46 поранених під час вибуху в Оленівці військових досі в російському полоні

Після вибуху в бараці Оленівської колонії 69 поранених українських військовополонених доправили до лікарень на окупованій території. Згодом 23 з них повернулися в Україну під час обмінів, тоді як ще 46 досі залишаються в Росії або на окупованих нею територіях.

Українська сторона зараховує цих військових до категорії важкопоранених і важкохворих та наполягає на їхньому першочерговому поверненні. Водночас родини мають обмежену інформацію про місця утримання та стан здоров’я своїх близьких. Часто нові відомості з’являються лише після обмінів, коли звільнені військові розповідають про людей, з якими перебували в одних камерах.

Чоловік Анастасії Гондюл потрапив у полон пораненим після оборони Маріуполя, а під час вибуху в Оленівці зазнав нових травм. За інформацією, яку родина отримала від колишніх полонених, уламок досі залишається в його хребті.

Звільнені військові також розповідали про так званий стоячий режим у російських місцях утримання. За їхніми словами, полоненим дозволяють сидіти переважно під час приймання їжі – тричі на день приблизно по 20 хвилин. Для людей з травмами хребта, кінцівок, набряками та ранами такі умови можуть додатково погіршувати стан здоров’я.

До полону оборонці Маріуполя потрапили після кількох місяців боїв в оточенні, нестачі води, їжі та медикаментів. Частина з них залишила "Азовсталь" з тяжкими пораненнями, після чого їх вивезли до місць утримання на окупованій території.

Вибух у бараці

Після завершення оборони Маріуполя частину українських військових вивезли до виправної колонії №120 біля окупованої Оленівки на Донеччині.

Незадовго до вибуху близько 200 полонених, переважно військовослужбовців "Азову", перевели з основної території колонії до окремої будівлі у промисловій зоні. Колишній цех переобладнали під барак і встановили в ньому двоярусні металеві ліжка.

Увечері 28 липня 2022 року поблизу колонії пролунав вибух, а згодом вибух стався безпосередньо в приміщенні, де перебували полонені. Після цього в бараці почалася пожежа.

За даними ООН, загинули щонайменше 50 українських військовополонених, ще 151 людина зазнала поранень. Українські правоохоронці ідентифікували 49 загиблих. Кілька тіл, переданих російською стороною, залишаються неідентифікованими.

Колишні полонені свідчили, що після вибуху охорона колонії не організувала своєчасної евакуації. Військові самостійно виносили з будівлі поранених і загиблих, а медики серед бранців намагалися надавати допомогу за відсутності необхідного обладнання та препаратів.

За версією українського слідства, через затримку евакуації та ненадання медичної допомоги загинули щонайменше дев’ятеро постраждалих.

Версію про удар HIMARS не підтвердили

Одразу після вибуху Міністерство оборони Росії заявило, що барак нібито обстріляли Збройні сили України з реактивної системи HIMARS. Однак ця версія не узгоджується з характером руйнувань будівлі.

Управління верховного комісара ООН з прав людини опитало понад 50 свідків і людей, які пережили вибух, а також проаналізувало доступні фотографії та відеозаписи. Фахівці звернули увагу на стан стін, даху, вікон і металевих ліжок, розміри пошкодженої ділянки та напрямок вибухової дії. На підставі цих даних в ООН дійшли висновку, що барак не був уражений ракетою HIMARS. Водночас встановити точний тип зброї та місце, звідки її могли застосувати, міжнародним експертам не вдалося.

Українські правоохоронці протягом розслідування перевіряли кілька можливих механізмів вибуху. Серед них були застосування ручного реактивного вогнемета "Шмель" з термобаричним зарядом, удар артилерійською системою або іншою високоточною зброєю, а також підрив вибухівки, заздалегідь закладеної всередині барака.

