якщо ми сіємо ці рішення сьогодні, то необхідні результати пожинатимемо за пів року.

Йдеться про те, щоб зменшувати кількість випадків примусової мобілізації завдяки створенню передумов для добровільного залучення людей до Сил оборони. Що більше людей ми залучаємо добровільно, то менше виникає необхідності робити це примусово. Зараз докладаються титанічні зусилля, щоб вийти саме на такий формат роботи.

Наступна складова – це розподіл засобів (озброєння та військово-технічні ресурси – ред.). Якщо раніше засоби розподілялися між певними військовими формуваннями, то станом на сьогодні, по-перше, актуалізована потреба: скільки саме нам потрібно цих засобів у конкретний момент часу? Друга складова: як і куди ці засоби потрібно розподіляти централізовано.

Цим займається не лише головком – це спільна робота з Міноборони. Я розраховую, що після призначення нового міністра оборони, яке відбулося на днях, ця робота буде виведена на найвищий рівень.

Тому зараз у нас ситуація, коли є синергія та взаєморозуміння між головкомом і міністром оборони. Новий міністр оборони був топовим українським військовим, таких генералів теж небагато, зараз він є цивільним міністром оборони, але до речі, дуже добре розуміє проблеми та хвороби війська.

– Що стосується управління особовим складом?

– Ми можемо говорити про повернення певної соціальної справедливості. Ви можете побачити за кадровими призначеннями, що відповідно до політики, яку сповідує головком, на посади призначаються не зручні, а дієві та прогресивні професіонали.

Це дуже важливо. Ними дуже складно керувати. Дієвими та прогресивними взагалі складно керувати: вони думають, мають власну позицію, точку зорі і так далі. Але лише так з’являється результат, лише так відбувається прогрес.

Ну і, звісно, це можливість соціального ліфту через військо. У випадку генерала Драпатого не потрібно мати якихось зв’язків або людину, яка замовить за вас слівце. Достатньо бути дієвим солдатом, сержантом чи офіцером, добре виконувати свою роботу і ви можете претендувати на вищу посаду та брати на себе більшу відповідальність. Це дуже важливо.

– Драпатий окремо говорить про розвиток корпусної системи та більшу автономію корпусів. Наскільки це важливо для ЗСУ?

– Збільшення автономності корпусів дуже важливе. Як ви знаєте, зараз відбуваються певні організаційні заходи для того, щоб корпуси стали міцнішими та посилили свою роль на лінії бойового зіткнення.

Далі зменшення кількості маневрів. Коли, умовно кажучи, військове формування вилучають з одного корпусу, передають до іншого, а звідти ще до іншого, виникає постійна каша. Уже зараз ці процеси стабілізуються, щоб кожен корпус виконував визначене завдання з мінімальною кількістю приданих підрозділів.

І це все єдиний ланцюжок. Коли всі комплектуються пріоритетно, за визначеним принципом, нам не доводиться постійно доукомплектовувати та перепідпорядковувати підрозділи. Коли все це динамічно розвивається, ситуація стабілізується.

– Водночас є думка, що в кадрових питаннях у Драпатого не повністю розв’язані руки, адже останнє слово за президентом, і у нього немає такого карт-бланшу в кадрових питаннях, який мав Сирський. Наскільки він самостійний у призначеннях і формуванні своєї команди?

– Я б з іншим це пов'язав. Наприклад, певний офіцер упродовж певного часу воює на конкретній посаді. Ми ж не можемо довіряти чуткам про те, ефективний він чи неефективний. Ми маємо спиратися винятково на жорсткі факти.

Щоб отримати факти й зрозуміти, чи ефективний цей офіцер, чи добросовісно він виконує завдання та чи потребує заміни, потрібен час.

Ми ж не оцінюємо так: "Нормально, борода доглянута, виглядає добре – нехай воює". Або навпаки: "Надто добре виглядає – отже, напевно, не воює, давайте поміняємо". Так це не працює. То чи можливо швидко провести у такому величезному організмі, як Сили оборони, раціональний, справедливий, фаховий та експертний перегляд всіх командних посад. Ні.

