Загнаний у кут Путін: для чого йому вибори в Держдуму

"Шелтер" проаналізував, що насправді готує Кремль, чого очікують від цих виборів російські еліти та суспільство і наскільки влада РФ впевнена у власній стабільності.

Для чого Росії парламентські вибори?

Останні вибори до Держдуми відбулися у вересні 2021 року. Оскільки повноваження тривають п'ять років, наступне обрання оновленого складу відбудеться вже через два тижні, а результати будуть оприлюднені не пізніше п'ятого жовтня.

Зрозуміло, що в Росії будь-які вибори десятиліттями перетворюються на "вибори без вибору", тому шукати у них волевиявлення громадян – комічно, адже завдання кожних виборів, як і наступних у Держдуму – перевірка російським диктатором Володимиром Путіним, наскільки міцно він досі керує системою.

"Вибори для Путіна – це суто кремлівська іграшка. Ніхто із серйозних людей не сприймає їх як доленосну історію. Опозиції треба хоч чимось себе зайняти, а Кремлю – створити видимість політичної боротьби. До реального процесу ухвалення рішень це не має стосунку", – пояснює "Шелтеру" російський опозиціонер, колишній депутат Держдуми Ілля Пономарьов.

Водночас, за його словами, це не означає, що результати голосування взагалі не цікавлять Кремль.

"Конкретні цифри для багатьох людей усередині системи важливі, тому що показують їхню дієздатність, стійкість і те, наскільки вони контролюють еліти в регіонах. Тому навколо цих показників і точиться певна боротьба", – говорить Пономарьов.

При цьому, на його думку, сама конфігурація майбутньої Держдуми для Кремля принципово нічого не змінює.

Оскільки всі партії-учасниці підтримують війну, розподіл мандатів між ними принципово не змінить політичний курс країни.

Окремо Пономарьов звертає увагу на російську виборчу систему: половина депутатів Держдуми обирається за партійними списками, інша половина – в одномандатних округах.

"Але система доступу до грошей і медіа вибудувана так, що опозиційному кандидату перемогти в одномандатному окрузі практично нереально. А там, де така можливість з'являється, кандидата просто знімають", – пояснює Пономарьов.

Тому, за його словами, ще до голосування за партійні списки "Єдина Росія" фактично може розраховувати на переважну частину місць у Держдумі. А те, скільки вона отримає за списками – 35%, 45% чи 55% – уже принципово не змінить розстановку сил у парламенті.

"З погляду підсумкової конфігурації Держдуми це не має великого значення. В "Єдиної Росії" все одно буде величезна перевага. Тому боротьба за відсотки за партійними списками – це радше ярмарок марнославства", – говорить Пономарьов.

Чому прибрали партію "Яблоко"?

Єдиною, хоч якоюсь інтригою на виборах могла стати участь партії "Яблоко". Це одна із найстаріших ліберальних партій, створена ще у 1993 році Григорієм Явлінським, Юрієм Болдирєвим та Володимиром Лукіним. Сьогодні партію очолює Микола Рибаков, а її засновник Григорій Явлінський залишається головою Федерального політичного комітету та однією з ключових фігур партії.

"Яблоко" фактично єдина легальна партія, яка публічно виступала проти війни та йшла на вибори з гаслом: "За мир і свободу! За життя без страху!"

Спочатку їх навіть допустили на вибори. Партію почала активно підтримувати молодь, а опозиція, яка виїхала з країни, агітувала голосувати за "Яблоко". І 18 серпня партію очікувано зняли з виборів.     

Російський опозиційний політик, колишній депутат Держдуми Дмитро Гудков у коментарі "Шелтеру" висловив думку, що Кремль вирішив прибрати "Яблоко" з виборів не через високий рейтинг самої партії.

Як наголошує Гудков, виборчий список був доволі слабким: переважно до нього входили маловідомі регіональні політики та нові активісти, а сама політсила протягом останніх десятиліть не демонструвала високих електоральних результатів.

Однак цього разу ситуація могла бути іншою. На думку Гудкова, через війну парламентські вибори фактично могли перетворитися для частини росіян на своєрідний референдум щодо одного питання: підтримують вони війну чи проти неї.

Саме за таких умов "Яблоко" могло несподівано отримати значно більшу підтримку, ніж має реальний рейтинг партії.

"Партія "Яблоко" раптом могла стати єдиною силою, навколо якої об'єдналися б усі. Антивоєнна позиція могла конвертуватися у великий відсоток голосів за "Яблоко". Не тому, що це був би результат самої партії, а тому, що це стало б формою протестного голосування. З'явилося б місце, де можна поставити галочку, якщо ти проти Путіна і проти війни", – говорить Гудков.

Пономарьов погоджується з тим, що саме по собі "Яблоко" не становить загрози для російського режиму. Однак причину усунення партії від виборів він пояснює дещо інакше, ніж Гудков.

За його словами, важливу роль відіграють взаємини засновника партії Григорія Явлінського з Путіним. Пономарьов вважає, що саме це багато років дозволяло партії залишатися в легальному полі, попри фактичне знищення в Росії системної політичної конкуренції.

"Путін з Явлінським у хороших стосунках, і тому не дає своїм "клевретам" (підлеглим, – ред.) остаточно цю партію добити. Але дати можливість існувати – не означає допустити її до парламенту", – каже він.

