“Метамфетамін виявився дуже ефективним бойовим наркотиком”. Інтерв’ю з німецькиим письменником Норманом Олером

Німецький письменник Норман Олер першим дослідив, як психоактивні речовини стали частиною нацистської системи. "Ми, історики, пропустили цю тему, бо не вживаємо наркотики", – так один з наставників письменника пояснив, чому його колеги десятиліттями не звертали уваги на це. Книга Нормана Олера "Наркотики Третього рейху" перекладена більше ніж 30 мовами, а нещодавно вийшла і українською. Автор приїхав в Україну не тільки презентувати цю книгу, а й збирати матеріал для нової – про роль психоактивних речовин в історії людства. "Шелтер" поговорив з ним про наркотики і війни.

– Ваша книга "Наркотики Третього рейху" – про те, як нацисти вживали психоактивні речовини під час Другої світової війни. Як ви взагалі натрапили на цю тему?

– Мій друг випадково знайшов пігулки метамфетаміну в старій аптекарській шафці в Берліні. Пігулки лежали там з часів Третього рейху, їм було десь 60 років. Він спробував їх, і виявилося, що вони все ще доволі потужні. Тож він розповів мені, що німці вживали метамфетаміни. Я не повірив. Але потім почав досліджувати архіви і зрозумів, що саме так і було.

– І тоді ви усвідомили, що з цього може вийти книга?

– Мене завжди цікавила німецька історія і історія фашизму. Я прагнув зрозуміти, як Німеччина дійшла до цього. Крім того, мене цікавили наркотики. Це поєднання нацизму і наркотиків було цікавим для мене.

– Що вас здивувало під час вашого дослідження для цієї книги?

– Очевидно, Гітлер був жахливою людиною – і саме такий його образ закріпився в Німеччині. Але ніхто не показував, що він також був наркоманом, вживав опіоїди, причому регулярно. Офіційна ідеологія нацизму проголошувала чистоту від наркотиків. І цікаво було дізнатися, що наркотики, насправді, були важливою частиною нацистської системи.

– Але що ця залежність говорить про Гітлера? Чи, на вашу думку, вона якось знімає з нього відповідальність за його вчинки?

– На мою думку, ні. Не хочу сказати, що він був позитивним персонажем до наркотиків і що саме вони зробили з нього монстра. Його расистські та фашистські погляди сформувались значно раніше. Він став наркозалежним уже наприкінці свого життя.

Історики наголошували, що після 1942-1943 років він все більше втрачав контакт з реальністю. Він ухвалював дуже дивні рішення. І жоден історик не знаходив причини, чому так було. Та якщо подивитись, що він вживав та в якій кількості, то можна пояснити, чому він дедалі більше переходив у світ фантазій. Особливо з опіоїдами, бо вони ніби відгороджують від реального світу та позбавляють будь-якої емпатії до інших людей. Це не виправдовує його, але, гадаю, краще пояснює, як він став абсолютно беземоційним монстром, який продовжував вбивати без будь-яких раціональних причин, бо ці вбивства не мали сенсу навіть для перемоги Німеччини у війні. Думаю, що це дає чіткіше уявлення про Гітлера, не применшуючи його особистої відповідальності за всі злочини.

– Ви розповідали, що ваші родичі опосередковано брали участь у злочинах нацизму. Як це вплинуло на вас?

– Ну, мої бабусі й дідусі не брали участі в русі опору. А кожен німець, який був частиною системи, частково відповідальний за геноцид, я вважаю. Найбільше причетним до Голокосту, можливо, був мій дід по материнській лінії, бо він працював на залізниці. Він бачив, як прямують на схід поїзди з євреями. Він не був активним учасником злочину, а лише стежив, щоб у Німеччині все працювало для того, аби можна було здійснювати геноцид. Геноцид чинить все суспільство, а не хтось один.

Мій другий дідусь служив у німецькій армії, коли вона атакувала Радянський Союз, і брав участь в окупації України, за що мені дуже шкода. Під час цієї подорожі Україною я намагався уявити, де він був і що тут робив. Відомо, що він отримав поранення тут, мало не втратив ногу, потрапивши під радянський танк. І його довелося відправити додому.

У підлітковому віці це непокоїло мене. Я думав, що маю зробити щось, аби запобігти поверненню фашизму. Ось чому я зрештою став письменником – у надії, що мої книги запобіжуть поверненню фашизму до Німеччини.

– Друга важлива тема книги – використання метамфетаміну солдатами вермахту. Як це працювало?