Тому є напрямки ключові, на яких кадрові зміни відбулися вже. Зайшла та команда, яка вміє працювати, в тому числі на топові позиції. На всіх інших рівнях ви бачитимете поетапні та системні кадрові зміни там, де вони справді потрібні. Зокрема, можуть бути й гучні кадрові рішення.

Не завжди, коли про когось розповідають гучно, це відповідає реальному змісту. Це може бути медіапривід, а за здобутками можуть стояти зовсім інші люди. Це я умовно кажу.

І це ще один принцип – справедливість. Не буде прийняте імпульсивне рішення: "Шановний, ви не віддаєте військове вітання, ви більше не на посаді". Такого не можливо у випадку Драпатого.

А що стосується карт-бланшу: а хто з експертів у нашій країні може знати істину? Якщо це питання обговорюється на Ставці верховного головнокомандувача, яка проходить у таємному режимі? Отже, або хтось зі Ставки говорить зайвого і передає інформацію експертам, у чому я дуже сумніваюся, бо це люди які пройшли перевірки або все це просто гіпотези.

– Президент Зеленський анонсував зміни в підходах до мобілізації, сказав, що вона має бути "більш людяною". Це допоможе прибрати випадки, коли людей з вулиці пакують у буси? І є соціальна напруга і незадоволення діями ТЦК з боку громадян.

– Вам моя відповідь не сподобається. Перше, за яким принципом діють центри територіальної комплектації? Існує загальний військовий обов’язок під час ведення активних бойових дій. Відповідно, за яких обставин людина може не підлягати мобілізації? Перше, людина непридатна до проходження військової служби за станом здоров’я.

Друге, людина не є військовозобов’язаною. Наприклад, зараз це стосується жінок, за винятком окремих категорій. Наприклад, медпрацівниці є військовозобов’язаними.

Далі люди, які мають відтермінування (бронь) у зв’язку з роботою на підприємствах військово-промислового комплексу або об’єктах критичної інфраструктури, щоб усе це продовжувало працювати. Потенційно ці люди можуть бути демобілізовані у майбутньому. Ще є категорії – багатодітний батько і вік, який не дозволяє служити. Все.

Закон говорить, що всі ці категорії мають поновлювати свої дані. Тобто прийти, стати на військовий облік і подати документи, які підтверджують, що ви маєте відстрочку від проходження військової служби, не є військовозобов’язаним або маєте інший визначений законом статус.

У всіх інших випадках ви повинні прийти і стати на облік.  Якщо ви цього не зробили, то не виконали відповідну норму закону під час ведення великої війни. Що відбувається далі? Військова служба правопорядку, представники територіальних центрів комплектування та Національна поліція в межах своїх повноважень перевіряють документи громадян України. Під час воєнного стану громадяни повинні мати при собі паспорт і військово-облікові документи. Перевіряється, чи виконала людина вимоги закону.

Якщо у вас є оформлена відстрочка, ви показуєте відповідний документ, вам кажуть: "Добрий день, усе є. До побачення".

Коли людина не має законних підстав для відстрочки й ухиляється від військової служби, вона наражає на небезпеку військовослужбовця. Через це військовослужбовець, який зараз виконує бойове завдання, не може піти у відпустку, в зв'язку з некомплектом військ, не може відновити своє здоров’я, не може побачити своїх дітей і сім’ю. Це теж їх законе право. То відповідно держава вживає систему примусу.

Якщо протидіють цьому у силовий спосіб, б’ють працівників Національної поліції, територіального центру комплектування та інших представників держави, вони мають право захищати своє життя і здоров’я. Тому такий формат у нинішніх умовах, на жаль, є невіддільною частиною національної системи ведення війни.

Якщо ми говоримо про рекрутинг, слухайте, мені здається, що рекрутинг запропонував все можливе, і навіть визначені терміни військової служби та можливість звільнення. Для того, щоб люди не боялися йти до війська, підписували контракти й мали гарантовані соціальні гарантії та забезпечення. Але тут питання ще й у тому, щоб достукатися до свідомості військовозобов’язаних і переконати їх виконувати свій обов’язок.