Проблема, на думку Пономарьова, полягає не в тому, що невелика фракція "Яблока" могла б становити загрозу для влади Путіна. Вона могла створити Кремлю іншу, значно меншу, але непотрібну проблему – порушити повну одностайність Держдуми у питаннях війни та зовнішньої політики.

У російському парламенті, зазначає Пономарьов, допускаються суперечки щодо соціально-економічної політики, критика уряду, прем'єра чи окремих міністрів. Депутати можуть дискутувати навколо законопроєктів. Але є сфера, де Кремлю принципово потрібна повна єдність.

"Путін не допускає різниці думок у питаннях війни і миру, тобто у питаннях зовнішньополітичної стратегії. І в цьому сенсі від "Яблока" виникала загроза. Не загроза режиму, а загроза політичному менеджменту. У Думі могли з'явитися люди, які щось не те скажуть, якось не так проголосують, не підуть у ногу з усіма і порушать загальну картинку", – зауважив Пономарьов.

На його думку, "Яблоко" справді мало шанс подолати прохідний бар'єр. Особливо у великих містах партія могла отримати 5-7% голосів і сформувати невелику фракцію в Держдумі.

"Якими б боязкими вони не були, найбільш буйних із "Яблока" вже або посадили за ґрати, або усунули від виборів через різні статуси. Але хто його знає, мало що може статися. Ніхто з бюрократії не хоче потім за це відповідати. Тому простіше було партію зняти", – говорить Пономарьов.

Гудков каже, що це могла бути масштабна, легальна і при цьому антивоєнна кампанія протягом шести тижнів. Кремль вирішив, що це небезпечно і просто не потрібно, тому "Яблоко" зняли.

Що відбувається у російському суспільстві?

Російське суспільство залишається суперечливим у своєму ставленні до війни. За останнім опитуванням "Левада-центру", у серпні підтримка дій російської армії залишається високою, однак шестеро з десяти опитаних уже виступають за перехід до мирних переговорів, тоді як продовження бойових дій підтримує близько третини.

Особливо помітна різниця серед молоді: серед росіян до 24 років підтримка дій російської армії становить 48%. Водночас 57% росіян називають політичну ситуацію в країні напруженою, а серед причин такого стану самі респонденти називають війну, нестабільність та страх за майбутнє.

Показовою стала нещодавня та несподівана хвиля невдоволення серед людей, яких складно назвати російською опозицією.

Навесні блогерка Вікторія Боня записала майже 20-хвилинне звернення до Путіна "від імені народу". Вона говорила про проблеми в країні, обмеження інтернету, проблеми бізнесу та заявила, що губернатори й чиновники бояться розповідати президенту правду. Відео зібрало понад 20 млн переглядів і мільйон лайків. На нього відреагував навіть Кремль.

Речник Путіна Дмитро Пєсков підтвердив, що там бачили звернення і звернули увагу на порушені Бонею проблеми. При цьому сама блогерка не перейшла на опозиційні позиції й продовжила декларувати підтримку Путіна.

Пономарьов підкреслив, що у Кремлі стежать за заявами відомих людей з мільйонними аудиторіями, навіть якщо вони не належать до політичної опозиції. Такі звернення можуть ставати способом донести настрої суспільства до Путіна, не вступаючи з ним у пряму конфронтацію.

"Настрої еліт у Росії цілком зрозумілі: ця тема з війною вже набридла, вона нікуди не веде, це небезпечно і може закінчитися дуже сумно. Але всі розуміють, що рішення ухвалює одна людина. І необхідно, щоб цій людині на стіл, у папочках, потрапляли доповіді, які могли б підштовхнути його в якийсь бік", – наголосив Пономарьов.

За його словами, такі спроби всередині системи відбуваються хвилями. Спочатку Путіну намагалися показати проблеми в економіці, про які говорили, зокрема, Герман Греф (голова правління Сбербанку, – ред.) та Ельвіра Набіулліна (голова Центробанку РФ, – ред.). Потім почали з'являтися сигнали про втому суспільства, причому навіть з боку представників Z-середовища.

Втім, на думку російського опозиційного політика Дмитра Гудкова, суспільна втома і проблеми в економіці поки не означають, що Кремль готується завершувати війну. Навпаки, після парламентських виборів у Путіна з'явиться більше простору для подальшої ескалації.

"Зараз голосування попереду, тому потрібно весь час розповідати про перемоги. Путін завжди розповідає про перемоги, тут нічого нового немає. Але коли голосування завершиться, він, звичайно, матиме карт-бланш на подальшу ескалацію", – каже Гудков.

Український журналіст і публіцист Віталій Портников в ефірі програми "Говорить Великий Львів" пов'язує появу незадоволених настроїв серед росіян із тим, що для значної частини російського суспільства війна стає проблемою лише тоді, коли її наслідки приходять безпосередньо в Росію.

"Я багато років працював у Росії під час чеченських воєн і можу сказати з власного досвіду: щойно війна приходить безпосередньо в Росію, у людей з'являються антивоєнні настрої. Вони не хочуть, щоб у Росії була війна. Їм може бути байдуже до того моменту, поки це не торкається їх самих. А коли торкається, вони просто хочуть, щоб це зупинилося", – вказав Портников.

Саме цим він пояснює і потенційну підтримку "Яблока". На думку журналіста, йдеться не обов'язково про солідарність з Україною чи принципове несприйняття війни. Частина росіян може прагнути її завершення тому, що наслідки бойових дій дедалі сильніше втручаються в їхнє власне життя.