Версія про "Шмель" виникла через сильну пожежу всередині приміщення та ознаки впливу високої температури. Слідчі також враховували, що в тілах частини загиблих не виявили характерних уламків боєприпасів. Водночас свідки розповідали, що перед вибухом у самому бараці чули ще два вибухи неподалік. Один з колишніх полонених повідомляв про мідні фрагменти боєприпасу, інший – про уламок, схожий на частину керованого артилерійського снаряда "Краснополь". Через це окремо перевіряли версію артилерійського удару або застосування іншого високоточного боєприпасу з можливим термобаричним ефектом.

Ще одна версія передбачає, що вибухівку могли закласти безпосередньо в будівлі, ймовірно поблизу входу. На користь такого припущення, зокрема, розглядають свідчення вцілілих та перехоплені СБУ розмови російських військових, у яких ішлося про можливий підрив приміщення зсередини.

Станом на липень 2026 року українські слідчі вважають відпрацьованими та непідтвердженими дві версії – про причетність Збройних сил України та про використання реактивного вогнемета "Шмель". Більш імовірним правоохоронці називають застосування артилерійської системи або іншої високоточної зброї з можливим термобаричним ефектом.

Встановити точний механізм вибуху поки не вдалося через відсутність доступу до колонії. Російська сторона не допустила туди міжнародних спостерігачів, місце події. Тому висновки слідство формує на основі свідчень колишніх полонених, фото- і відеозаписів, супутникових знімків, експертиз повернутих тіл та інших доступних матеріалів.

Підозри керівникам колонії

27 липня 2024 року українські правоохоронці повідомили про підозру колишньому начальнику Оленівської колонії Сергію Євсюкову та його першому заступнику Дмитру Нейолову. Публічно про це оголосили 29 липня, у другі роковини масового вбивства військовополонених.

Їм інкримінують жорстоке поводження з військовополоненими, поєднане з умисним убивством і вчинене за попередньою змовою групою осіб. Дії підозрюваних кваліфікували за частиною 2 статті 28 та частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу України – порушення законів і звичаїв війни.

За версією слідства, після вибуху Євсюков і Нейолов продовжували фактично контролювати колонію. Попри велику кількість постраждалих, тяжкість їхніх поранень і прохання про допомогу, керівники установи не забезпечили достатньої кількості медикаментів та засобів для надання першої допомоги. Вони також зволікали з викликом медиків і вивезенням поранених до лікарень.

Поки тривало очікування, військовополонені самостійно виносили людей з барака. Медики, які також перебували в полоні, намагалися допомагати постраждалим без необхідного обладнання та препаратів. За даними правоохоронців, щонайменше 41 військовий загинув безпосередньо внаслідок вибуху, опіків та інших травм. Ще щонайменше дев’ятеро померли через зволікання з наданням медичної допомоги та евакуацією.

Прокуратура також повідомляла, що керівництво колонії діяло узгоджено з іншими, поки не встановленими особами, зокрема представниками російської Федеральної служби виконання покарань. Водночас підозри Євсюкову та Нейолову стосуються передусім їхніх рішень і бездіяльності після вибуху, а не організації самого підриву.

На момент оголошення підозр правоохоронці отримали свідчення 20 потерпілих і понад 30 свідків, провели 48 судово-медичних експертиз, опрацювали матеріали з відкритих джерел та інформацію українських розвідувальних і правоохоронних органів. За результатами молекулярно-генетичних експертиз встановили особи 48 загиблих. Ще одного військового ідентифікували за свідченнями людей, які перебували з ним у бараці.

Після наступних обмінів доказова база розширилася. Станом на липень 2026 року правоохоронці працювали зі свідченнями 49 звільнених військових, які перебували безпосередньо в "бараці 200", а також десятків інших колишніх полонених. Частина з них бачила вибух, інші виносили поранених, надавали їм допомогу або спостерігали за діями адміністрації колонії.