– Я говорю саме про ті випадки, коли ми бачимо перевищення обов'язків представників ТЦК, в інтернеті ширяться безліч жорстоких відео, люди обурені цим.

– Чому тема ТЦК так сильно грає? Ви пам’ятаєте, коли в соціальних мережах почалося найбільше розхитування теми несправедливості ТЦК, корупції тощо? Це сталося після того, як Росія не могла здобути необхідних результатів на полі бою. Вона розуміла, що територіальні центри комплектування виконують завдання з комплектування війська. Тому росіяни спробували вразити цю систему.

Підніміть історію за відповідний період і подивіться, скільки ударів було завдано шахедами, ракетами, зокрема балістичними, по територіальних центрах комплектування. Тобто Росія вирішила вибити ту ланку, яка забезпечує комплектування Сил оборони, а значить їхню стійкість. Далі понеслося в інформаційному просторі.

На це накладається інше питання: чи є корупція у ТЦК? Звісно, є. Але немає такої галузі, де не знайшлися б люди, схильні до корупційних ризиків.

Саме тому існують правоохоронна система та антикорупційні органи. Якби корупції взагалі не існувало в житті держав, і не лише України, не було б потреби у спеціалізованих органах.

Питання в іншому: як саме це підсвітити та показати. Якщо ви дасте завдання і скажете: "А тепер по всій Україні знімайте, скільки сутичок відбувається на автобусних зупинках між громадянами через десятки різних причин: хтось не поступився місцем чи чергою, хтось вилаявся, стояв із пляшкою пива, мав неприємний запах, гучно розмовляв телефоном або затримував інших". А потім порахуєте кількість таких конфліктів по всій Україні – їх будуть тисячі.

Додайте до цього те, що відбувається всередині держави: люди конфліктують між собою, соціальне напруження перебуває на найвищому рівні тощо.

Точно так само і з ТЦК. Надійшло завдання з Москви: "Розхитуйте цю історію". Росіяни розуміють, що українці люблять свободу. І нашу силу, саме любов до свободи, вони почали перетворювати на слабкість. А наші громадяни самі продовжили розганяти цю тему. Ну і плюс, звісно, сама система не ідеальна. Про корупційні ризики я вже сказав.

– Я говорю про конкретні зафіксовані випадки смертей і побиття людей у ТЦК, незаконного утримання та перевищення повноважень. Саме такі ситуації значною мірою сформували вкрай негативне ставлення суспільства до ТЦК. Як, на вашу думку, держава має реагувати на ці випадки та відновлювати довіру до системи мобілізації?

– Якщо ви візьмете статистику, скільки людей зараз перебуває в українських в’язницях за перевищення меж самооборони, за нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості або вбивство інших громадян?

Ви побачите, що випадки за участю представників територіальних центрів комплектування становлять навіть не 0,1% з точки зору випадків. Питання полягає у висвітленні. Перевищення (прав з боку ТЦК – ред.) є неприпустимим. Але щодо кожної окремої ситуації має бути рішення суду. Тоді людина визнається винною або невинною, а не на підставі відео у соцмережах.

Дивіться, так можна звинуватити будь-кого. Інформацію можна показати й подати по-різному. В умовах кровопролитної війни не може бути абсолютної справедливості та абсолютно ідеальної системи тим паче в інструментах примусу. Але чи можна сказати, що це повальне явище порівняно з іншими сферами то ні.

– Ви також сказали, що зараз багато бригад комплектуються значно краще. Тобто такого дефіциту людей, як раніше, вже немає?

– Я сказав, що відбувся перерозподіл, але певний дефіцит усе одно є і буде зберігатися. Ми надто довго воюємо. Вийти із цієї ситуації ми зможемо лише тоді, коли повернемо в стрій тих, хто самовільно залишили військову частину і коли розберемося з бронюванням, чому саме така кількість заброньована.

Це дасть змогу доукомплектувати наявні підрозділи. Водночас важливе бережливе ставлення до особового складу, зі збереженням ефективності виконання бойових завдань. Тоді наявного мобілізаційного ресурсу вистачить надовго.

– Ви називали серед умов добровільної мобілізації конкурентне грошове забезпечення і соціальні гарантії. Скільки сьогодні реально має отримувати військовослужбовець, який безпосередньо воює, щоб служба була конкурентною і держава могла залучати достатню кількість людей?