– Німецька армія була першою, що прийшла до використання синтетичних наркотиків для підвищення бойових можливостей. Не оцінюючи, добре це чи погано, цікаво було побачити, як працювала ця програма. Вони використовували пігулки "Первітіну" – під таким брендом з 1938 року в Німеччині випускали метамфетамін. Спочатку його можна було купити в будь-якій аптеці без рецепту. Його позиціонували як підсилювач продуктивності. Метамфетамін виявився дуже ефективним бойовим наркотиком. Насправді і досі армії світу використовують його, зокрема зараз у російсько-українській війні. Німці подали поганий приклад, як з допомогою шкідливих препаратів перетворити людей, які не хочуть вбивати, на бойові машини. А з перетворенням солдатів на роботів-убивць почастішали й воєнні злочини.

– Ви вірите, що метамфетамін справді допоміг німецькій армії перемогти у битвах Другої світової?

– Війна – це завжди складне явище, на яке впливає багато факторів. Але після проведеного мною дослідження я б сказав, що бліцкриг, блискавична війна, яку Німеччина розпочала проти Заходу, була б неможливою без метамфетаміну. У травні 1940 року німецьким солдатам роздали 35 мільйонів доз "Первітину". Це дозволило їм йти без зупинки через Ардени й дістатися Франції за три дні. Метамфетамін – це психостимулятор, який позбавляє втоми. Уявіть, що ви ідете в клуб танцювати три ночі поспіль. Неможливо витримати три ночі без сну, вам захочеться піти додому і поспати. Але якщо ви на метамфетаміні, то можете продовжувати без упину. "Первітин" допоміг німцям рухатися без відпочинку і, таким чином, швидко перемогти Францію. Отже, думаю, війна на Заході була під сильним впливом метамфетаміну.

У війні проти Радянського Союзу німці також використовували метамфетамін і майже досягли успіху. За перші три місяці вони завоювали величезну територію, зокрема окупували Україну, і стояли близько до Москви. Завдяки метамфетаміну їм не доводилося зупинятися. Але так може тривати лише кілька тижнів, потім наздоганяє депресія і втома. Насправді метамфетамін не дає більше сил. Він дає більше енергії в короткостроковій перспективі, але виснажує у довгостроковій. А оскільки через три місяці німці не змогли захопити Москву, бо настала зима, то війна проти Радянського Союзу стала тривалою. А тоді метамфетамін насправді шкодить, тому що люди стають від нього залежними.

– Чи усвідомлювали тоді німці ці ризики?

– Професор, який відповідав за цю програму, базував її на дослідженнях, проведених німецькими університетами. Вони щойно почали дослідження метамфетаміну і спочатку зосереджувалися на позитивних ефектах – зменшенні страху, потреби у сні, послабленні апетиту, що добре для армії. Цей професор був надто оптимістичним, він вважав метамфетамін чудодійним засобом.

Лише після перемоги над Францією з’явилися перші негативні відгуки солдатів, вони казали, що повністю виснажені і їм доводиться довго спати, щоб компенсувати витрачену енергію. Двоє офіцерів померли від серцевих нападів, через передозування метамфетаміном. Тож критичні відгуки з’явились влітку 1940 року, ризики ставали все більш відомими. Міністр охорони здоров'я Німеччини спробував зупинити це, але армія  була проти. Після успіху у Франції вони не хотіли зупинятися. Тим більше Німеччина завжди вела асиметричну війну. Вона була набагато меншою за всіх ворогів, на яких напала, тому їй доводилося застосовувати божевільні методи, одним з яких був метамфетамін.

– Чи щось подібне використовували в арміях антигітлерівської коаліції?

– Я не зміг потрапити до архівів у Москві, бо вони закриті. Але я не знайшов жодних слідів чи звітів про те, що Червона армія використовувала метамфетамін. Упевнений, що росіяни би використовували його, якби розуміли. Але не думаю, що у Москві знали про нього. Метамфетамін був дуже новим, його почали виробляти у 1938 році, а в 1939-му він вже потрапив на поле бою.

– А як щодо інших стимуляторів, таких як кокаїн?

– Кокаїн використовували в Першій світовій війні, але він дуже дорогий. Червона армія не змогла би його широко застосовувати. Радянські солдати, очевидно, пили горілку, що дешево. Вона не є таким вже й хорошим наркотиком для бою. Хоча, можливо, це краще, ніж нічого. Французи використовували червоне вино, як і у Першій світовій війні. А щодо британців: вони проводили експерименти і пізніше почали використовувати амфетамін – це як двоюрідний брат метамфетаміна, але не такий сильний. Американці теж застосовували амфетамін. Але не думаю, що росіяни це робили. Хоча є свідчення, що вони роблять це зараз. Інші мілітарні угруповання теж використовують ці препарати зараз.

– Що ви знаєте про поточну ситуацію в арміях світу? Хто це робить і що саме вони використовують?