Показання очевидців можуть відрізнятися, оскільки вибух стався вночі, а кожен із військових бачив лише окрему частину подій. Щоб зіставити їхні розповіді, слідчі створюють тривимірну модель барака. На ній мають позначити розташування ліжок і полонених, імовірні осередки вибуху та пожежі, шляхи евакуації й місця, де перебували очевидці. Це повинно допомогти відновити послідовність подій і перевірити суперечності у свідченнях. Для реконструкції також використовують супутникові знімки та іншу інформацію, отриману від розвідки.

Сергія Євсюкова та Дмитра Нейолова окупаційна адміністрація усунула з посад у листопаді 2022 року. У грудні 2024 року автомобіль Євсюкова підірвали в центрі окупованого Донецька. Російські джерела повідомили про його загибель, і відтоді він вважається загиблим. Місцеперебування Нейолова публічно не встановлене: під час оголошення підозри СБУ заявляла, що він переховується на окупованій частині Донеччини.

Встановити весь ланцюг причетних заважає відсутність доступу до колонії та первинних речових доказів. Українські слідчі не можуть оглянути приміщення, провести експерименти на місці або вилучити залишки боєприпасу. Тому розслідування ґрунтується на свідченнях колишніх полонених, експертизах тіл, супутникових знімках, матеріалах розвідки та фото й відео, оприлюднених після вибуху.

Як формували списки полонених

Родини загиблих і поранених також намагаються встановити, як формували перелік військових, яких перевели до окремого барака.

За їхньою інформацією, у момент вибуху в будівлі могли перебувати 193 людини. Водночас у списку, який зібрала громадська організація "Спільнота Оленівки", бракує імен 12 військових.

Колишні полонені розповідали, що списки готували заздалегідь і кілька разів змінювали. Родини також отримали свідчення про одного з українських бранців, який міг передавати ці списки керівництву колонії.

Ця людина вже повернулася з полону. Її ім’я та позивний публічно не розголошують. Отримані відомості родини планують передати Службі безпеки України та Офісу генерального прокурора, щоб з’ясувати, чи перевіряло слідство ці свідчення.

Наразі роль цієї людини офіційно не встановлена. Інформація ґрунтується на свідченнях окремих колишніх полонених і потребує перевірки правоохоронців.

Встановлення обставин формування списків може допомогти з’ясувати, хто ухвалив рішення про переведення військових до окремого приміщення та з якою метою це було зроблено.

Родини продовжують збирати свідчення

Родичі загиблих і поранених мають статус потерпілих у кримінальних провадженнях. Паралельно вони самостійно спілкуються зі звільненими військовими, записують їхні свідчення та уточнюють списки людей, які перебували в бараці.

Після кожного обміну родини намагаються отримати нову інформацію про полонених і відновити перебіг подій у ніч вибуху.

З 2025 року 28 липня в Україні запроваджено День вшанування пам’яті захисників і захисниць, учасників добровольчих формувань та цивільних, які були страчені, закатовані або загинули в полоні. Дату встановили на згадку про масове вбивство українських військовополонених в Оленівці.

Російські суди над полоненими

Щонайменше щодо 38 військових, які перебували в бараці під час вибуху, в Росії вже винесли вироки або продовжують судові процеси.

Українських захисників звинувачують у "тероризмі", участі в нібито незаконному збройному формуванні та інших злочинах за російським законодавством. Частину справ розглядають у закритому режимі, через що повні відомості про обвинувачення та рішення судів недоступні.

Правозахисники наголошують, що участь військовополонених у бойових діях на боці своєї держави сама по собі не може бути підставою для кримінального переслідування. Їхній статус і права визначаються Женевськими конвенціями.

Родини полонених закликають українську владу та міжнародні організації окремо порушувати питання про повернення військових, які дістали поранення в Оленівці.

Події в Оленівці залишаються одним з найбільших нерозкритих злочинів проти українських військовополонених. Повне встановлення обставин залежатиме від доступу до місця події, повернення свідків, проведення експертиз і подальшого збору доказів.