– Питання доволі складне. Є більш ризиковані професії, менш ризиковані, або взагалі неризиковані з великою зарплатою, по-різному, як у цивільному житті. Служба у війську – це робота з надзвичайно високим ризиком для життя. Тому існує певна градація виплат. Ті військовослужбовці, які займаються забезпеченням – отримують одну зарплату, хто безпосередньо виконує бойові завдання – іншу.

Я не знаю, яким грошовим еквівалентом можна оцінити подвиг, який робить український піхотинець, штурмовик, артилерист на лінії бойового зіткнення. Немає такої цифри, якою це можна було б оцінити.

Ми можемо говорити лише про те, що 30 000 гривень отримує людина, яка забезпечує роботу війська, – це надзвичайно мало і неконкурентно.

Але дивіться, щоб снаряд потрапив у гармату, яка вистрілить по противнику на полі бою, хтось має забрати цей снаряд з-за кордону, привезти його, розвантажити на складі, поставити на облік, перевірити чи не бракована партія, оформити всі необхідні документи, щоб нічого ніде не зникло.

Потім його потрібно знову завантажити, доставити в район виконання бойових завдань, розвантажити, привезти безпосередньо до гармати і лише після цього відбувається постріл. Усі цих людей ми взагалі не цінуємо? Коли немає логістики ведення війни стає неможливим.

Що стосується бойових доплат, то тут діє складна система. По мірі пошуку додаткового фінансового ресурсу виплати потрібно переглядати. Абсолютно точно має відбутися перерахунок грошового забезпечення в бік збільшення. Я вважаю, що зарплати військовослужбовців потрібно підвищувати. Але, на жаль, ми можемо заплатити рівно стільки, скільки нам дозволяють державний бюджет і надходження до цього бюджету.

– Що сьогодні найбільше визначає боєздатність підрозділу: отримання необхідної кількості мобілізованих чи залучення людей із належною підготовкою та мотивацією? Наскільки серйозною зараз є проблема якості поповнення, яке приходить безпосередньо на фронт?

– Щоб сьогодні говорити про високу якість підготовки поповнення, Україна мала від початку своєї незалежності жити за ізраїльським сценарієм. Коли кожна людина у призовному віці проходить підготовку та військову службу.

Я зараз говорю не про Ізраїль як державу, а про його систему побудови війська. Чому там діє саме така система?

Наприклад, Сполучені Штати можуть дозволити собі контрактну армію, без потреби мобілізаційного резерву, бо у них немає по суходолу противника.

Чому в Ізраїлі всі мають бути підготовленими? Тому що там дуже цінують своїх людей. Вони розуміють, що лише підготовлена людина може вижити в бою, захистити свою родину, дім, вулицю, місто, селище та країну загалом тільки підготовленим.

Я веду до того, що коли ми говоримо про якість з точки зору підготовки особового складу, то якби ми від початку незалежності України жили за принципом, за яким живе Ізраїль, то могли б зараз говорити про надзвичайно підготовлений кадровий потенціал.

Але сьогодні ми вимушені базово готувати людей безпосередньо перед тим, як вони починають виконувати завдання. І почуйте мене: підготовка солдатів, сержантів, офіцерів, старших офіцерів і навіть генералів не припиняється ні на один день.

Поки ми воюємо, ми всі постійно вчимося. Вчимося одне в одного, у наших партнерів зокрема в питаннях побудови системи управління, а також на історичних прикладах, які отримали у спадок, різними народами, які воювали.

Ми чітко усвідомлюємо, що маємо бути дисциплінованими та сильними, маємо навчати та зберігати особовий склад, тому що люди – це наш головний капітал.

У майбутньому, коли ми вистоїмо в цій війні, Україна має перейти до системи постійної підготовки населення і війська за ізраїльським сценарієм. Тому що загроза з боку Росії не зникне ніколи. Протистояння з Росією триватиме стільки, скільки одночасно існуватимуть українська та російська держави. Просто це протистояння матиме різні фази: гаряча, холодна. Саме тому підготовка населення і війська має стати системою, у якій братиме участь уся держава.