– До мене звернулися елітні американські бійці і розповіли, що їхні командири та медичні офіцери дають їм усе, що легально в США. Вони не можуть вживати, скажімо, кокаїн, бо він заборонений. Але багато амфетамінів насправді легальні в Америці, приміром, аддералл (засіб для лікування розладу дефіциту уваги та гіперактивності і нарколепсії – ред.). У США на ринку є деякі легальні опіоїди і навіть метамфетаміни.

– Ви розповідали, що терористи ХАМАС також використовували стимулятори під час нападу на Ізраїль в жовтні 2023 року, вірно?

– Так показало моє дослідження. Імовірно, вони використовували "каптагон", який чимось схожий на метамфетамін.

– Чи викликає його використання особливу жорстокість?

– Думаю, що так. Люди за природою досить непогані. Їм важко вбити когось, але під дією "каптагону" чи метамфетаміну це зробити легше. Було доведено, що стимулятори блокують контроль і посилюють агресивну поведінку. Якби я був українським солдатом, думаю, дуже спокусливо було би використати щось таке, бо воно дає приплив енергії.

– Ви досліджували Другу світову війну. А зараз приїхали в Україну досліджувати, що відбувається тут. Чи бачите ви історичні паралелі між цими війнами?

– Друга світова війна була спробою Німеччини колонізувати інші нації, зробити їх усі німецькими. Вся Європа мала бути Німеччиною, зокрема Україна мала стати Німеччиною, тут усюди мали бути німецькі села. Таку колоніальну політику проводили по всьому світу протягом багатьох часів: Британська імперія, Російська імперія, навіть в Африці були племена, які колонізували інших. Це дуже груба насильницька поведінка.

Зараз Росія намагається колонізувати Україну, кажучи, що в неї, насправді, немає ідентичності і вона має бути частиною держави Росія. Це трохи схоже на те, як Німеччина говорила Австрії, що та має бути частиною Німеччини. І чимало австрійців тоді підтримували цю ідею. А українці не хочуть бути частиною Росії, принаймні я не зустрічав жодного українця, який би цього хотів.

Тож так, я бачу паралелі. Також думаю, що Путін є прикладом фашистського лідера, як Гітлер.

– Думаєте, у нього теж проблеми з наркотиками, як у Гітлера?

– Майже впевнений, що Путін як біохакер використовує пептиди та холодний душ вранці, а потім намагається оптимізувати своє здоров’я, щоб жити вічно та побудувати велику російську імперію. Те саме робив Гітлер, він теж намагався перемогти смерть. Для цього він приймав опіоїди, стероїди та всяке інше лайно, думаючи, що це йде йому на користь. А фактично це лише зруйнувало його здоров’я. Що досить іронічно. Не знаю, чи Путін матиме таку ж долю. Але у нього, здається, кращі консультанти, ніж у Гітлера. На жаль. У Гітлера був лише один божевільний лікар.

– Ваш другий нонфікш Tripped (українського перекладу книги немає) вже про інший клас речовин – психоделіки. Що ви дізналися про експерименти різних спецслужб з цими речовинами?

– Нацисти цікавилися, чи існує сироватка правди, яку можна використати на допитах, щоб вивідати таємниці в когось. Вони проводили експерименти з психоделіками в концентраційному таборі Дахау, але ці експерименти так ні до чого й не призвели. Коли американці звільнили Дахау, то знайшли ці звіти СС і вирішили продовжити цю роботу.

Американці цікавилися, які саме речовини використовували нацисти в експериментах. Вони припускали, що це був ЛСД. Працюючи над цією книгою, я знайшов докази, що, імовірно, так і було. На той момент ЛСД був новою речовиною, його психоактивні властивості відкрили в 1943 році в швейцарській фармкомпанії Sandoz. Генеральним директор Sandoz мав дружбу з провідним нацистським біохіміком Річардом Куном, який відповідав за розробку сироватки правди. У 1943 році швейцарець надіслав ЛСД німцю, а той використовував речовину в таборі.

Потім американці дізналися про ЛСД і самі почали використовувати його. Відповідна програма ЦРУ називалась MKUltra. По суті, американці продовжували експерименти СС.

– Водночас у 50-60-х роках науковці проводили інші дослідження з психоделіками. Тоді їх вважали дуже перспективними препаратами для психічного здоров’я. Зараз в світі говорять про психоделічний ренесанс. Декілька країн дозволили обмежене використання психоделіків для лікування депресії та ПТСР. Як ви думаєте, чому на зорі досліджень все пішло не так, всі ці речовини заборонили та прирівняли до важких наркотиків?

– Думаю, ЦРУ хотіло зберегти ЛСД як власну зброю, а не ліки для користь для громадського здоров’я. Але можна також сказати, що лобіювання великих фармацевтичних компаній завадило психоделікам потрапити на ринок.