– Якщо подивитися на наступні 6-12 місяців, що сьогодні становить найбільшу загрозу для здатності України утримувати фронт? Це нестача людей, дефіцит озброєння, технологічна адаптація Росії чи проблеми військового управління?

– Росія хоче знищити українську державність, щоб Україна перестала існувати на мапі світу, і знищити носіїв цієї державності – основний капітал будь-якої держави, тобто людей. Їхні погляди на ведення бойових дій на цей час залишаються незмінними. Вони не збираються завершувати та відповзати. 

Що стосується протидії їм, то все, що ви перерахували – це комплекс заходів, які визначають, наскільки ефективно воюють Сили оборони. Попри те, що ми менші за розмірами та фінансово-економічними спроможностями, ми тримаємо лінію бойового зіткнення, тримаємо наше небо, знищуємо величезну кількість противника, руйнуємо його плани об міцні лави українського солдата.

Тому, напевно, всі кризи, про які йдеться, дуже перебільшені й гіперболізовані противником, який намагається дестабілізувати ситуацію.

Щодо основних загроз, то я б сказав, що в зимовий період головна небезпека – це балістичні ракети та реактивні шахеди. Противник це, на жаль, знає. Чи можна з цим боротися? Так, але для цього мають активніше долучитися партнери, зокрема, своєчасно передавати ракети для систем Patriot, які зберігають життя і здоров’я насамперед цивільних людей.

Це, зокрема, технології, які дають нам змогу збивати реактивні шахеди, а також технології, що дозволяють завдавати прицільних ударів по пускових установках, з яких Російська Федерація запускає балістичні ракети та реактивні шахеди зі своєї території.

Наші партнери мають усвідомити, що таким чином вони не лише захищають життя та здоров’я цивільних українців, а й відстоюють інтереси власних держав, щоб війна не поширилася далі.

Якщо війна перетне кордони країн Балтії чи Польщі, цілком очевидно, що їм так чи інакше доведеться воювати. Відповідно до ст. 4 Північноатлантичного договору, країни НАТО проводитимуть консультації та будуть змушені реагувати. Це означає, що вже їхні солдати вступатимуть у бій і гинутимуть.

Щоб цього не допустити, необхідно допомагати Україні до того моменту, поки ми не сформуємо передумови, за яких Росія буде змушена відступити та припинити активну фазу бойових дій.

– Ми якраз писали матеріал на цю тему, і багато експертів говорили про те, що Росія робить ставку на невиконання НАТО четвертої чи п’ятої статті. Також, що росіяни робитимуть усе, щоб члени НАТО сперечалися між собою, умовно кажучи, перегризли один одному горлянки і не дали спільної відповіді. Ми вже бачили провокації, на які країни НАТО відповіли "занепокоєнням".

– Противник щупає градус. Але якщо публічно ми не побачили якоїсь жорсткої реакції, це не означає, що не відбулося перегрупування або переміщення військ. З відкритих джерел ми знаємо, що перекидання військ НАТО до певних кордонів уже відбулося. Не завжди те, що ми чуємо та бачимо, відповідає дійсності.

Я вам скажу більше: якщо ви уважно вчитаєтеся, то в документах Північноатлантичного альянсу йдеться не виключно про активну фазу воєнних дій. Туди включені й гібридні загрози.

Наприклад, у Нарві (місто в Естонії – ред. ) спалахує конфлікт під приводом захисту російськомовного населення. Таке може бути? Це також є підставою для застосування ст. 4 проведення консультацій, а також залучення збройних сил для блокування ситуації та недопущення поширення російської гадини.

Коли ми чуємо, що європейські країни не готові воювати, що їхнє молоде покоління саботує цей процес, треба розуміти, що їм ще не почало прилітати. Точка зору, коли в тебе все добре, а загроза залишається абстрактною і десь далеко, та коли ракета прилітає тобі на подвір’я, дуже різко змінюється.

Тому я б не був настільки песимістичним. Якби Росія була переконана, що Північноатлантичний альянс жодним чином не буде реагувати, повірте, країни Балтії вже мали б на своїй території російський континент.