– А як щодо контркультурного руху в США в 60-х? Протести проти війни у В’єтнамі та за права афроамериканців сильно переплелися з психоделіками. Один з радників президента Ніксона казав: "Ми знали, що не можемо заборонити бути проти війни чи бути чорношкірим", тож вони просто вирішили заборонити ці речовини.

– Так, рух за мир також відіграв свою роль. З іншого боку, можливо, ми б і не знали про психоделіки сьогодні, якби ЦРУ не зробило його таким популярним. Саме ЦРУ дало його таким людям, як Кен Кізі, які потім популяризували його (письменник Кен Кізі у 1959 році був піддослідним одного з експериментів програми MKUltra, яку фінансувала ЦРУ, тоді він вперше спробував ЛСД; пізніше він влаштовував у себе вдома психоделічні вечірки, – ред.). Джон Леннон якось казав, що ми маємо подякувати ЦРУ та військовим, які дали нам ЛСД. Можливо, психоделіки би поширилися і без ЦРУ. А, можливо, вони би просто стали ліками, які психологи давали б своїм пацієнтам у певних дозах. І ніколи би не з’явилося цього божевільного культу ЛСД, коли мільйони людей вживали його, а потім починали танцювати. Але ми точно не знаємо, як би було.

– За вашою книгою про психоделіки стояла також особиста історія. Її робочою назвою було "ЛСД для мами". Чи можете розповісти про це детальніше?

– Моя мама страждає на хворобу Альцгеймера. Якось я прочитав наукову статтю про те, що ЛСД в низьких дозах може допомогти проти цієї хвороби. Я розповів про це батькові. Тоді він попросив мене дослідити, чому ЛСД заборонили. І я написав цю книгу, аби показати йому, що ЛСД заборонили не тому, що він шкідливий для нас, а тому, що він шкідливий для уряду.

Потім ми дали спробувати психоделіки моїй мамі. Їй стало легше. Коли вона спробувала псилоцибінові гриби (у мікродозуванні, яке не викликає тріпу, а лише стимулює мозок), вона вперше за рік взяла газету й змогла прочитати заголовок. Там йшлося про війну в Україні. Це було десь через рік після початку повномасштабного вторгнення. Оскільки останнім часом вона страждала від деменції, вона не чула про війну. Вона не змогла правильно вимовити слово "Україна". Але все одно це був прогрес.

– А як у неї справи зараз?

– Їй знову гірше, бо мій батько перестав давати їй ЛСД. Зараз вона в будинку для літніх людей. Він каже, що не хоче порушувати їхні правила, бо психоделіки все ще незаконні. Але я думаю, що він неправий.

– Але ж в Німеччині відбулися певні зрушення в питанні психоделіків, там дозволили обмежене використання псилоцибіну для резистентної депресії. Чи німецьке суспільство вже більш готове прийняти, що психоделіки можуть бути ліками?

– Це не дуже обговорювана тема в Німеччині. Люди насправді мало про це знають. Так, повільний зсув відбувається, як і в кожній західній країні. Що більше людей розуміють, то більше новин з'являється. Але уряд все ще необізнаний в цьому питанні, він не приймає це. Але я особисто вірю в потенціал психоделіків для психічного здоров’я.

– Ви написали одну книгу про речовини, які допомогли вести війни, іншу про інші препарати, які можуть допомогти одужати після них. А про що ваша наступна книга?

– Це книга, яка досліджує роль наркотиків в історії нашої цивілізації. Вона називається Stoned Sapiens (буквальний переклад – "Сапієнси під кайфом", – ред.). Вона має вийти в Україні наприкінці 2027 року.

– Чи вдалося вам дізнатися щось про використання наркотиків у давній історії України?

– Так, трохи. Я був у селі Легедзине, на місці розкопок. Там знайшли ознаки вживання наркотиків, що, можливо, відігравали якусь роль в Трипільській культурі.

– Про які саме наркотики йдеться?

– Точно невідомо, археологи знайшли щось на кшталт маленьких чашечок, слідів самих речовин там не було.

– Що ще ви досліджували під час ваших подорожей Україною?

– Українська армія – перша армія в світі, в якій використовують одну особливу психоделічну сполуку для кращого бою і кращого осмислення того, що відбувається на передовій. Я не певен, що варто називати назву цієї сполуки. Але я приїхав, зокрема, щоб більше дізнатися про це. Думаю, що це дуже інноваційний підхід. Але також відзначу, що українська армія не використовує його на офіційному рівні.

Можу сказати, що в українській армії багато людей багато знають про психоделіки і психоделічно асистовану терапію (це метод психотерапії із застосуванням психоделічних речовин, – ред.). Хоча вона все ще не є дозволеною в Україні. Але я впевнений, що це дуже хороший метод для ветеранів (дослідження показують, що MDMA є ефективним засобом проти ПТСР, а псилоцибін – проти депресії, – ред.). Думаю, Україні варто використовувати його частіше.